
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Вікторія Вікторія /
Проза
Падают листья…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Падают листья…
Падают листья… Падают, пожелтевшие листья на твои волосы, руки…
В прозрачно – голубом нежном, холодном солнечном воздухе желтые, оранжевые слезы грусти за прошлым. Падают неслышно и тают, как ласковый детский смех с легкой грустью счастливого небытия…
Укутанный разноцветным туманом осени сад задумчиво умирал…
шелестели верхушки деревьев о последнем… Осень как твоя любовь,
как огненная птица, что, взмахнув золотым крылом умрет, испепелится дотла
всеми цветами осени, встретив серое безразличие одинокой души…
Безумный танец разноцветной смерти, что вплетает в ожерелье дождя города души и твою жизнь…Тишина…
Я не боюсь тишины, и даже не боюсь, одиночества…Я боюсь безысходности
того что я нечего не смогу изменить, опустить голову и покорится судьбе…Безропотно молчать в ожидание вердикта….Тикают часы, время протекает сквозь меня оставляя во мне остатки прошлой жизни , осколки судеб людей что рядом, те что далеко те в памяти. Те, которым я не успела, сказать прости, тем некоторым мне порой тяжело было улыбнутся. Те, что рядом, с теми мы плакали вмести, я не хотела плакать, мне приятней было бы с ними улыбаться. Но тогда были слезы…Я всегда спешила жить, теперь мне кажется, что я так медленно спешила, я боюсь не успеть еще раз сказать маме что я люблю ее, боюсь не успеть еще раз погладить волны, послушать прибой, улыбнутся закату…
Теперь мне кажется, что я все делала не правильно…что я ошибалась шаг за шагом…но тогда когда я совершала поступки мне они казались верными…
Теперь я думаю, что не достаточно любила людей…я очень старалась…я старюсь и сейчас но мне моя любовь кажется такой маленькой…песчинкой, что протекает сквозь пальцы, время не остановить…
Так трудно иногда остановится и насладится моментом, ведь вокруг столько красоты, каждый миг жизни…счастье оно ведь по крупицам в одно целое…по маленьким песчинкам, что протекают сквозь ладони. Собрать песчинки в дюну счастья… И только тишина вокруг… Шум ветра… Закрыть
глаза и пропускать пещинки сквозь себя… Тикают часы, время не остановить… Как остановить безысходность?
В прозрачно – голубом нежном, холодном солнечном воздухе желтые, оранжевые слезы грусти за прошлым. Падают неслышно и тают, как ласковый детский смех с легкой грустью счастливого небытия…
Укутанный разноцветным туманом осени сад задумчиво умирал…
шелестели верхушки деревьев о последнем… Осень как твоя любовь,
как огненная птица, что, взмахнув золотым крылом умрет, испепелится дотла
всеми цветами осени, встретив серое безразличие одинокой души…
Безумный танец разноцветной смерти, что вплетает в ожерелье дождя города души и твою жизнь…Тишина…
Я не боюсь тишины, и даже не боюсь, одиночества…Я боюсь безысходности
того что я нечего не смогу изменить, опустить голову и покорится судьбе…Безропотно молчать в ожидание вердикта….Тикают часы, время протекает сквозь меня оставляя во мне остатки прошлой жизни , осколки судеб людей что рядом, те что далеко те в памяти. Те, которым я не успела, сказать прости, тем некоторым мне порой тяжело было улыбнутся. Те, что рядом, с теми мы плакали вмести, я не хотела плакать, мне приятней было бы с ними улыбаться. Но тогда были слезы…Я всегда спешила жить, теперь мне кажется, что я так медленно спешила, я боюсь не успеть еще раз сказать маме что я люблю ее, боюсь не успеть еще раз погладить волны, послушать прибой, улыбнутся закату…
Теперь мне кажется, что я все делала не правильно…что я ошибалась шаг за шагом…но тогда когда я совершала поступки мне они казались верными…
Теперь я думаю, что не достаточно любила людей…я очень старалась…я старюсь и сейчас но мне моя любовь кажется такой маленькой…песчинкой, что протекает сквозь пальцы, время не остановить…
Так трудно иногда остановится и насладится моментом, ведь вокруг столько красоты, каждый миг жизни…счастье оно ведь по крупицам в одно целое…по маленьким песчинкам, что протекают сквозь ладони. Собрать песчинки в дюну счастья… И только тишина вокруг… Шум ветра… Закрыть
глаза и пропускать пещинки сквозь себя… Тикают часы, время не остановить… Как остановить безысходность?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію