Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Валентин Сильвестров: тихий тон
Чи доводилося вам колись спілкуватися із генієм? Не дутим, не миттєвим, а справжнім, якого визнають у всьому світі. Чи, може, мріялось або снилось щось подібне? Уявіть, підходите ви до, скажімо, Івана Франка, який сидить у сквері на лавці, й промовляєте: «Пане Іване, даруйте…» І ви певні, що ноги не підкосяться, а голос геть не зникне?!
Сильвестров – геній. Його тиха музика звучить у концертних залах багатьох країн світу, де є музиканти з консерваторською освітою. Адже на слух тут не зіграєш. Це вища математика.
Творчість Валентина Сильвестрова, видатного композитора сучасності, з одного боку, тісно пов’язана з музичною традицією, насамперед з німецьким романтизмом (і тут, звісна річ, особливе місце належить Роберту Шуману), а з іншого – являє собою один із найяскравіших і найсамобутніших зразків поставангардної мелодичної мови.
Й недаремно фільм про нього, що вийшов у Франціїї, було названо «Незаконні діти Веберна».
Нагадаємо, Антон Веберн – славетний австрійський композитор, послідовник «атональної школи» Арнольда Шенберга. Під атональністю мається на увазі часткова відмова від прийнятої логіки гармонійної тональності перш за все за рахунок «блукаючих» багатозначних акордів.
Ось такі композиторські гени у героя нашого (ледь не написав: часу, й не помилився б) нарису.
Маестро ніколи не замикався у башті зі слонової кості. Упродовж всього свого щільно насиченого подіями та емоціями життя він відкритий всім вітрам, проблемам і болю сьогодення.
Так, Сильвестров палко підтримав революційні події в Україні 2014 року. «Як і будь-яка інша творча людина, я все ж таки більше індивідуаліст за своєю природою, – казав у ті дні композитор. – Але настає такий момент, коли просто неможливо мовчати…»
І маестро не мовчав. Він, як і завжди, звертався до нас мовою музики. Саме Революції Гідності присвячена його ораторія для хору «Майдан – Київ».
Можна тільки уявити, яким нестерпним болем стала для чутливого
серця композитора кривава війна, що розв’язана північним сусідом проти України. До речі, митець вже не перший рік послідовно демонструє свою
антипутінську позицію!
…Якось мені пощастило бути на творчому вечорі Сильвестрова у Національній філармонії.
Опускаю подробиці (вщент наповнений зал, море квітів, овації тощо) – не у тому суть.
А суть – у фантастичній країні звуків та її творці. Відверто кажучи, доти судив про його творчість лише з музики до деяких стрічок Кіри Муратової, а якщо зовсім чесно – до фільму «Настроювач».
Тому був у естетичному шоці. Розповісти про космічні світи Сильвестрова навряд чи комусь під силу. Це треба слухати! Й не раз.
Творець захмарних гармоній сидів прямо переді мною. Сором’язливий (навіть не повіриш, що своєю педантичністю інколи доводить музикантів під час запису своїх творінь до білого каління), у пуловері, довге волосся спускається на комірець з оголеної маківки. Уважно вслуховується у кожну нотку, час від часу підносячи майже до самісінького носа якусь електронну штуку на кшталт планшета…
І треба ж такому статися: під час перерви опиняюся віч-на-віч із класиком!
Його по-дитячому беззахисний погляд мимоволі запрошує мене до вибуху найщиріших емоцій.
І тут Сильвестров перебиває мене несподіваним запитанням:
– А чи помітили ви, що сьогодні чисто грають?
Скажіть, будь ласка: яким чином він зміг відчути, що я, абсолютно незнайома йому людина, яку бачить уперше, – чую його музику?
…До речі, коли після закінчення другого відділення почалися овації, до сцени попрямували служителі філармонії з величезними корзинами квітів, пересічні шанувальники з букетами троянд і гладіолусів усіх кольорів веселки, коли чиновники звично поправили краватки і витягли з надр чорних портфельчиків шкіряні грамоти, – саме тоді, коли закінчилася музика і звичайним кроком входила проза, маестро зірвався зі свого місця й стрімголов помчався до бокових дверей. Більше винуватця торжества у залі так ніхто й не побачив…
Отже, слова поета «быть знаменитым некрасиво» – це не лише «красивый» образ.
Після концерту по дорозі додому мені прийшли такі рядки:
Звук неземний пливе над оркестром.
Пальці стискають ручку крісла…
Вимкніть мобільні!
Лунає Сильвестров -
«Реквієм для Лариси».
Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Валентин Сильвестров: тихий тон
Чи доводилося вам колись спілкуватися із генієм? Не дутим, не миттєвим, а справжнім, якого визнають у всьому світі. Чи, може, мріялось або снилось щось подібне? Уявіть, підходите ви до, скажімо, Івана Франка, який сидить у сквері на лавці, й промовляєте: «Пане Іване, даруйте…» І ви певні, що ноги не підкосяться, а голос геть не зникне?!
Сильвестров – геній. Його тиха музика звучить у концертних залах багатьох країн світу, де є музиканти з консерваторською освітою. Адже на слух тут не зіграєш. Це вища математика.
Творчість Валентина Сильвестрова, видатного композитора сучасності, з одного боку, тісно пов’язана з музичною традицією, насамперед з німецьким романтизмом (і тут, звісна річ, особливе місце належить Роберту Шуману), а з іншого – являє собою один із найяскравіших і найсамобутніших зразків поставангардної мелодичної мови.
Й недаремно фільм про нього, що вийшов у Франціїї, було названо «Незаконні діти Веберна».
Нагадаємо, Антон Веберн – славетний австрійський композитор, послідовник «атональної школи» Арнольда Шенберга. Під атональністю мається на увазі часткова відмова від прийнятої логіки гармонійної тональності перш за все за рахунок «блукаючих» багатозначних акордів.
Ось такі композиторські гени у героя нашого (ледь не написав: часу, й не помилився б) нарису.
Маестро ніколи не замикався у башті зі слонової кості. Упродовж всього свого щільно насиченого подіями та емоціями життя він відкритий всім вітрам, проблемам і болю сьогодення.
Так, Сильвестров палко підтримав революційні події в Україні 2014 року. «Як і будь-яка інша творча людина, я все ж таки більше індивідуаліст за своєю природою, – казав у ті дні композитор. – Але настає такий момент, коли просто неможливо мовчати…»
І маестро не мовчав. Він, як і завжди, звертався до нас мовою музики. Саме Революції Гідності присвячена його ораторія для хору «Майдан – Київ».
Можна тільки уявити, яким нестерпним болем стала для чутливого
серця композитора кривава війна, що розв’язана північним сусідом проти України. До речі, митець вже не перший рік послідовно демонструє свою
антипутінську позицію!
…Якось мені пощастило бути на творчому вечорі Сильвестрова у Національній філармонії.
Опускаю подробиці (вщент наповнений зал, море квітів, овації тощо) – не у тому суть.
А суть – у фантастичній країні звуків та її творці. Відверто кажучи, доти судив про його творчість лише з музики до деяких стрічок Кіри Муратової, а якщо зовсім чесно – до фільму «Настроювач».
Тому був у естетичному шоці. Розповісти про космічні світи Сильвестрова навряд чи комусь під силу. Це треба слухати! Й не раз.
Творець захмарних гармоній сидів прямо переді мною. Сором’язливий (навіть не повіриш, що своєю педантичністю інколи доводить музикантів під час запису своїх творінь до білого каління), у пуловері, довге волосся спускається на комірець з оголеної маківки. Уважно вслуховується у кожну нотку, час від часу підносячи майже до самісінького носа якусь електронну штуку на кшталт планшета…
І треба ж такому статися: під час перерви опиняюся віч-на-віч із класиком!
Його по-дитячому беззахисний погляд мимоволі запрошує мене до вибуху найщиріших емоцій.
І тут Сильвестров перебиває мене несподіваним запитанням:
– А чи помітили ви, що сьогодні чисто грають?
Скажіть, будь ласка: яким чином він зміг відчути, що я, абсолютно незнайома йому людина, яку бачить уперше, – чую його музику?
…До речі, коли після закінчення другого відділення почалися овації, до сцени попрямували служителі філармонії з величезними корзинами квітів, пересічні шанувальники з букетами троянд і гладіолусів усіх кольорів веселки, коли чиновники звично поправили краватки і витягли з надр чорних портфельчиків шкіряні грамоти, – саме тоді, коли закінчилася музика і звичайним кроком входила проза, маестро зірвався зі свого місця й стрімголов помчався до бокових дверей. Більше винуватця торжества у залі так ніхто й не побачив…
Отже, слова поета «быть знаменитым некрасиво» – це не лише «красивый» образ.
Після концерту по дорозі додому мені прийшли такі рядки:
Звук неземний пливе над оркестром.
Пальці стискають ручку крісла…
Вимкніть мобільні!
Лунає Сильвестров -
«Реквієм для Лариси».
Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
