
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.01.30
15:36
Ніч зійшла в долину пустощів
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
2023.01.30
15:04
Жодного слова. І тиша така громовержна.
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
2023.01.30
12:06
Соснам заздрю, що, мов скалолази,
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
2023.01.30
03:43
Сіється надмірно
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
2023.01.30
02:52
Віктор Кучерук
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
2023.01.29
21:25
… і навіть сніг покинув двір.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
2023.01.29
16:52
Крізь численні страждання,
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
2023.01.29
15:56
Летять вітри в Україну, несуть чорні хмари.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
2023.01.29
15:06
Застряг у висі погляд, як у глею:
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
2023.01.29
13:07
Ти – весь мій світ від краю і до краю!
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
2023.01.29
12:44
– Ну, что? – спросил я своего сослуживца, почти предвидя ответ.
– Ужас, – как-то неохотно выдавил он из себя, и при этом, как мне показалось, его даже передернуло.
Не понаслышке знал я, что Михаил всегда как-то болезненно неохотно расставался с деньгами
2023.01.29
10:31
Інна Кінь
Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
2023.01.29
00:41
розтопився день
хто ним відає
той мандрує вдаль
хвилі вговтує
поміж Скіллою
і Харібдою
над кістками
хто ним відає
той мандрує вдаль
хвилі вговтує
поміж Скіллою
і Харібдою
над кістками
2023.01.28
22:49
Коли ми виграєм війну,
здобувши нашу перемогу,
і одолієм сатану –
скажу «спасибі» я… не Богу.
Я буду дякувати тим,
хто кров свою пролив на фронті,
хто крізь вогонь пройшов і дим,
здобувши нашу перемогу,
і одолієм сатану –
скажу «спасибі» я… не Богу.
Я буду дякувати тим,
хто кров свою пролив на фронті,
хто крізь вогонь пройшов і дим,
2023.01.28
22:27
Гілка вишні розцвітає
На губах...
Я тріпочу, я жадаю
Ах, ах, ахххх...
Губи ніжні,
Свіжий подих...
Вдих і видих
На губах...
Я тріпочу, я жадаю
Ах, ах, ахххх...
Губи ніжні,
Свіжий подих...
Вдих і видих
2023.01.28
21:44
СВІТЛА ЖИТТЄВА ДЕТЕКТИВІСТИКА
Перед нами нова книга уже досить відомої поетеси української су-
часності – Тетяни Левицької «Віра, надія та онкомаркери». Вперше ми
заглиблюємося у прозову тканину її творів і знаходимо цікаву аналогію
з поетичною тв
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
2022.03.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Перший...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перший...
Душа - слово, придумане жерцями. Щоб можна було "косити" бабло з марновірних вірян. Якщо цього слова не буде, тоді розсипається усе інше. Бо на що тоді ловити капловухих аколітів? Якщо душі не існує, то не існує й безсмертного життя. А раз так, отже немає ані пекла, ані раю. Халепа, одним словом.
З душею взагалі проблема: навіть сивочолі, підтоптані літератори у вишиванках і без них, не вагаючись, вкручують це слово у свої безсмертні творіння. А про початківців взагалі не кажу: у кожному вірші стирчить душа, рясно окроплена сльозами. Чого вони плачуть - невідомо, але ридають так, аж гай шумить. Бо це - ТВОРЧІСТЬ. Наче.
А ви, друзі, не хлипаєте, коли щось дряпаєте на папері? Чи думаєте головою?
Одна поважна тьотя у фейсбуці мене забанила, бо зробив зауваження, що налягати на душу та серце не варто, бо читачі бачать не твір, а суцільний потік довколарелігійної маячні.
Ой, крику було, спочатку...
А потім - благодать! Одписалася дама і свою сторінку для мене закрила.
А оце, зранку, очуняв від учорашнього і поліз у соцмережі. А там....
Плачуть чорноброві, скигять козарлюги, хлипають поетеси, горюють піїти. І в кожному вірші - душа! І так сто разів поспіль.
І що цікаво: коли опуклі поетки варять борщі - душа спить. Коли пишуть вірші - оживає, зубоскалить і шепоче на вушка потрібні рими. Наче.
Особливо душа полюбляє 'сльозоточиве мусі-пусі. На цьому творчому полі бою вона королева з королев.
А у котів душа є? Чи в тушканчиків? Або у слонів? І яка вона - та котяча душа? З вусами та кігтями чи без?
Кажуть, до раю потрапляють виключно людські душі. Тоді чим харчувалися Адам і Єва у цьому благословенному місці? Ябка гризли точно. А там де яблуні - там і черви, мікроби, хвороби і бджоли з пташками. Отже, то був не рай, а щось на кшталт заповідника вельможі, який розсердився на селюків за те, що вони залізли в його сад і накрали яблук. І прогнав їх утришиї з села. Добре, що не прибив, бо у давні часи за такі речі могли стратити без суду і слідства.
