ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Як говорить каміння.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як говорить каміння.
Ми всі звикаємо до війни, як чоловіки звикають до міцності алкоголю.
Я знаю дівчинку Олю з хрестом червоним на грудях і калиною на устах.
Їй не соромно різати солдатські штанини до тіла срібла оскалу голого,
щоб, хоч комусь із котиків- солов’їв не рани шипшин колючих, а Божий осяяв знак,
щоб, у якоїсь: дружини, чи у матері шелестом упалого листя серце не закололо!
Та , якби вона хутко не повзла Розалією в’юнкою...
Смерть — на те вона й смерть, коли вже доста напоїть!
І Оля стає — не медик, а, майже, розп’ятий птах,і різко затягує турнікета до кісточки жилок.
ЗНОВУ —БАБАХ!
— ВОЗДУХ!
А ОЛІ У СКРОНЯХ ЛУНАЄ: « Бєлиє рози… Бєлиє рози… Бєзопасни шипи!!!»
Орлиний Орест шепоче на вушко:
— Олю, давай ми будемО, уже на ти?
Оля різко йому відповідає:
— Йди ти під три чорти!
В госпіталі польовому Оля встигає писати трагічний, до сліз роман.
У снах їй мариться батьківська сад і ріднесенький братик: , мов квіти- братки — Роман...
З яким вона передивилася усі дитячі фільми й вірить наївно що той десь — тут? Чи там?
Ніжність приходить до неї хвилями, закусює губи, виймає з соснових ван…
Оля знає, що Роман іде в камуфляжній футблочці без броніка грудьми на таран!
Але вона — парамедик…
У неї не має права їхати дах!
— Це — каже Оля — рівнина впала з крутої, таточку, Зміїної балки?
Це, може, вовчиця прийшла шукать вовченят у моїх зелених очах, чи вже забило баки?
Ось, я маленька така, а ти мені даєш пензлика і я покриваю лаком ляльку у ванній.
Оля сама по-ра-не-на….
А потім до неї чалапає ліс на одній лапі …
Перелесник із « Лісової пісні», ласо гойдає кістлявими пальцями, обвітрену орками Мавку.
Оля приходить до тями, затягує турнікет, а потім чує знайомий голос:
— Хлопці! Термічну ковдру! Андрію, розріж їй светра на грудях!
— Бляха!
Просто, Оля з дитинства ангел - невдаха.
(Такі бувають у цьому лісі)...
Де було мокро? Де було сухо?
— Реве Джавелін у бідного Баха?
Оля закочує очі… Хтось б’є каменем у « Сосну кохання»!
— Понесли пацани! Що там тієї Олі…
Камінь лягає і мовчки холодом думає:
—У цих дубових планетах є нЕлюди, а є люди…
І середина його загорається, і душа, як пожежа палає!
— Хай би лягла піді мною. Хай би собі лежала,
Бігли б під нами струмочки, хай би спокійно спала!
Сни бувають казково-ніжні, неначе мама,
сонце буває одне і то, коли кармінно світить,
ночі бувають печальні — їм туго вигнуто брови,
слова не відразу приходять, бо їм забракує мови.
Щойно. Більше я нічого не можу сказати.
Юлія Івченко. 6 серпня. 2022. р.
Я знаю дівчинку Олю з хрестом червоним на грудях і калиною на устах.
Їй не соромно різати солдатські штанини до тіла срібла оскалу голого,
щоб, хоч комусь із котиків- солов’їв не рани шипшин колючих, а Божий осяяв знак,
щоб, у якоїсь: дружини, чи у матері шелестом упалого листя серце не закололо!
Та , якби вона хутко не повзла Розалією в’юнкою...
Смерть — на те вона й смерть, коли вже доста напоїть!
І Оля стає — не медик, а, майже, розп’ятий птах,і різко затягує турнікета до кісточки жилок.
ЗНОВУ —БАБАХ!
— ВОЗДУХ!
А ОЛІ У СКРОНЯХ ЛУНАЄ: « Бєлиє рози… Бєлиє рози… Бєзопасни шипи!!!»
Орлиний Орест шепоче на вушко:
— Олю, давай ми будемО, уже на ти?
Оля різко йому відповідає:
— Йди ти під три чорти!
В госпіталі польовому Оля встигає писати трагічний, до сліз роман.
У снах їй мариться батьківська сад і ріднесенький братик: , мов квіти- братки — Роман...
З яким вона передивилася усі дитячі фільми й вірить наївно що той десь — тут? Чи там?
Ніжність приходить до неї хвилями, закусює губи, виймає з соснових ван…
Оля знає, що Роман іде в камуфляжній футблочці без броніка грудьми на таран!
Але вона — парамедик…
У неї не має права їхати дах!
— Це — каже Оля — рівнина впала з крутої, таточку, Зміїної балки?
Це, може, вовчиця прийшла шукать вовченят у моїх зелених очах, чи вже забило баки?
Ось, я маленька така, а ти мені даєш пензлика і я покриваю лаком ляльку у ванній.
Оля сама по-ра-не-на….
А потім до неї чалапає ліс на одній лапі …
Перелесник із « Лісової пісні», ласо гойдає кістлявими пальцями, обвітрену орками Мавку.
Оля приходить до тями, затягує турнікет, а потім чує знайомий голос:
— Хлопці! Термічну ковдру! Андрію, розріж їй светра на грудях!
— Бляха!
Просто, Оля з дитинства ангел - невдаха.
(Такі бувають у цьому лісі)...
Де було мокро? Де було сухо?
— Реве Джавелін у бідного Баха?
Оля закочує очі… Хтось б’є каменем у « Сосну кохання»!
— Понесли пацани! Що там тієї Олі…
Камінь лягає і мовчки холодом думає:
—У цих дубових планетах є нЕлюди, а є люди…
І середина його загорається, і душа, як пожежа палає!
— Хай би лягла піді мною. Хай би собі лежала,
Бігли б під нами струмочки, хай би спокійно спала!
Сни бувають казково-ніжні, неначе мама,
сонце буває одне і то, коли кармінно світить,
ночі бувають печальні — їм туго вигнуто брови,
слова не відразу приходять, бо їм забракує мови.
Щойно. Більше я нічого не можу сказати.
Юлія Івченко. 6 серпня. 2022. р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію