
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Перший...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перший...
Душа - слово, придумане жерцями. Щоб можна було "косити" бабло з марновірних вірян. Якщо цього слова не буде, тоді розсипається усе інше. Бо на що тоді ловити капловухих аколітів? Якщо душі не існує, то не існує й безсмертного життя. А раз так, отже немає ані пекла, ані раю. Халепа, одним словом.
З душею взагалі проблема: навіть сивочолі, підтоптані літератори у вишиванках і без них, не вагаючись, вкручують це слово у свої безсмертні творіння. А про початківців взагалі не кажу: у кожному вірші стирчить душа, рясно окроплена сльозами. Чого вони плачуть - невідомо, але ридають так, аж гай шумить. Бо це - ТВОРЧІСТЬ. Наче.
А ви, друзі, не хлипаєте, коли щось дряпаєте на папері? Чи думаєте головою?
Одна поважна тьотя у фейсбуці мене забанила, бо зробив зауваження, що налягати на душу та серце не варто, бо читачі бачать не твір, а суцільний потік довколарелігійної маячні.
Ой, крику було, спочатку...
А потім - благодать! Одписалася дама і свою сторінку для мене закрила.
А оце, зранку, очуняв від учорашнього і поліз у соцмережі. А там....
Плачуть чорноброві, скигять козарлюги, хлипають поетеси, горюють піїти. І в кожному вірші - душа! І так сто разів поспіль.
І що цікаво: коли опуклі поетки варять борщі - душа спить. Коли пишуть вірші - оживає, зубоскалить і шепоче на вушка потрібні рими. Наче.
Особливо душа полюбляє 'сльозоточиве мусі-пусі. На цьому творчому полі бою вона королева з королев.
А у котів душа є? Чи в тушканчиків? Або у слонів? І яка вона - та котяча душа? З вусами та кігтями чи без?
Кажуть, до раю потрапляють виключно людські душі. Тоді чим харчувалися Адам і Єва у цьому благословенному місці? Ябка гризли точно. А там де яблуні - там і черви, мікроби, хвороби і бджоли з пташками. Отже, то був не рай, а щось на кшталт заповідника вельможі, який розсердився на селюків за те, що вони залізли в його сад і накрали яблук. І прогнав їх утришиї з села. Добре, що не прибив, бо у давні часи за такі речі могли стратити без суду і слідства.
Але щось мені підказує, що душа таки є. Але не в усіх. У жінок - безперечно, оскільки вони народжують нове життя, а без душі таке диво неможливе апріорі. А от у чоловіків немає. Є вуса, є борода, є нестримне бажання хильнути оковитої та позалицятися до молодих красунь. Є схильність до крадіжок. І рюмсати вони не вельми схильні. Наче.
У моєї дружини-берегині вона є. Щовечора, після трудів праведних розстрібую на ній кофтину і цілую ту душу так, що вона аж зойкає від задоволення. Дуже гарна у неї душа: м'яка, тепла, запашна і вельми спокуслива.
Не вірите? То й не треба. Дружина тільки мені дозволяє її бачити і тішитися, наче дитинка цяцею. Від постійного контакту з нею у мене поліпшується настрій, не зникає бажання жити і працювати. А як не бачу ту душу хоч один день, то в голову лізуть гнітючі думки, плутані та сумовиті. Отакі от справи.
- Чоловіче, будеш кашу їсти?- питає благовірна.
- Ага.
- Ну, тоді поцьомай спочатку мою душу, Бо увечері вона залишилася недостатньо вдоволеною.
Мусив цілувати. Устромив носа поглибше, спрагло притулився вустами...
А чого увечері не зміг її вдовольнити? Та все просто. Замок у погребі закрижанів, не зміг його відімкнути ключем на морозі. Тож я притулився вустами до холодного металу і давай дмухати у шпарину. А відірвати губ від льодяного металу вже не зміг:примерзли намертво.
Довго вовтузився, пробував відковирути пальцями, сірником, який намацав у кишені, але марно. Відтягував вуста від металу, але було так боляче, що кинув всі спроби. Незабаром примерз і ніс. З горя почав рюмсати і (о диво!) потік гарячих сліз нагрів метал і мої губи з натужним тріском відліпилися від замка.
Побіг до хати, на ходу масажуючи розпухлі губиська.
Жінка як глянула на мене, то аж очі засвітилися:
- Ой, ти мені такий вельми подобаєшся!
- Це ж чому?
- А ти поглянь у люстерко.
Зазирнув і ледь не знепритомнів: під носом яріли дві галушки, розміром зі страусячі яйця, наче накачані ботоксом.
- Сьогодні будеш цілувати мою душу до ранку,- замріяно прошепотіла благовірна.
"Як же ними цілувати?" - подумалося. "Вони так ниють, наче обпечені! Навіть торкатися холодним пальцем боляче. А душа ж гаряча, мов піч, так і свідомість можна втратити.
Намастив губи смальцем і до вечора мовчки колов у дровітні дрова, навіть до хати йти не бажав.
- Чоловіче, уже темна ніч, ходи додому, досить гепати сокирою і лякати корову.
Заходжу, а там борщ на столі у тарілках парує, пампухи з часничком на тарілі рум'яняться, хрон з перцем у банячку яріє. І гірчичка .
Тобто увесь арсенал зброї для катування моїх обморожених вуст..
Випив водиці холодної, пожував шматочок рила з холодцю і всьо.
- Чоловіче! Та я ж старалася, куховарила! Пощо зневажаєш мою працю?
Я зітхнув, чемно подякував і почвалав до ванної кімнати.
А у ліжку жінка так тулилася до мене душею, так ніжно обіймала, що я змирився і з пекучим болем, і з власною долею. Цілував її душу, але вельми обережно.
А уві сні літав, сидячи на благовірній, а замість губ у мене теліпався слонячий хобот...
То, може і в мене душа є, як гадаєте? Бо не зважаючи на муки, на власне небажання та застереження здорового ґлузду - виконав волю дружини. Отже і я людина не пропаща. Можливо, навіть - перший на землі чоловік, у якого прокинулася душа. Чи ні?
03.12.2022р.
З душею взагалі проблема: навіть сивочолі, підтоптані літератори у вишиванках і без них, не вагаючись, вкручують це слово у свої безсмертні творіння. А про початківців взагалі не кажу: у кожному вірші стирчить душа, рясно окроплена сльозами. Чого вони плачуть - невідомо, але ридають так, аж гай шумить. Бо це - ТВОРЧІСТЬ. Наче.
А ви, друзі, не хлипаєте, коли щось дряпаєте на папері? Чи думаєте головою?
Одна поважна тьотя у фейсбуці мене забанила, бо зробив зауваження, що налягати на душу та серце не варто, бо читачі бачать не твір, а суцільний потік довколарелігійної маячні.
Ой, крику було, спочатку...
А потім - благодать! Одписалася дама і свою сторінку для мене закрила.
А оце, зранку, очуняв від учорашнього і поліз у соцмережі. А там....
Плачуть чорноброві, скигять козарлюги, хлипають поетеси, горюють піїти. І в кожному вірші - душа! І так сто разів поспіль.
І що цікаво: коли опуклі поетки варять борщі - душа спить. Коли пишуть вірші - оживає, зубоскалить і шепоче на вушка потрібні рими. Наче.
Особливо душа полюбляє 'сльозоточиве мусі-пусі. На цьому творчому полі бою вона королева з королев.
А у котів душа є? Чи в тушканчиків? Або у слонів? І яка вона - та котяча душа? З вусами та кігтями чи без?
Кажуть, до раю потрапляють виключно людські душі. Тоді чим харчувалися Адам і Єва у цьому благословенному місці? Ябка гризли точно. А там де яблуні - там і черви, мікроби, хвороби і бджоли з пташками. Отже, то був не рай, а щось на кшталт заповідника вельможі, який розсердився на селюків за те, що вони залізли в його сад і накрали яблук. І прогнав їх утришиї з села. Добре, що не прибив, бо у давні часи за такі речі могли стратити без суду і слідства.
Але щось мені підказує, що душа таки є. Але не в усіх. У жінок - безперечно, оскільки вони народжують нове життя, а без душі таке диво неможливе апріорі. А от у чоловіків немає. Є вуса, є борода, є нестримне бажання хильнути оковитої та позалицятися до молодих красунь. Є схильність до крадіжок. І рюмсати вони не вельми схильні. Наче.
У моєї дружини-берегині вона є. Щовечора, після трудів праведних розстрібую на ній кофтину і цілую ту душу так, що вона аж зойкає від задоволення. Дуже гарна у неї душа: м'яка, тепла, запашна і вельми спокуслива.
Не вірите? То й не треба. Дружина тільки мені дозволяє її бачити і тішитися, наче дитинка цяцею. Від постійного контакту з нею у мене поліпшується настрій, не зникає бажання жити і працювати. А як не бачу ту душу хоч один день, то в голову лізуть гнітючі думки, плутані та сумовиті. Отакі от справи.
- Чоловіче, будеш кашу їсти?- питає благовірна.
- Ага.
- Ну, тоді поцьомай спочатку мою душу, Бо увечері вона залишилася недостатньо вдоволеною.
Мусив цілувати. Устромив носа поглибше, спрагло притулився вустами...
А чого увечері не зміг її вдовольнити? Та все просто. Замок у погребі закрижанів, не зміг його відімкнути ключем на морозі. Тож я притулився вустами до холодного металу і давай дмухати у шпарину. А відірвати губ від льодяного металу вже не зміг:примерзли намертво.
Довго вовтузився, пробував відковирути пальцями, сірником, який намацав у кишені, але марно. Відтягував вуста від металу, але було так боляче, що кинув всі спроби. Незабаром примерз і ніс. З горя почав рюмсати і (о диво!) потік гарячих сліз нагрів метал і мої губи з натужним тріском відліпилися від замка.
Побіг до хати, на ходу масажуючи розпухлі губиська.
Жінка як глянула на мене, то аж очі засвітилися:
- Ой, ти мені такий вельми подобаєшся!
- Це ж чому?
- А ти поглянь у люстерко.
Зазирнув і ледь не знепритомнів: під носом яріли дві галушки, розміром зі страусячі яйця, наче накачані ботоксом.
- Сьогодні будеш цілувати мою душу до ранку,- замріяно прошепотіла благовірна.
"Як же ними цілувати?" - подумалося. "Вони так ниють, наче обпечені! Навіть торкатися холодним пальцем боляче. А душа ж гаряча, мов піч, так і свідомість можна втратити.
Намастив губи смальцем і до вечора мовчки колов у дровітні дрова, навіть до хати йти не бажав.
- Чоловіче, уже темна ніч, ходи додому, досить гепати сокирою і лякати корову.
Заходжу, а там борщ на столі у тарілках парує, пампухи з часничком на тарілі рум'яняться, хрон з перцем у банячку яріє. І гірчичка .
Тобто увесь арсенал зброї для катування моїх обморожених вуст..
Випив водиці холодної, пожував шматочок рила з холодцю і всьо.
- Чоловіче! Та я ж старалася, куховарила! Пощо зневажаєш мою працю?
Я зітхнув, чемно подякував і почвалав до ванної кімнати.
А у ліжку жінка так тулилася до мене душею, так ніжно обіймала, що я змирився і з пекучим болем, і з власною долею. Цілував її душу, але вельми обережно.
А уві сні літав, сидячи на благовірній, а замість губ у мене теліпався слонячий хобот...
То, може і в мене душа є, як гадаєте? Бо не зважаючи на муки, на власне небажання та застереження здорового ґлузду - виконав волю дружини. Отже і я людина не пропаща. Можливо, навіть - перший на землі чоловік, у якого прокинулася душа. Чи ні?
03.12.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію