Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Свята водиця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свята водиця
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґлузд та отримати естетичну насолоду.
Дешевенькі кліпи замінили картини, написані маслом, тинди-ринди - фуги та кантати, а п'ятихвилинний секс - ночі любовних утіх.
Християни рвуть чуби одне одному, представникам інших конфесій та злісним атеїстам доказуючи, що їхній бог - істинний, а решта релігій - дурниці. Ось тому моя дружина - берегиня ховається до хати, коли бачить товпи паломників, які прямують на прощу до сільської церкви, і яка несподівано стала святою реліквією, і такою, що посполиті їдуть звідусіль, аби помолитися в ній хоча б один раз на рік.
Я розумію людей, оскільки, біди, хвороби штовхають їх від розпачу та безвиході куди завгодно, аби тільки стало легше. Навіть у руки пройдисвітів та аферистів, які на них наживаються, паразитують.А всьому виною я.
Піп Онуфрій попросив поміняти половиці в храмі. Чом би не поміняти? Я ж тесля, руки виросли там, де треба. Взяв інструменти і почовпав.
- Працюватимеш уночі,- каже Онуфрій.- Удень храм повинен працювати.
- Гаразд,- одказую. - А де дошки та цвяхи?
- Я думав, що ти свої принесеш.
- Отче, куб тесаних дошок коштує 4 тисячі гривень, Цебро цвяхів ще тисячу. Моєї місячної пенсії не вистачить, аби все це купити.
- А хіба на божу справу тобі жаль грошей?
- Ні, не жаль. Але "гробові" на дошки пускати - нерозумно. Заплатіть з церковної каси. А я безкоштовно попрацюю на благо громади.
Надувся Онувфій, як сич на дубі, але гроші одслинив.
- На ось, купи що треба і ставай до роботи.
У церкві було прохолодно, проте електричні люстра давали достатньо світла, тільки в найвіддаленіших кутках панувала напівтемрява. Засмучені лики святих незмигно дивилися на мене зусібіч, вирішуючи: чи я пасую до їхнього мовчазного товариства, чи ні. Зиркнув на годинника на руці - північ. А це найліпший час для праці. Наче.
Ну, що ж, взяв сокиру до рук, увігнав її в щилину центральної половиці та підважив. Вона трохи піднялася, але далі не йшла. Засунув лома у дірку і рвонув щоєсили. Половиця кавкнулв і вистрибнула з лаги.
А через діромаху в долівці полізло чортовиння.
Куцаки були різного розміру - від товстих як діжка, до худих як Степанова кішка. Але всі пазуристі, з довгими як цаяхи-двадцятки зубиськами і вельми злими. Ще б пак, я ж брутально вломився у їхню хату і порушив віковий спокій. Ще й сміття їм насипав у тарілки з борщем.
Чортова братія пішла у наступ, а я підхопив з долівки сокиру і давай махати нею, як мечем. Кишки та рила нечистої сили падали дощем на підлогу церкви. На аналой бухнувся відрубаний хвіст анциболота, в цебро для свяченої води вгрузла шерстиста нога з ратицею, а під іконостас підкотилися дві рогаті голови. Кров бризкала аж на стелю. Це тільки в казках пишуть, що для боротьби з чортовинням потрібні часник, молитви та свята вода. Нічого подібного! Потрібні сокири, ножаки та вила. І чим гостріші - тим краще. А якщо не вірите, то спробуйте якось перед носом чорта помахати пучком часнику, побачите, що з того вийде.
А як скінчився праведний бій - відчинив двері церковки і до третіх півнів виносив труп'я на подвір'я. Насилосував піраміду, заввишки з дзвінницю. Чесне слово. Ну, а вже потім продовжив теслярські роботи. А коли всі старі половиці відкорчував, то почав і їх виносити надвір.
А там...збіглося усе село! Піп Онуфрій лежав як мрець на травичці, а молодиці плескали його долонями по щоках. Сивочолі діди хрестилися, а бабусі шептали охоронні молитви.
- Браття,-гукаю до односельців.- обкладайте дошками чортовиння, будемо палити цю нечисть. Негоже, аби на святому обійсті валялися мертві сатанинські слуги.
Мужі кинулися до праці, обклали гарненько цю купу, а я підніс сірника.
