Про втрати запитайте у солдата,
Повідає усе і без брехні,
Як рятував Він побратима – брата,
Виносив у пекельному вогні,
І на своєму другу - «Патріоті»
Збирав Їх - і убитих, і живих,
І проривався у боїв клекоті,
Щоб рятувати тих - хто не затих.

Пронизана і болем, і журбою
Воїна сповідь, та що віч на віч,
Увесь Він там - на ратнім полі бою,
Де у одне злилися день і ніч.
Тремтячі руки, і надривний голос,
Гірку сльозу змахнув з пошерхлих губ –
Міцний, родючий і незламний колос,
Духовний, світлий український дуб.

Ми плачемо обоє – Він і я,
До себе пригортаю Його руки…
Яка жорстока часу течія…
Ні з чим не порівняти усі муки.
Піднявся Він і підрівнялись плечі,
Назад пішов по спаленій ріллі…
У пекла повернувся глибонечі,
Щоб зберегти нам світло на землі.

27.11.2022 Надія Таршин