ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрко Бужанин
2025.10.30 18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.

Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки

Павло Сікорський
2025.10.30 11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.

Сергій Губерначук
2025.10.30 10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!

Пнеться в матки пузо вгору

Микола Дудар
2025.10.30 10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…

Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів

Іван Потьомкін
2025.10.29 22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.

Борис Костиря
2025.10.29 21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,

С М
2025.10.29 18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати

Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є

Сергій СергійКо
2025.10.29 17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,

В Горова Леся
2025.10.29 13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.

Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю

Микола Дудар
2025.10.29 11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…

Віктор Кучерук
2025.10.29 06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,

Борис Костиря
2025.10.28 22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.

Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,

Сергій СергійКо
2025.10.28 16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,

Володимир Мацуцький
2025.10.28 12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. Промишляв на скляній тарі та макулатурі. Якщо везло знайти пристойні ношені речі, здавав по п’ять гривен Вірці – стерві у дві точки: на барахолці і

Микола Дудар
2025.10.28 12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні

Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —

Сергій Губерначук
2025.10.28 11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.

Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Гриць Янківська
2025.10.29

Роман Чорношлях
2025.10.27

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анастасія Волошина
2025.08.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Загибель Данила Нечая
- А що скажу? Під Берестечком я
Уже не був. Раніш відвоювався.
Під Вінницею з ляхом зустрічався.
Там і рука зосталася моя. -
Старий козак культю свою підняв,
Хоча її і так всім видно було.
Й історію вже разів кілька чули.
Та кожен лише мовчки споглядав,
Чекаючи, поки козак почне
Розповідати. Все одно ж цікаво.
А у неділю, ну, які ще справи?
Дивись і день скоріше промине.
Тож слухали. А він тютюн дістав,
Заправив люльку, розкурив неспішно.
А люлька гарна, вирізана з вишні.
Такої у селі ніхто не мав.
Як хмарка диму з люльки піднялась,
Що дехто аж закашлявся від того.
Старий махнув рукою на дорогу,
Що повз село кудись у степ вила́сь.
- Як я ото подався в козаки,
То у полку Брацлавськім опинився.
У битвах багатьох із ляхом бився.
Та згадую весь час оту гірку,
В якій поліг полковник, а весь полк
Кривавим трупом в Красному зостався.
Я тоді лише дивом врятувався,
На все життя засвоївши урок.
Нечай на ляхів зуб великий мав,
А що гарячий був. Вважав угоду
У Зборові підписану – на шкоду
Для України. Тож і не зважав
На лінію, що землі розділила –
Що нам, що ляхам. Зимувати став
На зло тим клятим ляхам у містах,
Які угода ляхам відділила.
Мурафа, Красне, Шаргород були
Хай невеликі та достаток мали,
Тож полк вони б якось прогодували.
А ляхи з того злитись почали.
Вони війська під Кам’янцем збирали,
Хотіли знов на нас весною йти,
Щоб програні всі битви відомстить.
А Калиновського – того аж розпирало
Жадання змити Корсунську ганьбу
Й неволю кримську. Тож не став чекати.
Надумав взимку свій похід почати.
Отож до Бару чимскоріш прибув
Де з Лянцкоронським все обговорили.
І вирішили спробувати нас -
На слабкість перевірити. Якраз
Достатньо сили назбирать зуміли.
Ми із Нечаєм в Красному були.
Таке собі містечко невеличке.
З одного боку протікала річка
Краснянка. З двох других ставки могли
Прикрити нас від ворога. Кругом
Дубовий частокіл. Ще й дерев’яний
У центрі замок. Не фортеця, прямо
Та, усе ж, можна втримати його,
Коли чекати ворога. А ми
На ворога якраз і не чекали.
Бо ж ляхи взимку і не воювали.
Вспокоєні надіями тими,
До масляної більше готувались.
Сторожу, правда, виставив Нечай,
Яка і мала ворога стрічать.
Самі ж ми «святкуванням» вже займались.
А лях надумавсь скористатись тим.
Із Бару на Мурафу швидким маршем.
Там визнали зарані сили наші,
Що ми не лише в Красному стоїм.
І де застави наші. Отоді
Взяв Лянцкоронський три хоругви й прямо
Пішов на Ворошилівку, де саме
Шпак зі своїми хлопцями сидів.
Заставу вони вирізали впень,
Лиш декому вдалося врятуватись.
Та не змогли ніяк до нас прорватись,
Бо шлях відкритий в другий бік лишень.
А серед ночі ляхи підійшли
До Красного. Сторожа їх прийня́ла
За наших. Тож нічого не спитала.
Ворота відчинили. Ті зайшли
І вирізали ту сторожу вмить
Та почали у місті різанину.
Ми були сонні всі у ту годину.
Що діється – тут спробуй зрозуміть,
Як ґвалт стоїть. Коби тоді ми знали,
Що ляхів жменька – вирізали б всіх.
Ми ж думали, що тут багато їх.
А тут хати вже в місті запалали.
Вогонь та крики. Ляхи, наче, скрізь.
Ми, що вхопили з тим і вибігали.
А ляхи без розбору всіх рубали.
Нечай бігом з-за столу підхопивсь,,
Сів на коня. Став козаків збирать
Аби ворота, все таки відбити
І усіх ляхів в місті зачинити.
Інакше всім козакам пропадать.
Хто уцілів, збігалися туди,
Щоб уже разом проти ляха стати.
Якби ж вдалося сил тоді зібрати?!
Нечай же нас і не в таке водив.
Він на коні гасав туди-сюди,
Розмахував своєю булавою,
Скликаючи всіх козаків до бою.
Ніхто іще не відчував біди.
Аж раптом кінь під ним убитий впав
І ляхи враз полковника схопили.
Ми кинулись на поміч. Вже б відбили,
Та лях якийсь Нечая зарубав,
Злякавшись, що-таки ж ми відіб’єм…
Відбили, звісно, але лише тіло…
І лють така усіх нас охопила,
Здавалось, ляхів всіх тут переб’єм.
Палало місто, в відблисках пожеж
І ми, й міщани ворога насіли
І ляхи до воріт аж відступили.
Тепер не порятуються!..Авжеж!
Помстимся ляхам! Та в ту саму мить
Нові хоругви ляські увірвались.
Як ми усі гуртом не намагались
Та сил уже не мали зупинить.
Кривенко й Авратинський узялись
Командувати нами. Бо ж нікому…
Поки одні боролись без утоми,
Другі до замку завезти взялись
Гармати й зілля. Як ми відійшли,
То вже зі стін гармати виглядали
І дружній залп у гущу ляхів дали.
Тож ми у замок відступить змогли
І ляхів за собою не пустить.
Очухалися ляхи та й насіли,
Нас викурить із замку захотіли.
Та ми у них прицільно стали бить
З гармат й мушкетів. Положили тих
Багато. Ляхи, врешті, відступили.
Тут підійшли на поміч нові сили
І знов нам довелось стрічати їх.
Упевнившись, що просто нас не взять,
У сутінках штурм ляхи припинили.
А ми тихцем їм вслід півнів пустили
В хатах, що близько біля нас стоять.
Щоб не було куди ховатись їм
І близько підбиратися під стіни.
На ранок Калиновський знову кинув
На штурм своїх і сам же їх повів.
Хтось з наших стрілив попід ним коня,
Хоч мітив, звісно, в гетьмана. Одначе,
Той уцілів. Я зі стіни то бачив,
Бо ж добре видно серед біла дня.
Вже й дим розсіявсь, хоч палали десь
Хати по місту. Сотники зібрались,
Обговорити справи намагались.
Напевно знали – поміч не прийде.
Сам замок довго, звісно, не встої́ть.
Запасів зілля і харчів замало.
Одні усе ж триматись тут вважали,
Другі рішили – краще відступить.
Підземний хід у замку був тому,
По ньому можна вийти аж за місто.
А там шукай козака в полі чистім.
Навряд чи ляхи в полі слід візьмуть.
Тож розділились. Десь п’ять сотень нас
Тим ходом тихо вибралися в поле,
Нікого не помітили навколо,
На схід майнули. Але у цей час
Не знати й звідки ляхи налетіли
Та стали всіх нас шаблями сікти.
А нам нема куди від них втекти.
Одні назад вертатися схотіли.
Другі, усе ж, із боєм почали
Крізь тісні ляські лави пробиватись.
Мені-то як вдалося врятуватись?
Як тільки ляхи нас перейняли,
Я біг, за щось зашпортався, упав.
А тут Семен, що біг побіля мене
Упав згори. Дісталася скажена
До нього куля. Він й порятував.
А ляхи, ледь помітили були,
Що наші в замок хочуть повертатись,
Не стали за окремими ганятись,
Слідом на замок напрям узяли.
Я з-під Семена вибрався тоді,
Подався, хоч правиця і кульгала
Аби до ранку бути якнайдалі.
Та все ж навколо сторожко глядів,
Щоб лях не втрапив… - А у Краснім як
Усе скінчилось? – хтось озвавсь із гурту.
- Про то пізніше довелось почути.
Недобрим закінчилося, однак.
Як козаки у замок подались,
То й ляхи на плечах у них ввірвались.
Тоді і різанина розпочалась.
Слідом і інші ляхи підтяглись.
Нікого не жаліли. Стрічних всіх
У шаблі брали. І Кривенка вбили,
Й племінника Нечая погубили…
В полон не брали. Бо ж старшин і тих
Всіх порубали. Авратинський їм
Живим попався. Він шляхтич же родом.
Отож його перед усім народом
В Мурафі розстріляли в пострах всім.
Отця, що саме молитви читав
Біля Нечая, німці захопили
І теж на пострах всім живцем спалили…
Вважай, весь полк там голови поклав.
Міщан багато згинуло тоді.
Хоч ляхи, звісно, сильно прибрехали,
Та тисячами жертви рахували…
Отак Нечай був долю проглядів.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-11-06 18:44:08
Переглядів сторінки твору 210
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.866 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.735 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.730
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.10.26 15:15
Автор у цю хвилину відсутній