Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Перший...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перший...
Душа - слово, придумане жерцями. Щоб можна було "косити" бабло з марновірних вірян. Якщо цього слова не буде, тоді розсипається усе інше. Бо на що тоді ловити капловухих аколітів? Якщо душі не існує, то не існує й безсмертного життя. А раз так, отже немає ані пекла, ані раю. Халепа, одним словом.
З душею взагалі проблема: навіть сивочолі, підтоптані літератори у вишиванках і без них, не вагаючись, вкручують це слово у свої безсмертні творіння. А про початківців взагалі не кажу: у кожному вірші стирчить душа, рясно окроплена сльозами. Чого вони плачуть - невідомо, але ридають так, аж гай шумить. Бо це - ТВОРЧІСТЬ. Наче.
А ви, друзі, не хлипаєте, коли щось дряпаєте на папері? Чи думаєте головою?
Одна поважна тьотя у фейсбуці мене забанила, бо зробив зауваження, що налягати на душу та серце не варто, бо читачі бачать не твір, а суцільний потік довколарелігійної маячні.
Ой, крику було, спочатку...
А потім - благодать! Одписалася дама і свою сторінку для мене закрила.
А оце, зранку, очуняв від учорашнього і поліз у соцмережі. А там....
Плачуть чорноброві, скигять козарлюги, хлипають поетеси, горюють піїти. І в кожному вірші - душа! І так сто разів поспіль.
І що цікаво: коли опуклі поетки варять борщі - душа спить. Коли пишуть вірші - оживає, зубоскалить і шепоче на вушка потрібні рими. Наче.
Особливо душа полюбляє 'сльозоточиве мусі-пусі. На цьому творчому полі бою вона королева з королев.
А у котів душа є? Чи в тушканчиків? Або у слонів? І яка вона - та котяча душа? З вусами та кігтями чи без?
Кажуть, до раю потрапляють виключно людські душі. Тоді чим харчувалися Адам і Єва у цьому благословенному місці? Ябка гризли точно. А там де яблуні - там і черви, мікроби, хвороби і бджоли з пташками. Отже, то був не рай, а щось на кшталт заповідника вельможі, який розсердився на селюків за те, що вони залізли в його сад і накрали яблук. І прогнав їх утришиї з села. Добре, що не прибив, бо у давні часи за такі речі могли стратити без суду і слідства.
Але щось мені підказує, що душа таки є. Але не в усіх. У жінок - безперечно, оскільки вони народжують нове життя, а без душі таке диво неможливе апріорі. А от у чоловіків немає. Є вуса, є борода, є нестримне бажання хильнути оковитої та позалицятися до молодих красунь. Є схильність до крадіжок. І рюмсати вони не вельми схильні. Наче.
У моєї дружини-берегині вона є. Щовечора, після трудів праведних розстрібую на ній кофтину і цілую ту душу так, що вона аж зойкає від задоволення. Дуже гарна у неї душа: м'яка, тепла, запашна і вельми спокуслива.
Не вірите? То й не треба. Дружина тільки мені дозволяє її бачити і тішитися, наче дитинка цяцею. Від постійного контакту з нею у мене поліпшується настрій, не зникає бажання жити і працювати. А як не бачу ту душу хоч один день, то в голову лізуть гнітючі думки, плутані та сумовиті. Отакі от справи.
- Чоловіче, будеш кашу їсти?- питає благовірна.
- Ага.
- Ну, тоді поцьомай спочатку мою душу, Бо увечері вона залишилася недостатньо вдоволеною.
Мусив цілувати. Устромив носа поглибше, спрагло притулився вустами...
А чого увечері не зміг її вдовольнити? Та все просто. Замок у погребі закрижанів, не зміг його відімкнути ключем на морозі. Тож я притулився вустами до холодного металу і давай дмухати у шпарину. А відірвати губ від льодяного металу вже не зміг:примерзли намертво.
Довго вовтузився, пробував відковирути пальцями, сірником, який намацав у кишені, але марно. Відтягував вуста від металу, але було так боляче, що кинув всі спроби. Незабаром примерз і ніс. З горя почав рюмсати і (о диво!) потік гарячих сліз нагрів метал і мої губи з натужним тріском відліпилися від замка.
Побіг до хати, на ходу масажуючи розпухлі губиська.
Жінка як глянула на мене, то аж очі засвітилися:
- Ой, ти мені такий вельми подобаєшся!
- Це ж чому?
- А ти поглянь у люстерко.
Зазирнув і ледь не знепритомнів: під носом яріли дві галушки, розміром зі страусячі яйця, наче накачані ботоксом.
- Сьогодні будеш цілувати мою душу до ранку,- замріяно прошепотіла благовірна.
"Як же ними цілувати?" - подумалося. "Вони так ниють, наче обпечені! Навіть торкатися холодним пальцем боляче. А душа ж гаряча, мов піч, так і свідомість можна втратити.
Намастив губи смальцем і до вечора мовчки колов у дровітні дрова, навіть до хати йти не бажав.
- Чоловіче, уже темна ніч, ходи додому, досить гепати сокирою і лякати корову.
Заходжу, а там борщ на столі у тарілках парує, пампухи з часничком на тарілі рум'яняться, хрон з перцем у банячку яріє. І гірчичка .
Тобто увесь арсенал зброї для катування моїх обморожених вуст..
Випив водиці холодної, пожував шматочок рила з холодцю і всьо.
- Чоловіче! Та я ж старалася, куховарила! Пощо зневажаєш мою працю?
Я зітхнув, чемно подякував і почвалав до ванної кімнати.
А у ліжку жінка так тулилася до мене душею, так ніжно обіймала, що я змирився і з пекучим болем, і з власною долею. Цілував її душу, але вельми обережно.
А уві сні літав, сидячи на благовірній, а замість губ у мене теліпався слонячий хобот...
То, може і в мене душа є, як гадаєте? Бо не зважаючи на муки, на власне небажання та застереження здорового ґлузду - виконав волю дружини. Отже і я людина не пропаща. Можливо, навіть - перший на землі чоловік, у якого прокинулася душа. Чи ні?
03.12.2022р.
З душею взагалі проблема: навіть сивочолі, підтоптані літератори у вишиванках і без них, не вагаючись, вкручують це слово у свої безсмертні творіння. А про початківців взагалі не кажу: у кожному вірші стирчить душа, рясно окроплена сльозами. Чого вони плачуть - невідомо, але ридають так, аж гай шумить. Бо це - ТВОРЧІСТЬ. Наче.
А ви, друзі, не хлипаєте, коли щось дряпаєте на папері? Чи думаєте головою?
Одна поважна тьотя у фейсбуці мене забанила, бо зробив зауваження, що налягати на душу та серце не варто, бо читачі бачать не твір, а суцільний потік довколарелігійної маячні.
Ой, крику було, спочатку...
А потім - благодать! Одписалася дама і свою сторінку для мене закрила.
А оце, зранку, очуняв від учорашнього і поліз у соцмережі. А там....
Плачуть чорноброві, скигять козарлюги, хлипають поетеси, горюють піїти. І в кожному вірші - душа! І так сто разів поспіль.
І що цікаво: коли опуклі поетки варять борщі - душа спить. Коли пишуть вірші - оживає, зубоскалить і шепоче на вушка потрібні рими. Наче.
Особливо душа полюбляє 'сльозоточиве мусі-пусі. На цьому творчому полі бою вона королева з королев.
А у котів душа є? Чи в тушканчиків? Або у слонів? І яка вона - та котяча душа? З вусами та кігтями чи без?
Кажуть, до раю потрапляють виключно людські душі. Тоді чим харчувалися Адам і Єва у цьому благословенному місці? Ябка гризли точно. А там де яблуні - там і черви, мікроби, хвороби і бджоли з пташками. Отже, то був не рай, а щось на кшталт заповідника вельможі, який розсердився на селюків за те, що вони залізли в його сад і накрали яблук. І прогнав їх утришиї з села. Добре, що не прибив, бо у давні часи за такі речі могли стратити без суду і слідства.
Але щось мені підказує, що душа таки є. Але не в усіх. У жінок - безперечно, оскільки вони народжують нове життя, а без душі таке диво неможливе апріорі. А от у чоловіків немає. Є вуса, є борода, є нестримне бажання хильнути оковитої та позалицятися до молодих красунь. Є схильність до крадіжок. І рюмсати вони не вельми схильні. Наче.
У моєї дружини-берегині вона є. Щовечора, після трудів праведних розстрібую на ній кофтину і цілую ту душу так, що вона аж зойкає від задоволення. Дуже гарна у неї душа: м'яка, тепла, запашна і вельми спокуслива.
Не вірите? То й не треба. Дружина тільки мені дозволяє її бачити і тішитися, наче дитинка цяцею. Від постійного контакту з нею у мене поліпшується настрій, не зникає бажання жити і працювати. А як не бачу ту душу хоч один день, то в голову лізуть гнітючі думки, плутані та сумовиті. Отакі от справи.
- Чоловіче, будеш кашу їсти?- питає благовірна.
- Ага.
- Ну, тоді поцьомай спочатку мою душу, Бо увечері вона залишилася недостатньо вдоволеною.
Мусив цілувати. Устромив носа поглибше, спрагло притулився вустами...
А чого увечері не зміг її вдовольнити? Та все просто. Замок у погребі закрижанів, не зміг його відімкнути ключем на морозі. Тож я притулився вустами до холодного металу і давай дмухати у шпарину. А відірвати губ від льодяного металу вже не зміг:примерзли намертво.
Довго вовтузився, пробував відковирути пальцями, сірником, який намацав у кишені, але марно. Відтягував вуста від металу, але було так боляче, що кинув всі спроби. Незабаром примерз і ніс. З горя почав рюмсати і (о диво!) потік гарячих сліз нагрів метал і мої губи з натужним тріском відліпилися від замка.
Побіг до хати, на ходу масажуючи розпухлі губиська.
Жінка як глянула на мене, то аж очі засвітилися:
- Ой, ти мені такий вельми подобаєшся!
- Це ж чому?
- А ти поглянь у люстерко.
Зазирнув і ледь не знепритомнів: під носом яріли дві галушки, розміром зі страусячі яйця, наче накачані ботоксом.
- Сьогодні будеш цілувати мою душу до ранку,- замріяно прошепотіла благовірна.
"Як же ними цілувати?" - подумалося. "Вони так ниють, наче обпечені! Навіть торкатися холодним пальцем боляче. А душа ж гаряча, мов піч, так і свідомість можна втратити.
Намастив губи смальцем і до вечора мовчки колов у дровітні дрова, навіть до хати йти не бажав.
- Чоловіче, уже темна ніч, ходи додому, досить гепати сокирою і лякати корову.
Заходжу, а там борщ на столі у тарілках парує, пампухи з часничком на тарілі рум'яняться, хрон з перцем у банячку яріє. І гірчичка .
Тобто увесь арсенал зброї для катування моїх обморожених вуст..
Випив водиці холодної, пожував шматочок рила з холодцю і всьо.
- Чоловіче! Та я ж старалася, куховарила! Пощо зневажаєш мою працю?
Я зітхнув, чемно подякував і почвалав до ванної кімнати.
А у ліжку жінка так тулилася до мене душею, так ніжно обіймала, що я змирився і з пекучим болем, і з власною долею. Цілував її душу, але вельми обережно.
А уві сні літав, сидячи на благовірній, а замість губ у мене теліпався слонячий хобот...
То, може і в мене душа є, як гадаєте? Бо не зважаючи на муки, на власне небажання та застереження здорового ґлузду - виконав волю дружини. Отже і я людина не пропаща. Можливо, навіть - перший на землі чоловік, у якого прокинулася душа. Чи ні?
03.12.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
