Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Я, мама і війна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я, мама і війна
Єгору через два місяці виповниться лише п’ять років, але він вже зовсім дорослий. Недарма мама каже: «Ти мій єдиний тепер мужчина, мій захисник».
Вони з мамою удвох живуть у гуртожитку. Кімната велика, світла. Високі старовинні вікна з видом на парк. Просто під вікном — його «кабінет»: маленьке дерев’яне ліжко і такі ж маленькі стіл і стільчик.
Щоправда, туалет і душова — поверхом вище. Але мама повторює, що це нічого, дурниця, що люди й не у таких умовах живуть, а в них і взагалі королівські хороми. І ще мама каже, що вони незабаром отримають квартиру. Так їй сказали після того, як тато загинув на війні — уламок влучив прямо в татусеве серце.
Коли це трапилось, Єгор був у бабусі Галі на селі. Спочатку він нічого не знав. Літо минуло, мама забрала його додому, в гуртожиток. Й одразу він побачив на стіні татусів портрет, якого раніше не було. На портреті татусь такий молодий, вродливий, у військовій формі й з маленькою квіткою в усміхнених губах.
Тепер Єгор не грає з хлопчиками у войнушку. Він уже знає, як це жахливо, коли була людина, жива, весела... Ось тато підкидає тебе майже під стелю сильними руками, ловить і притискає до себе ніжно-ніжно... Єгор іноді заплющує очі й відчуває, як його лиця торкаються трішки колючі татусеві щоки. Він і малює завжди тата з маленькими цяточками на підборідді. Й обов’язково з квіточкою у губах. Так ось була людина, а тепер її нема. Лише на портреті.
Він прагне у всьому допомагати мамі. Коли вона забирає його зі садка, буквально силою виривав один із пакетів з маминих рук. Мужчина повинен допомагати жінці. Тим більше, якщо ця жінка — твоя мама. Єгор дуже любить свою маму. Більше, ніж бабусю Галю. І навіть більше, ніж тата.
Він вважає, що мама в нього найвродливіша. Й найдобріша. Буває, він щось зробить не так, не спеціально, звичайно. Ось, скажімо, впустить пляшку молока на підлогу, намагаючись допомогти мамі розібрати господарські сумки. А вона нічого йому не скаже, як деякі мами кричать на своїх дітей: звідкіля, мовляв, руки в тебе ростуть?! Його мама одразу все кидає і біжить за ганчіркою. А він стоїть і дивиться, як вона навприсядки однією рукою збирає ганчіркою розлите молоко, а другою поправляє волосся — таке світле, запашне. Йому стає дуже гірко, що засмутив маму, якій так хотів допомогти, й він щосили намагається не розплакатися, щоб не засмутити її ще більше.
Єгор знає, що мамі не можна нахилятися, адже в її животику живе своїм прихованим від усього світу життям його майбутня сестра Настя. Й ось від цього знання на душі стає ще гірше, греблю прориває, і сльози гарячими струмками падають з його очей просто в молочну калюжку. Мама кидає ганчірку на підлогу й обіймає його, намагаючись не торкатися білими від молока долонями.
Які ж чудесні такі миті, коли можна заритися у тепле мамине тіло й загарчати, зовсім як ведмедик у зоопарку: «Ма-а-а!..»
Єгор дуже любить хвилини перед сном. Вони сидять з мамою на його ліжку і дивляться у вікно. Татусь посміхається з портрета, покусуючи квітку. Нічні метелики намагаються прорватися у кімнату, з легким тріском б’ючись об штори. На небі визрівають перші зорі. Мама завжди каже, що десь серед них літає татусева душа, заглядаючи до них у вікна.
Нарешті мама цілує його у маківку, а він цілує, чуйно прислухаючись, мамин живіт.
«На добраніч», — разом кажуть одне одному мати і син. Їм треба набратися сил, щоб зустріти завтрашній день з гарним настроєм. Попри те, що за вікном час від часу спалахують вогненні траси снарядів, а нічну тишу розрізає тужливий крик сирени. Попри те, що батько завжди посміхатиметься лише з портрета…
Мама твердить, що зневіра — це гріх. Єгор поки що не зовсім у всьому цьому розбирається. Але він вірить мамі, твердо знаючи, що вона ніколи його не обманює.
Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік
Вони з мамою удвох живуть у гуртожитку. Кімната велика, світла. Високі старовинні вікна з видом на парк. Просто під вікном — його «кабінет»: маленьке дерев’яне ліжко і такі ж маленькі стіл і стільчик.
Щоправда, туалет і душова — поверхом вище. Але мама повторює, що це нічого, дурниця, що люди й не у таких умовах живуть, а в них і взагалі королівські хороми. І ще мама каже, що вони незабаром отримають квартиру. Так їй сказали після того, як тато загинув на війні — уламок влучив прямо в татусеве серце.
Коли це трапилось, Єгор був у бабусі Галі на селі. Спочатку він нічого не знав. Літо минуло, мама забрала його додому, в гуртожиток. Й одразу він побачив на стіні татусів портрет, якого раніше не було. На портреті татусь такий молодий, вродливий, у військовій формі й з маленькою квіткою в усміхнених губах.
Тепер Єгор не грає з хлопчиками у войнушку. Він уже знає, як це жахливо, коли була людина, жива, весела... Ось тато підкидає тебе майже під стелю сильними руками, ловить і притискає до себе ніжно-ніжно... Єгор іноді заплющує очі й відчуває, як його лиця торкаються трішки колючі татусеві щоки. Він і малює завжди тата з маленькими цяточками на підборідді. Й обов’язково з квіточкою у губах. Так ось була людина, а тепер її нема. Лише на портреті.
Він прагне у всьому допомагати мамі. Коли вона забирає його зі садка, буквально силою виривав один із пакетів з маминих рук. Мужчина повинен допомагати жінці. Тим більше, якщо ця жінка — твоя мама. Єгор дуже любить свою маму. Більше, ніж бабусю Галю. І навіть більше, ніж тата.
Він вважає, що мама в нього найвродливіша. Й найдобріша. Буває, він щось зробить не так, не спеціально, звичайно. Ось, скажімо, впустить пляшку молока на підлогу, намагаючись допомогти мамі розібрати господарські сумки. А вона нічого йому не скаже, як деякі мами кричать на своїх дітей: звідкіля, мовляв, руки в тебе ростуть?! Його мама одразу все кидає і біжить за ганчіркою. А він стоїть і дивиться, як вона навприсядки однією рукою збирає ганчіркою розлите молоко, а другою поправляє волосся — таке світле, запашне. Йому стає дуже гірко, що засмутив маму, якій так хотів допомогти, й він щосили намагається не розплакатися, щоб не засмутити її ще більше.
Єгор знає, що мамі не можна нахилятися, адже в її животику живе своїм прихованим від усього світу життям його майбутня сестра Настя. Й ось від цього знання на душі стає ще гірше, греблю прориває, і сльози гарячими струмками падають з його очей просто в молочну калюжку. Мама кидає ганчірку на підлогу й обіймає його, намагаючись не торкатися білими від молока долонями.
Які ж чудесні такі миті, коли можна заритися у тепле мамине тіло й загарчати, зовсім як ведмедик у зоопарку: «Ма-а-а!..»
Єгор дуже любить хвилини перед сном. Вони сидять з мамою на його ліжку і дивляться у вікно. Татусь посміхається з портрета, покусуючи квітку. Нічні метелики намагаються прорватися у кімнату, з легким тріском б’ючись об штори. На небі визрівають перші зорі. Мама завжди каже, що десь серед них літає татусева душа, заглядаючи до них у вікна.
Нарешті мама цілує його у маківку, а він цілує, чуйно прислухаючись, мамин живіт.
«На добраніч», — разом кажуть одне одному мати і син. Їм треба набратися сил, щоб зустріти завтрашній день з гарним настроєм. Попри те, що за вікном час від часу спалахують вогненні траси снарядів, а нічну тишу розрізає тужливий крик сирени. Попри те, що батько завжди посміхатиметься лише з портрета…
Мама твердить, що зневіра — це гріх. Єгор поки що не зовсім у всьому цьому розбирається. Але він вірить мамі, твердо знаючи, що вона ніколи його не обманює.
Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
