Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґлузд та отримати естетичну насолоду.
Дешевенькі кліпи замінили картини, написані маслом, тинди-ринди - фуги та кантати, а п'ятихвилинний секс - ночі любовних утіх.
Християни рвуть чуби одне одному, представникам інших конфесій та злісним атеїстам доказуючи, що їхній бог - істинний, а решта релігій - дурниці. Ось тому моя дружина - берегиня ховається до хати, коли бачить товпи паломників, які прямують на прощу до сільської церкви, і яка несподівано стала святою реліквією, і такою, що посполиті їдуть звідусіль, аби помолитися в ній хоча б один раз на рік.
Я розумію людей, оскільки, біди, хвороби штовхають їх від розпачу та безвиході куди завгодно, аби тільки стало легше. Навіть у руки пройдисвітів та аферистів, які на них наживаються, паразитують.А всьому виною я.
Піп Онуфрій попросив поміняти половиці в храмі. Чом би не поміняти? Я ж тесля, руки виросли там, де треба. Взяв інструменти і почовпав.
- Працюватимеш уночі,- каже Онуфрій.- Удень храм повинен працювати.
- Гаразд,- одказую. - А де дошки та цвяхи?
- Я думав, що ти свої принесеш.
- Отче, куб тесаних дошок коштує 4 тисячі гривень, Цебро цвяхів ще тисячу. Моєї місячної пенсії не вистачить, аби все це купити.
- А хіба на божу справу тобі жаль грошей?
- Ні, не жаль. Але "гробові" на дошки пускати - нерозумно. Заплатіть з церковної каси. А я безкоштовно попрацюю на благо громади.
Надувся Онувфій, як сич на дубі, але гроші одслинив.
- На ось, купи що треба і ставай до роботи.
У церкві було прохолодно, проте електричні люстра давали достатньо світла, тільки в найвіддаленіших кутках панувала напівтемрява. Засмучені лики святих незмигно дивилися на мене зусібіч, вирішуючи: чи я пасую до їхнього мовчазного товариства, чи ні. Зиркнув на годинника на руці - північ. А це найліпший час для праці. Наче.
Ну, що ж, взяв сокиру до рук, увігнав її в щилину центральної половиці та підважив. Вона трохи піднялася, але далі не йшла. Засунув лома у дірку і рвонув щоєсили. Половиця кавкнулв і вистрибнула з лаги.
А через діромаху в долівці полізло чортовиння.
Куцаки були різного розміру - від товстих як діжка, до худих як Степанова кішка. Але всі пазуристі, з довгими як цаяхи-двадцятки зубиськами і вельми злими. Ще б пак, я ж брутально вломився у їхню хату і порушив віковий спокій. Ще й сміття їм насипав у тарілки з борщем.
Чортова братія пішла у наступ, а я підхопив з долівки сокиру і давай махати нею, як мечем. Кишки та рила нечистої сили падали дощем на підлогу церкви. На аналой бухнувся відрубаний хвіст анциболота, в цебро для свяченої води вгрузла шерстиста нога з ратицею, а під іконостас підкотилися дві рогаті голови. Кров бризкала аж на стелю. Це тільки в казках пишуть, що для боротьби з чортовинням потрібні часник, молитви та свята вода. Нічого подібного! Потрібні сокири, ножаки та вила. І чим гостріші - тим краще. А якщо не вірите, то спробуйте якось перед носом чорта помахати пучком часнику, побачите, що з того вийде.
А як скінчився праведний бій - відчинив двері церковки і до третіх півнів виносив труп'я на подвір'я. Насилосував піраміду, заввишки з дзвінницю. Чесне слово. Ну, а вже потім продовжив теслярські роботи. А коли всі старі половиці відкорчував, то почав і їх виносити надвір.
А там...збіглося усе село! Піп Онуфрій лежав як мрець на травичці, а молодиці плескали його долонями по щоках. Сивочолі діди хрестилися, а бабусі шептали охоронні молитви.
- Браття,-гукаю до односельців.- обкладайте дошками чортовиння, будемо палити цю нечисть. Негоже, аби на святому обійсті валялися мертві сатанинські слуги.
Мужі кинулися до праці, обклали гарненько цю купу, а я підніс сірника.
Гарно шкварчало бісове сало, гарно горіла густа шерсть. А як згоріло все, то повантажили попіл на Краза і відвезли на смітник, від гріха подалі.
Заходжу до церкви, а лики святих і сам Спаситель ...посміхаються, підморгують до мене. Наче дякують, що визволив їх від великої біди, позбавив дурної компанії. Отже, щось путнє на цьому світі встиг таки зробити.
А сусіди допомогли гуртом прибити нові половиці. Та це ще не все: посеред церкви з'явилося джерело. Мусили викопати триметрову яму, опустити туди пару кругів, змайструвати елегантну цямрину. І вода та не проста. Вип'є дідуган водиці - і сиві вуса та борода стають пишними і аж чорними, виростають нові зуби замість зогнилих пеньків, а безплідні молодиці народжують не менше трійні.
Попові Онуфрію присудили чин архімандрита, мені дали орден святого Архістратига Михаїла, а церкву перейменували на Олександрівську, на мою честь. Хоча, вважаю, це зайве. Бо велика слава, як правило, заважає спокійно жити.
О, бачите - шість Ікарусів з паломниками приїхало. Отже, часу на пустозвонство немає. Потрібно біляші та пиріжки допікати та бігти заробляти копієчку. Паломники, як правило, дуже голодні, а одною святою водицею з церковної криниці ситим не будеш.

08.12.2022р.