ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -

Ілахім Поет
2024.05.17 00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Гундарєв (1955) / Проза

 Я, мама і війна
Єгору через два місяці виповниться лише п’ять років, але він вже зовсім дорослий. Недарма мама каже: «Ти мій єдиний тепер мужчина, мій захисник».
Вони з мамою удвох живуть у гуртожитку. Кімната велика, світла. Високі старовинні вікна з видом на парк. Просто під вікном — його «кабінет»: маленьке дерев’яне ліжко і такі ж маленькі стіл і стільчик.
Щоправда, туалет і душова — поверхом вище. Але мама повторює, що це нічого, дурниця, що люди й не у таких умовах живуть, а в них і взагалі королівські хороми. І ще мама каже, що вони незабаром отримають квартиру. Так їй сказали після того, як тато загинув на війні — уламок влучив прямо в татусеве серце.

Коли це трапилось, Єгор був у бабусі Галі на селі. Спочатку він нічого не знав. Літо минуло, мама забрала його додому, в гуртожиток. Й одразу він побачив на стіні татусів портрет, якого раніше не було. На портреті татусь такий молодий, вродливий, у військовій формі й з маленькою квіткою в усміхнених губах.
Тепер Єгор не грає з хлопчиками у войнушку. Він уже знає, як це жахливо, коли була людина, жива, весела... Ось тато підкидає тебе майже під стелю сильними руками, ловить і притискає до себе ніжно-ніжно... Єгор іноді заплющує очі й відчуває, як його лиця торкаються трішки колючі татусеві щоки. Він і малює завжди тата з маленькими цяточками на підборідді. Й обов’язково з квіточкою у губах. Так ось була людина, а тепер її нема. Лише на портреті.

Він прагне у всьому допомагати мамі. Коли вона забирає його зі садка, буквально силою виривав один із пакетів з маминих рук. Мужчина повинен допомагати жінці. Тим більше, якщо ця жінка — твоя мама. Єгор дуже любить свою маму. Більше, ніж бабусю Галю. І навіть більше, ніж тата.
Він вважає, що мама в нього найвродливіша. Й найдобріша. Буває, він щось зробить не так, не спеціально, звичайно. Ось, скажімо, впустить пляшку молока на підлогу, намагаючись допомогти мамі розібрати господарські сумки. А вона нічого йому не скаже, як деякі мами кричать на своїх дітей: звідкіля, мовляв, руки в тебе ростуть?! Його мама одразу все кидає і біжить за ганчіркою. А він стоїть і дивиться, як вона навприсядки однією рукою збирає ганчіркою розлите молоко, а другою поправляє волосся — таке світле, запашне. Йому стає дуже гірко, що засмутив маму, якій так хотів допомогти, й він щосили намагається не розплакатися, щоб не засмутити її ще більше.
Єгор знає, що мамі не можна нахилятися, адже в її животику живе своїм прихованим від усього світу життям його майбутня сестра Настя. Й ось від цього знання на душі стає ще гірше, греблю прориває, і сльози гарячими струмками падають з його очей просто в молочну калюжку. Мама кидає ганчірку на підлогу й обіймає його, намагаючись не торкатися білими від молока долонями.
Які ж чудесні такі миті, коли можна заритися у тепле мамине тіло й загарчати, зовсім як ведмедик у зоопарку: «Ма-а-а!..»

Єгор дуже любить хвилини перед сном. Вони сидять з мамою на його ліжку і дивляться у вікно. Татусь посміхається з портрета, покусуючи квітку. Нічні метелики намагаються прорватися у кімнату, з легким тріском б’ючись об штори. На небі визрівають перші зорі. Мама завжди каже, що десь серед них літає татусева душа, заглядаючи до них у вікна.
Нарешті мама цілує його у маківку, а він цілує, чуйно прислухаючись, мамин живіт.
«На добраніч», — разом кажуть одне одному мати і син. Їм треба набратися сил, щоб зустріти завтрашній день з гарним настроєм. Попри те, що за вікном час від часу спалахують вогненні траси снарядів, а нічну тишу розрізає тужливий крик сирени. Попри те, що батько завжди посміхатиметься лише з портрета…

Мама твердить, що зневіра — це гріх. Єгор поки що не зовсім у всьому цьому розбирається. Але він вірить мамі, твердо знаючи, що вона ніколи його не обманює.


Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-09-07 11:09:03
Переглядів сторінки твору 283
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.836 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2024.05.18 12:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Гундарєв (М.К./Л.П.) [ 2024-05-15 10:35:44 ]
Опубліковано на сайті «Вашінгтон-Балтимор» (США).