Перший епізод.

Зателефонувала мені подруга дитинства Катерина. Розповіла, що її двоюрідна сестра живе у селі на Білгородщині, недалеко від кордону з Україною. Коли московити зайшли війною в Україну і робили безчинства, грабували, крали, гвалтували, то Катерина про це розповідала сестрі, а та не вірила, що русскіе солдати на таке здатні. І ось сьогодні телефонує Катерині сестра з білгородського села і розповідає їй про те, що учора вночі у них сталося. У їхньому селі стоять їхні росіянські військові. Одна 16-літня дівчина познайомилась із солдатом і він запросив її до себе. Дівчина прийшла до нього, він запропонував чаю і запросив до хати. Закінчилося все це тим, що цю 16-літню юнку згвалтували п'ятнадцять солдат. Дівчину забрала швидка і невідомо, виживе вона чи ні.

Другий епізод.

У нашої харків'янки є подруга Шура родом із Черкащини, яка вийшла заміж за білгородського парубка і вже більше 30 років живуть із ним у Бєлгороді. Все, що розповідала їй наша харків'янка про безчинства і обстріли, та не вірила. Вони перестали спілкуватись. І ось на днях будинок Шури у Бєлгороді розбито їхніми ж ракетами, які впали на місто, бо не захотіли летіти до Харкова. Тепер Шура просить вибачення у своєї колишньої подруги, бо та її попереджала про таке.
Ось два епізоди з нашого життя під час війни. Проста правда. Гірка. Болюча.