Але щось мені підказує, що душа таки є. Але не в усіх. У жінок - безперечно, оскільки вони народжують нове життя, а без душі таке диво неможливе апріорі. А от у чоловіків немає. Є вуса, є борода, є нестримне бажання хильнути оковитої та позалицятися до молодих красунь. Є схильність до крадіжок. І рюмсати вони не вельми схильні. Наче.
У моєї дружини-берегині вона є. Щовечора, після трудів праведних розстрібую на ній кофтину і цілую ту душу так, що вона аж зойкає від задоволення. Дуже гарна у неї душа: м'яка, тепла, запашна і вельми спокуслива.
Не вірите? То й не треба. Дружина тільки мені дозволяє її бачити і тішитися, наче дитинка цяцею. Від постійного контакту з нею у мене поліпшується настрій, не зникає бажання жити і працювати. А як не бачу ту душу хоч один день, то в голову лізуть гнітючі думки, плутані та сумовиті. Отакі от справи.
- Чоловіче, будеш кашу їсти?- питає благовірна.
- Ага.
- Ну, тоді поцьомай спочатку мою душу, Бо увечері вона залишилася недостатньо вдоволеною.
Мусив цілувати. Устромив носа поглибше, спрагло притулився вустами...
А чого увечері не зміг її вдовольнити? Та все просто. Замок у погребі закрижанів, не зміг його відімкнути ключем на морозі. Тож я притулився вустами до холодного металу і давай дмухати у шпарину. А відірвати губ від льодяного металу вже не зміг:примерзли намертво.
Довго вовтузився, пробував відковирути пальцями, сірником, який намацав у кишені, але марно. Відтягував вуста від металу, але було так боляче, що кинув всі спроби. Незабаром примерз і ніс. З горя почав рюмсати і (о диво!) потік гарячих сліз нагрів метал і мої губи з натужним тріском відліпилися від замка.
Побіг до хати, на ходу масажуючи розпухлі губиська.
Жінка як глянула на мене, то аж очі засвітилися:
- Ой, ти мені такий вельми подобаєшся!
- Це ж чому?
- А ти поглянь у люстерко.
Зазирнув і ледь не знепритомнів: під носом яріли дві галушки, розміром зі страусячі яйця, наче накачані ботоксом.
- Сьогодні будеш цілувати мою душу до ранку,- замріяно прошепотіла благовірна.
"Як же ними цілувати?" - подумалося. "Вони так ниють, наче обпечені! Навіть торкатися холодним пальцем боляче. А душа ж гаряча, мов піч, так і свідомість можна втратити.
Намастив губи смальцем і до вечора мовчки колов у дровітні дрова, навіть до хати йти не бажав.
- Чоловіче, уже темна ніч, ходи додому, досить гепати сокирою і лякати корову.
Заходжу, а там борщ на столі у тарілках парує, пампухи з часничком на тарілі рум'яняться, хрон з перцем у банячку яріє. І гірчичка .
Тобто увесь арсенал зброї для катування моїх обморожених вуст..
Випив водиці холодної, пожував шматочок рила з холодцю і всьо.
- Чоловіче! Та я ж старалася, куховарила! Пощо зневажаєш мою працю?
Я зітхнув, чемно подякував і почвалав до ванної кімнати.
А у ліжку жінка так тулилася до мене душею, так ніжно обіймала, що я змирився і з пекучим болем, і з власною долею. Цілував її душу, але вельми обережно.
А уві сні літав, сидячи на благовірній, а замість губ у мене теліпався слонячий хобот...
То, може і в мене душа є, як гадаєте? Бо не зважаючи на муки, на власне небажання та застереження здорового ґлузду - виконав волю дружини. Отже і я людина не пропаща. Можливо, навіть - перший на землі чоловік, у якого прокинулася душа. Чи ні?
03.12.2022р.
З душею взагалі проблема: навіть сивочолі, підтоптані літератори у вишиванках і без них, не вагаючись, вкручують це слово у свої безсмертні творіння. А про початківців взагалі не кажу: у кожному вірші стирчить душа, рясно окроплена сльозами. Чого вони плачуть - невідомо, але ридають так, аж гай шумить. Бо це - ТВОРЧІСТЬ. Наче.
А ви, друзі, не хлипаєте, коли щось дряпаєте на папері? Чи думаєте головою?
Одна поважна тьотя у фейсбуці мене забанила, бо зробив зауваження, що налягати на душу та серце не варто, бо читачі бачать не твір, а суцільний потік довколарелігійної маячні.
Ой, крику було, спочатку...
А потім - благодать! Одписалася дама і свою сторінку для мене закрила.
А оце, зранку, очуняв від учорашнього і поліз у соцмережі. А там....
Плачуть чорноброві, скигять козарлюги, хлипають поетеси, горюють піїти. І в кожному вірші - душа! І так сто разів поспіль.
І що цікаво: коли опуклі поетки варять борщі - душа спить. Коли пишуть вірші - оживає, зубоскалить і шепоче на вушка потрібні рими. Наче.
Особливо душа полюбляє 'сльозоточиве мусі-пусі. На цьому творчому полі бою вона королева з королев.
А у котів душа є? Чи в тушканчиків? Або у слонів? І яка вона - та котяча душа? З вусами та кігтями чи без?
Кажуть, до раю потрапляють виключно людські душі. Тоді чим харчувалися Адам і Єва у цьому благословенному місці? Ябка гризли точно. А там де яблуні - там і черви, мікроби, хвороби і бджоли з пташками. Отже, то був не рай, а щось на кшталт заповідника вельможі, який розсердився на селюків за те, що вони залізли в його сад і накрали яблук. І прогнав їх утришиї з села. Добре, що не прибив, бо у давні часи за такі речі могли стратити без суду і слідства.
Але щось мені підказує, що душа таки є. Але не в усіх. У жінок - безперечно, оскільки вони народжують нове життя, а без душі таке диво неможливе апріорі. А от у чоловіків немає. Є вуса, є борода, є нестримне бажання хильнути оковитої та позалицятися до молодих красунь. Є схильність до крадіжок. І рюмсати вони не вельми схильні. Наче.
У моєї дружини-берегині вона є. Щовечора, після трудів праведних розстрібую на ній кофтину і цілую ту душу так, що вона аж зойкає від задоволення. Дуже гарна у неї душа: м'яка, тепла, запашна і вельми спокуслива.
Не вірите? То й не треба. Дружина тільки мені дозволяє її бачити і тішитися, наче дитинка цяцею. Від постійного контакту з нею у мене поліпшується настрій, не зникає бажання жити і працювати. А як не бачу ту душу хоч один день, то в голову лізуть гнітючі думки, плутані та сумовиті. Отакі от справи.
- Чоловіче, будеш кашу їсти?- питає благовірна.
- Ага.
- Ну, тоді поцьомай спочатку мою душу, Бо увечері вона залишилася недостатньо вдоволеною.
Мусив цілувати. Устромив носа поглибше, спрагло притулився вустами...
А чого увечері не зміг її вдовольнити? Та все просто. Замок у погребі закрижанів, не зміг його відімкнути ключем на морозі. Тож я притулився вустами до холодного металу і давай дмухати у шпарину. А відірвати губ від льодяного металу вже не зміг:примерзли намертво.
Довго вовтузився, пробував відковирути пальцями, сірником, який намацав у кишені, але марно. Відтягував вуста від металу, але було так боляче, що кинув всі спроби. Незабаром примерз і ніс. З горя почав рюмсати і (о диво!) потік гарячих сліз нагрів метал і мої губи з натужним тріском відліпилися від замка.
Побіг до хати, на ходу масажуючи розпухлі губиська.
Жінка як глянула на мене, то аж очі засвітилися:
- Ой, ти мені такий вельми подобаєшся!
- Це ж чому?
- А ти поглянь у люстерко.
Зазирнув і ледь не знепритомнів: під носом яріли дві галушки, розміром зі страусячі яйця, наче накачані ботоксом.
- Сьогодні будеш цілувати мою душу до ранку,- замріяно прошепотіла благовірна.
"Як же ними цілувати?" - подумалося. "Вони так ниють, наче обпечені! Навіть торкатися холодним пальцем боляче. А душа ж гаряча, мов піч, так і свідомість можна втратити.
Намастив губи смальцем і до вечора мовчки колов у дровітні дрова, навіть до хати йти не бажав.
- Чоловіче, уже темна ніч, ходи додому, досить гепати сокирою і лякати корову.
Заходжу, а там борщ на столі у тарілках парує, пампухи з часничком на тарілі рум'яняться, хрон з перцем у банячку яріє. І гірчичка .
Тобто увесь арсенал зброї для катування моїх обморожених вуст..
Випив водиці холодної, пожував шматочок рила з холодцю і всьо.
- Чоловіче! Та я ж старалася, куховарила! Пощо зневажаєш мою працю?
Я зітхнув, чемно подякував і почвалав до ванної кімнати.
А у ліжку жінка так тулилася до мене душею, так ніжно обіймала, що я змирився і з пекучим болем, і з власною долею. Цілував її душу, але вельми обережно.
А уві сні літав, сидячи на благовірній, а замість губ у мене теліпався слонячий хобот...
То, може і в мене душа є, як гадаєте? Бо не зважаючи на муки, на власне небажання та застереження здорового ґлузду - виконав волю дружини. Отже і я людина не пропаща. Можливо, навіть - перший на землі чоловік, у якого прокинулася душа. Чи ні?
03.12.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію