ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Ікона
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ікона
Що буде, якщо релігійних фанатиків допустти до влади? Як уявлю товпи христолюбців з палаючими від праведного гніву очима, які вриваються до Верховної Ради та Офісу президента - втрачаю дар мови. Бо таких затятих у своїх переконаннях людей ще пошукати. Загризуть усіх інакомислячих, а кого не загризуть, то загонять у монастирі на каторжі роботи, замолювати гріхи. Або пустити дурнів, які спаралізують усю роботу виконавчих органів?
Оце був у Кабміні. У заступника міністра. Того, що відає освітою. За національністю він татарин, але за своїм робочим столом, прилаштував ікону Спасителя,розміром 4×6 метрів. І таку люту, що страшно дивитися: погляд гнівний, пронизливий, очі горять як вуглі, пропікаючи наскрізь, кошлаті брови майже зімкнені на переніссі. Хто входить аби полаятися, то від зляку перетворюється на соляний стовп, несамохіть хреститься і задкує до дверей.
- Рішате,- кажу,- ти ж мусульманин!
- І що? Я теж жити хочу. Бо якщо повішу фото нашого духовного лідера - виженуть з роботи. А так нікому і в голову така ідея не прийде, побояться. Я ще лампаду хочу прилаштувати, а приміщення попрошу освятити митрополита. На камеру. Аби бачили, які у мене захисники.
- А Біблію читав?
- Навіщо? Там нічого такого, чого не було б у Корані немає. То нащо товкти воду у ступі?
- Хм, не знаю. Але виглядає трохи того...
- Зате практично.
- Дивися, Рішате, якось завітає сюди Президент, злякається і розсердиться, що порушено негласний протокол.
- Який такий протокол?
- У кабінетах державних службовців мусить висіти тільки один святий: Президент. Інакше очікуй гніву на свою голову. І не колись у далекому майбутньому, у пеклі, наприклад, а тут і зараз.
- Та ну?
- Ага. Колись давно, коли я ще під стіл пішки ходив, з владного Олімпу зіпхнули якогось Порошенка. То нова зграя посіпак перше що зробила - побила на друзки всі його портрети у кабінетах держслужбовців, а місця, де вони висіли попшукали дихлофосом. Дехто навіть шпалери переклеїв. Звичайно, державним коштом. Тоді такі правила були: зі своєї кишені - ні копійки! Отаке люте іконоборство!
- Так часи змінилися! Ми ж тепер у Євросоюзі, у нас європейські закони...
- Закони європейські, а звичаї ще дикунські. Людська порода міняється дуже повільно.
- То що ж робити? Подарувати ікону школі?
- Та ти що? Діти затинатися почнуть від переляку! Подаруй в монастир, хай виставлять у їдальні, аби грішникам, які туди потрапили спокутувати провину, шматок в горлі застрягав. Хай Спаситель під час трапези дивиться на них незмигним поглядом.
- А навзаєм?
- А навзаєм почепи розлючене фото Президента. І розмір побільше зроби: 6×9 метрів. Бажано в кривавих тонах. А знизу надпис зроби:
"Кайтеся, гниди, доки не пізно!".
- А де художника такого знайти, аби таке утнув?
- Є в мене знайомець, циганський маляр Йошта Гигикало. Він спеціалізується на ликах генералів, олігархів та баронес. Він все зробить хутко, може й за ніч упорається.
За тиждень викликали в міністерство. Думав, що узгоджувати списки лауреатів Шевченківської премії. Та помилився.
- Олександре Григоровичу! Як ви дивитесь на те, аби очолити міністерство культури? Принаймні до рішення Верховної Ради працюватимете з приставкою "тимчасово виконуючий обов'язки"...
- Так є ж міністр!
- Уже немає. Нагло помер у кабінеті свого заступника Рашата Абдурахмановича.
- Так нехай очолює Абдурахманович.
- Нє. Ми його перевели на посаду заступника керівника МВС.
- А чого так несподівано зробили рокіровку?
- Та...половина працівників Кабміну написали йому явку з повинною. Стільки крадіїв, хабарників, мілких міністерських злодіїв ще ніхто і ніколи не ловив! От міністр внутрішніх справ і видрав його з м'ясом з міністерства культури у свої поліцейські лабети.
- Я...подумаю, Віталіє Людвіговичу.
- Подумайте, Олександре Григоровичу.
Зайшов у кабінет Рішата.
- О, Сашко! Привіт! - обличчям товариша розповзлася посмішка, від вуха до вуха. - У мене нова посада, більш грошовита!
- Ну да. А де ікона Спасителя? Віддав у монастир. Жіночий. Правда, учора настоятелька прибігла, лаялася страшенно, бо монахині через день розбіглися. Звинувачує мене, чомусь...
Але твій циган Йошта таку ікону Президента утнув, що навіть мене попервах грець хапав. Аж надвечір звик, що за моєю спиною нависає диво художнього пензля, витвір мистецтва неочікувано гарячої імпресії та лютої чуттєвості. Йошта все зробив як ти радив, навіть трохи поліпшив: домалював очільнику держави ікла, з яких скрапувала кров. А підпис " Кайтеся, гниди, доки не пізно!" увиразнив палаючими кольорами...
Я закотив очі під лоба.
- Вже причепив на новому робочому місці.
Я насторожився. Працівники культури і професійні гицелі - люди зовсім різні. І за характером, і за вдачею, і за роботою. Якщо перші відвідувачам наливають каву, роблять кніксени та спілкуються вишуканою літературною мовою, то другі - щирять на них ікла, гарчать, залюбки лупцюють та обкладають матюччям на всі заставки. Таким відчайдухам пальця до рота не клади, ходи навшпиньки і хвацько віддавай честь. Інакше з'їдять з кістками і скажуть: "Мало!".
- Слухай, друже...віддай хутко ікону до в'язниці! Не барися!
- Ні Вона мені ще послужить. Ось побачиш. А ти сідай на моє крісло, керуй культпроцесом на рівні держави. Я цю роботу не дуже любив, а ти все життя творчістю займаєшся.
А як пішов Рішат, сів я на крісельце, підпер щоку рукою та зажурився.
Який сенс у тому, що погрію це крісло кілька років? Ніякого. А от писати поезію та прозу серйозну вже не зможу - банально не вистачатиме часу. Бо між засіданнями, зустрічами з іноземними колегами, паперовою роботою та бучним "возліяніям Бахусу" часу залишиться тільки на важкий сон з головним болем і криками. Тут потрібна така людина, подібна до Рішата: щоб владу любила безмежно, а паперова робота приносила задоволення.
Тож я, звичайно ж, відмовився. Бо вже були прецеденти, коли діячів культури звлучали до адміністрування: Вакарчука якогось, Богдана Ступку тощо. Повтікали вони звідти. І продовжили свої творчі шляхи
Підеімаюся Інститутською до Спілки письменників, а навстріч брьохає Рішат. І плаче....
- Друже, шо сталося?
- Виперли з роботи! Кажуть: залякувати колег, які ходять з пістолетами та нунчаками на роботу - це диверсія проти держави.
- А конкретніше?
- Прийшов міністр, мій начальник, в мій кабінет, аби привітати з посадою. Побачив ікону Президента і бац...інфаркт!
Позбігалися всі інші працівники на мої крики. Жінки, звісно, всі зомліли від страху. А от офіцери поглянули на непритомного начальника, на ікону Президента, склали два плюс два і давай мене духопелити. А потім усі разом мені під носа кулаки пудові піднесли і кажуть:
"Щоб ноги твоєї тут за п'ять хвилин не було!".
Йошта почалапав додому, а я задумався. Яку страшну силу має мистецтво. Може і піднести людину, і скинути її в глибокий яр. Чи то не мистецтво, а людська глупота перетворює прекрасне на зброю масового знищення? І чи ми з вами, друзі, не долучені до цього процесу?
08.12.2022р.
Оце був у Кабміні. У заступника міністра. Того, що відає освітою. За національністю він татарин, але за своїм робочим столом, прилаштував ікону Спасителя,розміром 4×6 метрів. І таку люту, що страшно дивитися: погляд гнівний, пронизливий, очі горять як вуглі, пропікаючи наскрізь, кошлаті брови майже зімкнені на переніссі. Хто входить аби полаятися, то від зляку перетворюється на соляний стовп, несамохіть хреститься і задкує до дверей.
- Рішате,- кажу,- ти ж мусульманин!
- І що? Я теж жити хочу. Бо якщо повішу фото нашого духовного лідера - виженуть з роботи. А так нікому і в голову така ідея не прийде, побояться. Я ще лампаду хочу прилаштувати, а приміщення попрошу освятити митрополита. На камеру. Аби бачили, які у мене захисники.
- А Біблію читав?
- Навіщо? Там нічого такого, чого не було б у Корані немає. То нащо товкти воду у ступі?
- Хм, не знаю. Але виглядає трохи того...
- Зате практично.
- Дивися, Рішате, якось завітає сюди Президент, злякається і розсердиться, що порушено негласний протокол.
- Який такий протокол?
- У кабінетах державних службовців мусить висіти тільки один святий: Президент. Інакше очікуй гніву на свою голову. І не колись у далекому майбутньому, у пеклі, наприклад, а тут і зараз.
- Та ну?
- Ага. Колись давно, коли я ще під стіл пішки ходив, з владного Олімпу зіпхнули якогось Порошенка. То нова зграя посіпак перше що зробила - побила на друзки всі його портрети у кабінетах держслужбовців, а місця, де вони висіли попшукали дихлофосом. Дехто навіть шпалери переклеїв. Звичайно, державним коштом. Тоді такі правила були: зі своєї кишені - ні копійки! Отаке люте іконоборство!
- Так часи змінилися! Ми ж тепер у Євросоюзі, у нас європейські закони...
- Закони європейські, а звичаї ще дикунські. Людська порода міняється дуже повільно.
- То що ж робити? Подарувати ікону школі?
- Та ти що? Діти затинатися почнуть від переляку! Подаруй в монастир, хай виставлять у їдальні, аби грішникам, які туди потрапили спокутувати провину, шматок в горлі застрягав. Хай Спаситель під час трапези дивиться на них незмигним поглядом.
- А навзаєм?
- А навзаєм почепи розлючене фото Президента. І розмір побільше зроби: 6×9 метрів. Бажано в кривавих тонах. А знизу надпис зроби:
"Кайтеся, гниди, доки не пізно!".
- А де художника такого знайти, аби таке утнув?
- Є в мене знайомець, циганський маляр Йошта Гигикало. Він спеціалізується на ликах генералів, олігархів та баронес. Він все зробить хутко, може й за ніч упорається.
За тиждень викликали в міністерство. Думав, що узгоджувати списки лауреатів Шевченківської премії. Та помилився.
- Олександре Григоровичу! Як ви дивитесь на те, аби очолити міністерство культури? Принаймні до рішення Верховної Ради працюватимете з приставкою "тимчасово виконуючий обов'язки"...
- Так є ж міністр!
- Уже немає. Нагло помер у кабінеті свого заступника Рашата Абдурахмановича.
- Так нехай очолює Абдурахманович.
- Нє. Ми його перевели на посаду заступника керівника МВС.
- А чого так несподівано зробили рокіровку?
- Та...половина працівників Кабміну написали йому явку з повинною. Стільки крадіїв, хабарників, мілких міністерських злодіїв ще ніхто і ніколи не ловив! От міністр внутрішніх справ і видрав його з м'ясом з міністерства культури у свої поліцейські лабети.
- Я...подумаю, Віталіє Людвіговичу.
- Подумайте, Олександре Григоровичу.
Зайшов у кабінет Рішата.
- О, Сашко! Привіт! - обличчям товариша розповзлася посмішка, від вуха до вуха. - У мене нова посада, більш грошовита!
- Ну да. А де ікона Спасителя? Віддав у монастир. Жіночий. Правда, учора настоятелька прибігла, лаялася страшенно, бо монахині через день розбіглися. Звинувачує мене, чомусь...
Але твій циган Йошта таку ікону Президента утнув, що навіть мене попервах грець хапав. Аж надвечір звик, що за моєю спиною нависає диво художнього пензля, витвір мистецтва неочікувано гарячої імпресії та лютої чуттєвості. Йошта все зробив як ти радив, навіть трохи поліпшив: домалював очільнику держави ікла, з яких скрапувала кров. А підпис " Кайтеся, гниди, доки не пізно!" увиразнив палаючими кольорами...
Я закотив очі під лоба.
- Вже причепив на новому робочому місці.
Я насторожився. Працівники культури і професійні гицелі - люди зовсім різні. І за характером, і за вдачею, і за роботою. Якщо перші відвідувачам наливають каву, роблять кніксени та спілкуються вишуканою літературною мовою, то другі - щирять на них ікла, гарчать, залюбки лупцюють та обкладають матюччям на всі заставки. Таким відчайдухам пальця до рота не клади, ходи навшпиньки і хвацько віддавай честь. Інакше з'їдять з кістками і скажуть: "Мало!".
- Слухай, друже...віддай хутко ікону до в'язниці! Не барися!
- Ні Вона мені ще послужить. Ось побачиш. А ти сідай на моє крісло, керуй культпроцесом на рівні держави. Я цю роботу не дуже любив, а ти все життя творчістю займаєшся.
А як пішов Рішат, сів я на крісельце, підпер щоку рукою та зажурився.
Який сенс у тому, що погрію це крісло кілька років? Ніякого. А от писати поезію та прозу серйозну вже не зможу - банально не вистачатиме часу. Бо між засіданнями, зустрічами з іноземними колегами, паперовою роботою та бучним "возліяніям Бахусу" часу залишиться тільки на важкий сон з головним болем і криками. Тут потрібна така людина, подібна до Рішата: щоб владу любила безмежно, а паперова робота приносила задоволення.
Тож я, звичайно ж, відмовився. Бо вже були прецеденти, коли діячів культури звлучали до адміністрування: Вакарчука якогось, Богдана Ступку тощо. Повтікали вони звідти. І продовжили свої творчі шляхи
Підеімаюся Інститутською до Спілки письменників, а навстріч брьохає Рішат. І плаче....
- Друже, шо сталося?
- Виперли з роботи! Кажуть: залякувати колег, які ходять з пістолетами та нунчаками на роботу - це диверсія проти держави.
- А конкретніше?
- Прийшов міністр, мій начальник, в мій кабінет, аби привітати з посадою. Побачив ікону Президента і бац...інфаркт!
Позбігалися всі інші працівники на мої крики. Жінки, звісно, всі зомліли від страху. А от офіцери поглянули на непритомного начальника, на ікону Президента, склали два плюс два і давай мене духопелити. А потім усі разом мені під носа кулаки пудові піднесли і кажуть:
"Щоб ноги твоєї тут за п'ять хвилин не було!".
Йошта почалапав додому, а я задумався. Яку страшну силу має мистецтво. Може і піднести людину, і скинути її в глибокий яр. Чи то не мистецтво, а людська глупота перетворює прекрасне на зброю масового знищення? І чи ми з вами, друзі, не долучені до цього процесу?
08.12.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію