Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Вікторія /
Проза
Падают листья…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Падают листья…
Падают листья… Падают, пожелтевшие листья на твои волосы, руки…
В прозрачно – голубом нежном, холодном солнечном воздухе желтые, оранжевые слезы грусти за прошлым. Падают неслышно и тают, как ласковый детский смех с легкой грустью счастливого небытия…
Укутанный разноцветным туманом осени сад задумчиво умирал…
шелестели верхушки деревьев о последнем… Осень как твоя любовь,
как огненная птица, что, взмахнув золотым крылом умрет, испепелится дотла
всеми цветами осени, встретив серое безразличие одинокой души…
Безумный танец разноцветной смерти, что вплетает в ожерелье дождя города души и твою жизнь…Тишина…
Я не боюсь тишины, и даже не боюсь, одиночества…Я боюсь безысходности
того что я нечего не смогу изменить, опустить голову и покорится судьбе…Безропотно молчать в ожидание вердикта….Тикают часы, время протекает сквозь меня оставляя во мне остатки прошлой жизни , осколки судеб людей что рядом, те что далеко те в памяти. Те, которым я не успела, сказать прости, тем некоторым мне порой тяжело было улыбнутся. Те, что рядом, с теми мы плакали вмести, я не хотела плакать, мне приятней было бы с ними улыбаться. Но тогда были слезы…Я всегда спешила жить, теперь мне кажется, что я так медленно спешила, я боюсь не успеть еще раз сказать маме что я люблю ее, боюсь не успеть еще раз погладить волны, послушать прибой, улыбнутся закату…
Теперь мне кажется, что я все делала не правильно…что я ошибалась шаг за шагом…но тогда когда я совершала поступки мне они казались верными…
Теперь я думаю, что не достаточно любила людей…я очень старалась…я старюсь и сейчас но мне моя любовь кажется такой маленькой…песчинкой, что протекает сквозь пальцы, время не остановить…
Так трудно иногда остановится и насладится моментом, ведь вокруг столько красоты, каждый миг жизни…счастье оно ведь по крупицам в одно целое…по маленьким песчинкам, что протекают сквозь ладони. Собрать песчинки в дюну счастья… И только тишина вокруг… Шум ветра… Закрыть
глаза и пропускать пещинки сквозь себя… Тикают часы, время не остановить… Как остановить безысходность?
В прозрачно – голубом нежном, холодном солнечном воздухе желтые, оранжевые слезы грусти за прошлым. Падают неслышно и тают, как ласковый детский смех с легкой грустью счастливого небытия…
Укутанный разноцветным туманом осени сад задумчиво умирал…
шелестели верхушки деревьев о последнем… Осень как твоя любовь,
как огненная птица, что, взмахнув золотым крылом умрет, испепелится дотла
всеми цветами осени, встретив серое безразличие одинокой души…
Безумный танец разноцветной смерти, что вплетает в ожерелье дождя города души и твою жизнь…Тишина…
Я не боюсь тишины, и даже не боюсь, одиночества…Я боюсь безысходности
того что я нечего не смогу изменить, опустить голову и покорится судьбе…Безропотно молчать в ожидание вердикта….Тикают часы, время протекает сквозь меня оставляя во мне остатки прошлой жизни , осколки судеб людей что рядом, те что далеко те в памяти. Те, которым я не успела, сказать прости, тем некоторым мне порой тяжело было улыбнутся. Те, что рядом, с теми мы плакали вмести, я не хотела плакать, мне приятней было бы с ними улыбаться. Но тогда были слезы…Я всегда спешила жить, теперь мне кажется, что я так медленно спешила, я боюсь не успеть еще раз сказать маме что я люблю ее, боюсь не успеть еще раз погладить волны, послушать прибой, улыбнутся закату…
Теперь мне кажется, что я все делала не правильно…что я ошибалась шаг за шагом…но тогда когда я совершала поступки мне они казались верными…
Теперь я думаю, что не достаточно любила людей…я очень старалась…я старюсь и сейчас но мне моя любовь кажется такой маленькой…песчинкой, что протекает сквозь пальцы, время не остановить…
Так трудно иногда остановится и насладится моментом, ведь вокруг столько красоты, каждый миг жизни…счастье оно ведь по крупицам в одно целое…по маленьким песчинкам, что протекают сквозь ладони. Собрать песчинки в дюну счастья… И только тишина вокруг… Шум ветра… Закрыть
глаза и пропускать пещинки сквозь себя… Тикают часы, время не остановить… Как остановить безысходность?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
