
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
17:17
Почуття, що приходить тихо, наче тінь. Воно не гримить громом, не кричить, не з'являється з-за рогу зненацька, а просто підповзає і щось шепоче, змушуючи нас опустити очі. Воно важким каменем лягає на серце, навіть якщо ніхто, крім тебе, про нього не зна
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
З Днем народження, батьку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Днем народження, батьку!
— Діти, кого ви більше любите, маму, чи тата? — запитував батько двох доньок та сина, лукаво посміхаючись мружачи волошкові очі.
— Маму, маму, маму! — кричали ми тулячись до рідної, щоб не образити матір словом і не видати таїну, що батька любимо не менше. Мама задоволено дивилася на нас, поправляючи кучері, що неслухняно спадали на чоло.
— Ось бачиш, Іване, діти люблять сильніше того, хто приділяє їм більше уваги, піклується.
Я не знаю, чому ми тоді не казали, що любимо батьків однаково? Адже завше чекали на стомленого тата з роботи. Впізнавали ще здаля звук його мотоцикла, сумували, чекали на гостинець від "зайчика", хоча не дуже любили того старого сала і пекучої цибулини, що мама завертала в газету батьку щодня на обід. Ніколи не кидалися до татка в обійми з порога — соромилися. Але інколи батько, перебуваючи у гарному гуморі, вдавав себе напідпитку. Сідав на підлогу з нами погратися, а ми обіймали його за шию, насідали на плечі і котили під ліжко, чи стіл заливаючись сміхом. Ось тоді дозволяли собі бешкетувати, тягати його за носа, вуха, розцілувати у рум'яні вибриті щоки, (голився кожного дня і був великим акуратистом.) Тато коником катав нас на спині, балував і всі були неймовірно щасливі.
А одного разу ми з сестрою гралися і раптово почали плакати. Нас втішала тітка, у якої ми тоді ночували, і не могла зрозуміти чому ми невтішно схлипуємо. Та ми й самі не знали, чому зайшлися ридмою, мабуть, відчували щось погане. Потім зателефонувала мама і повідомила, що батько втрапив в біду. Сильно травмувався на роботі. Пів року пролежав у лікарні з численними переломами. Слава Богу, тоді вижив і повернувся до життя.
Батько — Зінчук Іван Миколайович, був майстром на всі руки. Сам побудував дім, літню кухню, сарай, посадив розкішний сад. Міг поладнати що завгодно: відремонтувати мотоцикл, телефон, радіоприймач, добре розумівся на будь-якій чоловічій справі. На роботі — поважали, тож великий батьківський портрет висів на дошці пошани, біля Будинку культури стільки, скільки я себе пам'ятаю. Любив природу, ліс, рибалку. Допомагав безкорисно: родичам, сусідам, знайомим, з яким би проханням до нього не зверталися. Люди знали, що Миколайович їм не відмовить, тому поважали, любили не лише за вроду, а й за людяність, чесність, справедливість. ( Міг відверто сказали правду у вічі і висловити свою думку, дати гарну пораду.)
Дев'яте травня — свято, яке батько любив найбільше. День Перемоги і його День народження збігалося, тож він дуже пишався цим, хоч повоювати не довелося, (під час війни був підлітком),
проте завше йшов у новому костюмі з гордістю на парад, щоб пройти центральною вулицею м. Дзержинська (зараз Романів) до святкової площі, пліч-о-пліч з ветеранами.
Тата не стало у 2000 році. Прожив сімдесят і працював зв'язківцем на пошті майже до останнього подиху. Хвороба підкосила і ми раптово втратили батька — рідну людину, яку любили найбільше у світі!
Таточку, тобі б сьогодні було б 92 роки і мені хотілося б зізнатися, що ми завжди тебе любили і любимо дуже сильно! Ти був для нас взірцем гідності, людяності. Твою любов, турботу, підтримку відчували завше. Я сумую і плачу за тобою так само як за мамою. Спочивайте разом у Божім раю в мирі та спокою. Пробачте, що не змогла приїхати на могилки, самі знаєте чому — бережи, Господи, Україну! Все буде добре, тату, не переживайте з мамою за нас! Ниточка ніколи не обірветься між тими хто в потойбіччі і на цій землі, коли ти обіймаєш всією душею і пам'ятаєш вічно з теплом і любов'ю.
09.05.2022р.
— Маму, маму, маму! — кричали ми тулячись до рідної, щоб не образити матір словом і не видати таїну, що батька любимо не менше. Мама задоволено дивилася на нас, поправляючи кучері, що неслухняно спадали на чоло.
— Ось бачиш, Іване, діти люблять сильніше того, хто приділяє їм більше уваги, піклується.
Я не знаю, чому ми тоді не казали, що любимо батьків однаково? Адже завше чекали на стомленого тата з роботи. Впізнавали ще здаля звук його мотоцикла, сумували, чекали на гостинець від "зайчика", хоча не дуже любили того старого сала і пекучої цибулини, що мама завертала в газету батьку щодня на обід. Ніколи не кидалися до татка в обійми з порога — соромилися. Але інколи батько, перебуваючи у гарному гуморі, вдавав себе напідпитку. Сідав на підлогу з нами погратися, а ми обіймали його за шию, насідали на плечі і котили під ліжко, чи стіл заливаючись сміхом. Ось тоді дозволяли собі бешкетувати, тягати його за носа, вуха, розцілувати у рум'яні вибриті щоки, (голився кожного дня і був великим акуратистом.) Тато коником катав нас на спині, балував і всі були неймовірно щасливі.
А одного разу ми з сестрою гралися і раптово почали плакати. Нас втішала тітка, у якої ми тоді ночували, і не могла зрозуміти чому ми невтішно схлипуємо. Та ми й самі не знали, чому зайшлися ридмою, мабуть, відчували щось погане. Потім зателефонувала мама і повідомила, що батько втрапив в біду. Сильно травмувався на роботі. Пів року пролежав у лікарні з численними переломами. Слава Богу, тоді вижив і повернувся до життя.
Батько — Зінчук Іван Миколайович, був майстром на всі руки. Сам побудував дім, літню кухню, сарай, посадив розкішний сад. Міг поладнати що завгодно: відремонтувати мотоцикл, телефон, радіоприймач, добре розумівся на будь-якій чоловічій справі. На роботі — поважали, тож великий батьківський портрет висів на дошці пошани, біля Будинку культури стільки, скільки я себе пам'ятаю. Любив природу, ліс, рибалку. Допомагав безкорисно: родичам, сусідам, знайомим, з яким би проханням до нього не зверталися. Люди знали, що Миколайович їм не відмовить, тому поважали, любили не лише за вроду, а й за людяність, чесність, справедливість. ( Міг відверто сказали правду у вічі і висловити свою думку, дати гарну пораду.)
Дев'яте травня — свято, яке батько любив найбільше. День Перемоги і його День народження збігалося, тож він дуже пишався цим, хоч повоювати не довелося, (під час війни був підлітком),
проте завше йшов у новому костюмі з гордістю на парад, щоб пройти центральною вулицею м. Дзержинська (зараз Романів) до святкової площі, пліч-о-пліч з ветеранами.
Тата не стало у 2000 році. Прожив сімдесят і працював зв'язківцем на пошті майже до останнього подиху. Хвороба підкосила і ми раптово втратили батька — рідну людину, яку любили найбільше у світі!
Таточку, тобі б сьогодні було б 92 роки і мені хотілося б зізнатися, що ми завжди тебе любили і любимо дуже сильно! Ти був для нас взірцем гідності, людяності. Твою любов, турботу, підтримку відчували завше. Я сумую і плачу за тобою так само як за мамою. Спочивайте разом у Божім раю в мирі та спокою. Пробачте, що не змогла приїхати на могилки, самі знаєте чому — бережи, Господи, Україну! Все буде добре, тату, не переживайте з мамою за нас! Ниточка ніколи не обірветься між тими хто в потойбіччі і на цій землі, коли ти обіймаєш всією душею і пам'ятаєш вічно з теплом і любов'ю.
09.05.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію