
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Загибель Данила Нечая
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Загибель Данила Нечая
- А що скажу? Під Берестечком я
Уже не був. Раніш відвоювався.
Під Вінницею з ляхом зустрічався.
Там і рука зосталася моя. -
Старий козак культю свою підняв,
Хоча її і так всім видно було.
Й історію вже разів кілька чули.
Та кожен лише мовчки споглядав,
Чекаючи, поки козак почне
Розповідати. Все одно ж цікаво.
А у неділю, ну, які ще справи?
Дивись і день скоріше промине.
Тож слухали. А він тютюн дістав,
Заправив люльку, розкурив неспішно.
А люлька гарна, вирізана з вишні.
Такої у селі ніхто не мав.
Як хмарка диму з люльки піднялась,
Що дехто аж закашлявся від того.
Старий махнув рукою на дорогу,
Що повз село кудись у степ вила́сь.
- Як я ото подався в козаки,
То у полку Брацлавськім опинився.
У битвах багатьох із ляхом бився.
Та згадую весь час оту гірку,
В якій поліг полковник, а весь полк
Кривавим трупом в Красному зостався.
Я тоді лише дивом врятувався,
На все життя засвоївши урок.
Нечай на ляхів зуб великий мав,
А що гарячий був. Вважав угоду
У Зборові підписану – на шкоду
Для України. Тож і не зважав
На лінію, що землі розділила –
Що нам, що ляхам. Зимувати став
На зло тим клятим ляхам у містах,
Які угода ляхам відділила.
Мурафа, Красне, Шаргород були
Хай невеликі та достаток мали,
Тож полк вони б якось прогодували.
А ляхи з того злитись почали.
Вони війська під Кам’янцем збирали,
Хотіли знов на нас весною йти,
Щоб програні всі битви відомстить.
А Калиновського – того аж розпирало
Жадання змити Корсунську ганьбу
Й неволю кримську. Тож не став чекати.
Надумав взимку свій похід почати.
Отож до Бару чимскоріш прибув
Де з Лянцкоронським все обговорили.
І вирішили спробувати нас -
На слабкість перевірити. Якраз
Достатньо сили назбирать зуміли.
Ми із Нечаєм в Красному були.
Таке собі містечко невеличке.
З одного боку протікала річка
Краснянка. З двох других ставки могли
Прикрити нас від ворога. Кругом
Дубовий частокіл. Ще й дерев’яний
У центрі замок. Не фортеця, прямо
Та, усе ж, можна втримати його,
Коли чекати ворога. А ми
На ворога якраз і не чекали.
Бо ж ляхи взимку і не воювали.
Вспокоєні надіями тими,
До масляної більше готувались.
Сторожу, правда, виставив Нечай,
Яка і мала ворога стрічать.
Самі ж ми «святкуванням» вже займались.
А лях надумавсь скористатись тим.
Із Бару на Мурафу швидким маршем.
Там визнали зарані сили наші,
Що ми не лише в Красному стоїм.
І де застави наші. Отоді
Взяв Лянцкоронський три хоругви й прямо
Пішов на Ворошилівку, де саме
Шпак зі своїми хлопцями сидів.
Заставу вони вирізали впень,
Лиш декому вдалося врятуватись.
Та не змогли ніяк до нас прорватись,
Бо шлях відкритий в другий бік лишень.
А серед ночі ляхи підійшли
До Красного. Сторожа їх прийня́ла
За наших. Тож нічого не спитала.
Ворота відчинили. Ті зайшли
І вирізали ту сторожу вмить
Та почали у місті різанину.
Ми були сонні всі у ту годину.
Що діється – тут спробуй зрозуміть,
Як ґвалт стоїть. Коби тоді ми знали,
Що ляхів жменька – вирізали б всіх.
Ми ж думали, що тут багато їх.
А тут хати вже в місті запалали.
Вогонь та крики. Ляхи, наче, скрізь.
Ми, що вхопили з тим і вибігали.
А ляхи без розбору всіх рубали.
Нечай бігом з-за столу підхопивсь,,
Сів на коня. Став козаків збирать
Аби ворота, все таки відбити
І усіх ляхів в місті зачинити.
Інакше всім козакам пропадать.
Хто уцілів, збігалися туди,
Щоб уже разом проти ляха стати.
Якби ж вдалося сил тоді зібрати?!
Нечай же нас і не в таке водив.
Він на коні гасав туди-сюди,
Розмахував своєю булавою,
Скликаючи всіх козаків до бою.
Ніхто іще не відчував біди.
Аж раптом кінь під ним убитий впав
І ляхи враз полковника схопили.
Ми кинулись на поміч. Вже б відбили,
Та лях якийсь Нечая зарубав,
Злякавшись, що-таки ж ми відіб’єм…
Відбили, звісно, але лише тіло…
І лють така усіх нас охопила,
Здавалось, ляхів всіх тут переб’єм.
Палало місто, в відблисках пожеж
І ми, й міщани ворога насіли
І ляхи до воріт аж відступили.
Тепер не порятуються!..Авжеж!
Помстимся ляхам! Та в ту саму мить
Нові хоругви ляські увірвались.
Як ми усі гуртом не намагались
Та сил уже не мали зупинить.
Кривенко й Авратинський узялись
Командувати нами. Бо ж нікому…
Поки одні боролись без утоми,
Другі до замку завезти взялись
Гармати й зілля. Як ми відійшли,
То вже зі стін гармати виглядали
І дружній залп у гущу ляхів дали.
Тож ми у замок відступить змогли
І ляхів за собою не пустить.
Очухалися ляхи та й насіли,
Нас викурить із замку захотіли.
Та ми у них прицільно стали бить
З гармат й мушкетів. Положили тих
Багато. Ляхи, врешті, відступили.
Тут підійшли на поміч нові сили
І знов нам довелось стрічати їх.
Упевнившись, що просто нас не взять,
У сутінках штурм ляхи припинили.
А ми тихцем їм вслід півнів пустили
В хатах, що близько біля нас стоять.
Щоб не було куди ховатись їм
І близько підбиратися під стіни.
На ранок Калиновський знову кинув
На штурм своїх і сам же їх повів.
Хтось з наших стрілив попід ним коня,
Хоч мітив, звісно, в гетьмана. Одначе,
Той уцілів. Я зі стіни то бачив,
Бо ж добре видно серед біла дня.
Вже й дим розсіявсь, хоч палали десь
Хати по місту. Сотники зібрались,
Обговорити справи намагались.
Напевно знали – поміч не прийде.
Сам замок довго, звісно, не встої́ть.
Запасів зілля і харчів замало.
Одні усе ж триматись тут вважали,
Другі рішили – краще відступить.
Підземний хід у замку був тому,
По ньому можна вийти аж за місто.
А там шукай козака в полі чистім.
Навряд чи ляхи в полі слід візьмуть.
Тож розділились. Десь п’ять сотень нас
Тим ходом тихо вибралися в поле,
Нікого не помітили навколо,
На схід майнули. Але у цей час
Не знати й звідки ляхи налетіли
Та стали всіх нас шаблями сікти.
А нам нема куди від них втекти.
Одні назад вертатися схотіли.
Другі, усе ж, із боєм почали
Крізь тісні ляські лави пробиватись.
Мені-то як вдалося врятуватись?
Як тільки ляхи нас перейняли,
Я біг, за щось зашпортався, упав.
А тут Семен, що біг побіля мене
Упав згори. Дісталася скажена
До нього куля. Він й порятував.
А ляхи, ледь помітили були,
Що наші в замок хочуть повертатись,
Не стали за окремими ганятись,
Слідом на замок напрям узяли.
Я з-під Семена вибрався тоді,
Подався, хоч правиця і кульгала
Аби до ранку бути якнайдалі.
Та все ж навколо сторожко глядів,
Щоб лях не втрапив… - А у Краснім як
Усе скінчилось? – хтось озвавсь із гурту.
- Про то пізніше довелось почути.
Недобрим закінчилося, однак.
Як козаки у замок подались,
То й ляхи на плечах у них ввірвались.
Тоді і різанина розпочалась.
Слідом і інші ляхи підтяглись.
Нікого не жаліли. Стрічних всіх
У шаблі брали. І Кривенка вбили,
Й племінника Нечая погубили…
В полон не брали. Бо ж старшин і тих
Всіх порубали. Авратинський їм
Живим попався. Він шляхтич же родом.
Отож його перед усім народом
В Мурафі розстріляли в пострах всім.
Отця, що саме молитви читав
Біля Нечая, німці захопили
І теж на пострах всім живцем спалили…
Вважай, весь полк там голови поклав.
Міщан багато згинуло тоді.
Хоч ляхи, звісно, сильно прибрехали,
Та тисячами жертви рахували…
Отак Нечай був долю проглядів.
Уже не був. Раніш відвоювався.
Під Вінницею з ляхом зустрічався.
Там і рука зосталася моя. -
Старий козак культю свою підняв,
Хоча її і так всім видно було.
Й історію вже разів кілька чули.
Та кожен лише мовчки споглядав,
Чекаючи, поки козак почне
Розповідати. Все одно ж цікаво.
А у неділю, ну, які ще справи?
Дивись і день скоріше промине.
Тож слухали. А він тютюн дістав,
Заправив люльку, розкурив неспішно.
А люлька гарна, вирізана з вишні.
Такої у селі ніхто не мав.
Як хмарка диму з люльки піднялась,
Що дехто аж закашлявся від того.
Старий махнув рукою на дорогу,
Що повз село кудись у степ вила́сь.
- Як я ото подався в козаки,
То у полку Брацлавськім опинився.
У битвах багатьох із ляхом бився.
Та згадую весь час оту гірку,
В якій поліг полковник, а весь полк
Кривавим трупом в Красному зостався.
Я тоді лише дивом врятувався,
На все життя засвоївши урок.
Нечай на ляхів зуб великий мав,
А що гарячий був. Вважав угоду
У Зборові підписану – на шкоду
Для України. Тож і не зважав
На лінію, що землі розділила –
Що нам, що ляхам. Зимувати став
На зло тим клятим ляхам у містах,
Які угода ляхам відділила.
Мурафа, Красне, Шаргород були
Хай невеликі та достаток мали,
Тож полк вони б якось прогодували.
А ляхи з того злитись почали.
Вони війська під Кам’янцем збирали,
Хотіли знов на нас весною йти,
Щоб програні всі битви відомстить.
А Калиновського – того аж розпирало
Жадання змити Корсунську ганьбу
Й неволю кримську. Тож не став чекати.
Надумав взимку свій похід почати.
Отож до Бару чимскоріш прибув
Де з Лянцкоронським все обговорили.
І вирішили спробувати нас -
На слабкість перевірити. Якраз
Достатньо сили назбирать зуміли.
Ми із Нечаєм в Красному були.
Таке собі містечко невеличке.
З одного боку протікала річка
Краснянка. З двох других ставки могли
Прикрити нас від ворога. Кругом
Дубовий частокіл. Ще й дерев’яний
У центрі замок. Не фортеця, прямо
Та, усе ж, можна втримати його,
Коли чекати ворога. А ми
На ворога якраз і не чекали.
Бо ж ляхи взимку і не воювали.
Вспокоєні надіями тими,
До масляної більше готувались.
Сторожу, правда, виставив Нечай,
Яка і мала ворога стрічать.
Самі ж ми «святкуванням» вже займались.
А лях надумавсь скористатись тим.
Із Бару на Мурафу швидким маршем.
Там визнали зарані сили наші,
Що ми не лише в Красному стоїм.
І де застави наші. Отоді
Взяв Лянцкоронський три хоругви й прямо
Пішов на Ворошилівку, де саме
Шпак зі своїми хлопцями сидів.
Заставу вони вирізали впень,
Лиш декому вдалося врятуватись.
Та не змогли ніяк до нас прорватись,
Бо шлях відкритий в другий бік лишень.
А серед ночі ляхи підійшли
До Красного. Сторожа їх прийня́ла
За наших. Тож нічого не спитала.
Ворота відчинили. Ті зайшли
І вирізали ту сторожу вмить
Та почали у місті різанину.
Ми були сонні всі у ту годину.
Що діється – тут спробуй зрозуміть,
Як ґвалт стоїть. Коби тоді ми знали,
Що ляхів жменька – вирізали б всіх.
Ми ж думали, що тут багато їх.
А тут хати вже в місті запалали.
Вогонь та крики. Ляхи, наче, скрізь.
Ми, що вхопили з тим і вибігали.
А ляхи без розбору всіх рубали.
Нечай бігом з-за столу підхопивсь,,
Сів на коня. Став козаків збирать
Аби ворота, все таки відбити
І усіх ляхів в місті зачинити.
Інакше всім козакам пропадать.
Хто уцілів, збігалися туди,
Щоб уже разом проти ляха стати.
Якби ж вдалося сил тоді зібрати?!
Нечай же нас і не в таке водив.
Він на коні гасав туди-сюди,
Розмахував своєю булавою,
Скликаючи всіх козаків до бою.
Ніхто іще не відчував біди.
Аж раптом кінь під ним убитий впав
І ляхи враз полковника схопили.
Ми кинулись на поміч. Вже б відбили,
Та лях якийсь Нечая зарубав,
Злякавшись, що-таки ж ми відіб’єм…
Відбили, звісно, але лише тіло…
І лють така усіх нас охопила,
Здавалось, ляхів всіх тут переб’єм.
Палало місто, в відблисках пожеж
І ми, й міщани ворога насіли
І ляхи до воріт аж відступили.
Тепер не порятуються!..Авжеж!
Помстимся ляхам! Та в ту саму мить
Нові хоругви ляські увірвались.
Як ми усі гуртом не намагались
Та сил уже не мали зупинить.
Кривенко й Авратинський узялись
Командувати нами. Бо ж нікому…
Поки одні боролись без утоми,
Другі до замку завезти взялись
Гармати й зілля. Як ми відійшли,
То вже зі стін гармати виглядали
І дружній залп у гущу ляхів дали.
Тож ми у замок відступить змогли
І ляхів за собою не пустить.
Очухалися ляхи та й насіли,
Нас викурить із замку захотіли.
Та ми у них прицільно стали бить
З гармат й мушкетів. Положили тих
Багато. Ляхи, врешті, відступили.
Тут підійшли на поміч нові сили
І знов нам довелось стрічати їх.
Упевнившись, що просто нас не взять,
У сутінках штурм ляхи припинили.
А ми тихцем їм вслід півнів пустили
В хатах, що близько біля нас стоять.
Щоб не було куди ховатись їм
І близько підбиратися під стіни.
На ранок Калиновський знову кинув
На штурм своїх і сам же їх повів.
Хтось з наших стрілив попід ним коня,
Хоч мітив, звісно, в гетьмана. Одначе,
Той уцілів. Я зі стіни то бачив,
Бо ж добре видно серед біла дня.
Вже й дим розсіявсь, хоч палали десь
Хати по місту. Сотники зібрались,
Обговорити справи намагались.
Напевно знали – поміч не прийде.
Сам замок довго, звісно, не встої́ть.
Запасів зілля і харчів замало.
Одні усе ж триматись тут вважали,
Другі рішили – краще відступить.
Підземний хід у замку був тому,
По ньому можна вийти аж за місто.
А там шукай козака в полі чистім.
Навряд чи ляхи в полі слід візьмуть.
Тож розділились. Десь п’ять сотень нас
Тим ходом тихо вибралися в поле,
Нікого не помітили навколо,
На схід майнули. Але у цей час
Не знати й звідки ляхи налетіли
Та стали всіх нас шаблями сікти.
А нам нема куди від них втекти.
Одні назад вертатися схотіли.
Другі, усе ж, із боєм почали
Крізь тісні ляські лави пробиватись.
Мені-то як вдалося врятуватись?
Як тільки ляхи нас перейняли,
Я біг, за щось зашпортався, упав.
А тут Семен, що біг побіля мене
Упав згори. Дісталася скажена
До нього куля. Він й порятував.
А ляхи, ледь помітили були,
Що наші в замок хочуть повертатись,
Не стали за окремими ганятись,
Слідом на замок напрям узяли.
Я з-під Семена вибрався тоді,
Подався, хоч правиця і кульгала
Аби до ранку бути якнайдалі.
Та все ж навколо сторожко глядів,
Щоб лях не втрапив… - А у Краснім як
Усе скінчилось? – хтось озвавсь із гурту.
- Про то пізніше довелось почути.
Недобрим закінчилося, однак.
Як козаки у замок подались,
То й ляхи на плечах у них ввірвались.
Тоді і різанина розпочалась.
Слідом і інші ляхи підтяглись.
Нікого не жаліли. Стрічних всіх
У шаблі брали. І Кривенка вбили,
Й племінника Нечая погубили…
В полон не брали. Бо ж старшин і тих
Всіх порубали. Авратинський їм
Живим попався. Він шляхтич же родом.
Отож його перед усім народом
В Мурафі розстріляли в пострах всім.
Отця, що саме молитви читав
Біля Нечая, німці захопили
І теж на пострах всім живцем спалили…
Вважай, весь полк там голови поклав.
Міщан багато згинуло тоді.
Хоч ляхи, звісно, сильно прибрехали,
Та тисячами жертви рахували…
Отак Нечай був долю проглядів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію