Жив карлик злий, що ненавидів сміх.
Він задурив так підданих своїх,
Що сміх шкідливий, що сміятись – гріх.
І сміх пішов в сусідній край від них.
Вже, наче й добре карлику тому,
Але постійно муляє йому,
Що у сусідів сміх весь час луна
І до його просторів долина.
А раптом оті піддані візьмуть
Та знову посміхатися почнуть?
Згадають, як зі сміхом гарно жить
І не захочуть карлику служить.
Отож, рішив він не ризикувать
І від сусідів сміх отой прогнать,
А іще краще, як його зловить
І в темне підземелля посадить.
Тоді не буде сміху взагалі
На всій йому впокореній землі.
Тож слуг своїх озброєних послав
В сусідній край й суворо наказав
Звільнити край, бо там панує сміх
І підлий геть розбещує усіх.
Пішли ті слуги, ходять між людей,
Не можуть сміх той упіймать ніде.
Десь там почули, кинулись бігом,
Та в іншім місці чують вже його.
Просили спершу – сміх віддати їм.
Та люди лиш всміхаються над тим.
Тоді взялися силою забрать,
Та стали люд калічить і вбивать
В надії – залякають тим усіх,
І віддадуть впокорені їм сміх.
Та люди, навіть, як на смерть ведуть,
Із усмішкою на устах ідуть.
А сміх у краї все гучніш луна
І карлика аж бісить новина,
Що слуги не спроможні сміх зловить,
Хіба що всіх у краї перебить
І нікому той сміх буде нести.
Тож лише так він може край «спасти».
І він велів вбивати всіх підряд
Аби «навести у країні лад».
Але народ тих слуг кийками стрів,
Кого скалічив, а кого убив.
Зі сміхом тим до карлика прийшов:
- На, коли хочеш та і будь здоров!
А карлик так від того реготав,
Що геть порвав товстого живота.
Здох карлик злий і слуг не стало злих.
І в краї знову поселився сміх.