Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
2026.03.08
15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
2026.03.08
14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
2026.03.08
13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
2026.03.08
12:08
Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
2026.03.08
12:03
Мені ночами ще, буває, сниться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
ІЗ ДНА ІСТОРІЇ
Окультурення по-рашеськи
І
Колись були ми не такі
як нині... що й казати?
Хоча літа мої тяжкі,
не хочу помирати.
Поїду, може, у село,
де рідного – нікого,
зате згадаю, як було,
коли не помічали зло
і не любили Бога,
гадали, що лише царі
неситі їли сало,
а миші – цукор, сухарі,
а люди... що попало.
ІІ
Було не гірше і тоді,
коли бувало мало
цілушки хліба на воді,
та якось виживали.
Не знали ми, що угорі
сиділи зайди-упирі
ділили сіль і м'ясо
пайками... дулю дітворі
давали, щоб у кошмарі
повимирали маси
і за чуже, і за «святе»,
що має до культури
і до освіти саме те,
що загрібають кури,
куди і досі їх несе
за течією есесесер...
...............................
до самої могили
я ненавидитиму все,
що нас любити вчили
відомі генії-лиси:
вмирати за «отчизну»,
за ласий кусень ковбаси,
коли очільники яси
вели до комунізму.
ІІІ
І наче... з «легкої руки»
і досі не забуті,
і ніби, наші на віки
усесоюзні кла́сики́:
гарматні, леви тлусті,
яких обожнюють совки,
а їх... ну... визволяють
від Ґете, Байрона, Гюго...
ракетами навчають
і невідомо, хто кого –
диявол нас, чи ми його,
але, якщо по суті,
то хай би їхні язики
імперії у ці роки
були на вік забуті.
06.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Окультурення по-рашеськи
« Прощай, московія немита,
країна нехристів-рабів...»
Класика
ІКолись були ми не такі
як нині... що й казати?
Хоча літа мої тяжкі,
не хочу помирати.
Поїду, може, у село,
де рідного – нікого,
зате згадаю, як було,
коли не помічали зло
і не любили Бога,
гадали, що лише царі
неситі їли сало,
а миші – цукор, сухарі,
а люди... що попало.
ІІ
Було не гірше і тоді,
коли бувало мало
цілушки хліба на воді,
та якось виживали.
Не знали ми, що угорі
сиділи зайди-упирі
ділили сіль і м'ясо
пайками... дулю дітворі
давали, щоб у кошмарі
повимирали маси
і за чуже, і за «святе»,
що має до культури
і до освіти саме те,
що загрібають кури,
куди і досі їх несе
за течією есесесер...
...............................
до самої могили
я ненавидитиму все,
що нас любити вчили
відомі генії-лиси:
вмирати за «отчизну»,
за ласий кусень ковбаси,
коли очільники яси
вели до комунізму.
ІІІ
І наче... з «легкої руки»
і досі не забуті,
і ніби, наші на віки
усесоюзні кла́сики́:
гарматні, леви тлусті,
яких обожнюють совки,
а їх... ну... визволяють
від Ґете, Байрона, Гюго...
ракетами навчають
і невідомо, хто кого –
диявол нас, чи ми його,
але, якщо по суті,
то хай би їхні язики
імперії у ці роки
були на вік забуті.
06.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