Гарно шкварчало бісове сало, гарно горіла густа шерсть. А як згоріло все, то повантажили попіл на Краза і відвезли на смітник, від гріха подалі.
Заходжу до церкви, а лики святих і сам Спаситель ...посміхаються, підморгують до мене. Наче дякують, що визволив їх від великої біди, позбавив дурної компанії. Отже, щось путнє на цьому світі встиг таки зробити.
А сусіди допомогли гуртом прибити нові половиці. Та це ще не все: посеред церкви з'явилося джерело. Мусили викопати триметрову яму, опустити туди пару кругів, змайструвати елегантну цямрину. І вода та не проста. Вип'є дідуган водиці - і сиві вуса та борода стають пишними і аж чорними, виростають нові зуби замість зогнилих пеньків, а безплідні молодиці народжують не менше трійні.
Попові Онуфрію присудили чин архімандрита, мені дали орден святого Архістратига Михаїла, а церкву перейменували на Олександрівську, на мою честь. Хоча, вважаю, це зайве. Бо велика слава, як правило, заважає спокійно жити.
О, бачите - шість Ікарусів з паломниками приїхало. Отже, часу на пустозвонство немає. Потрібно біляші та пиріжки допікати та бігти заробляти копієчку. Паломники, як правило, дуже голодні, а одною святою водицею з церковної криниці ситим не будеш.
08.12.2022р.
Дешевенькі кліпи замінили картини, написані маслом, тинди-ринди - фуги та кантати, а п'ятихвилинний секс - ночі любовних утіх.
Християни рвуть чуби одне одному, представникам інших конфесій та злісним атеїстам доказуючи, що їхній бог - істинний, а решта релігій - дурниці. Ось тому моя дружина - берегиня ховається до хати, коли бачить товпи паломників, які прямують на прощу до сільської церкви, і яка несподівано стала святою реліквією, і такою, що посполиті їдуть звідусіль, аби помолитися в ній хоча б один раз на рік.
Я розумію людей, оскільки, біди, хвороби штовхають їх від розпачу та безвиході куди завгодно, аби тільки стало легше. Навіть у руки пройдисвітів та аферистів, які на них наживаються, паразитують.А всьому виною я.
Піп Онуфрій попросив поміняти половиці в храмі. Чом би не поміняти? Я ж тесля, руки виросли там, де треба. Взяв інструменти і почовпав.
- Працюватимеш уночі,- каже Онуфрій.- Удень храм повинен працювати.
- Гаразд,- одказую. - А де дошки та цвяхи?
- Я думав, що ти свої принесеш.
- Отче, куб тесаних дошок коштує 4 тисячі гривень, Цебро цвяхів ще тисячу. Моєї місячної пенсії не вистачить, аби все це купити.
- А хіба на божу справу тобі жаль грошей?
- Ні, не жаль. Але "гробові" на дошки пускати - нерозумно. Заплатіть з церковної каси. А я безкоштовно попрацюю на благо громади.
Надувся Онувфій, як сич на дубі, але гроші одслинив.
- На ось, купи що треба і ставай до роботи.
У церкві було прохолодно, проте електричні люстра давали достатньо світла, тільки в найвіддаленіших кутках панувала напівтемрява. Засмучені лики святих незмигно дивилися на мене зусібіч, вирішуючи: чи я пасую до їхнього мовчазного товариства, чи ні. Зиркнув на годинника на руці - північ. А це найліпший час для праці. Наче.
Ну, що ж, взяв сокиру до рук, увігнав її в щилину центральної половиці та підважив. Вона трохи піднялася, але далі не йшла. Засунув лома у дірку і рвонув щоєсили. Половиця кавкнулв і вистрибнула з лаги.
А через діромаху в долівці полізло чортовиння.
Куцаки були різного розміру - від товстих як діжка, до худих як Степанова кішка. Але всі пазуристі, з довгими як цаяхи-двадцятки зубиськами і вельми злими. Ще б пак, я ж брутально вломився у їхню хату і порушив віковий спокій. Ще й сміття їм насипав у тарілки з борщем.
Чортова братія пішла у наступ, а я підхопив з долівки сокиру і давай махати нею, як мечем. Кишки та рила нечистої сили падали дощем на підлогу церкви. На аналой бухнувся відрубаний хвіст анциболота, в цебро для свяченої води вгрузла шерстиста нога з ратицею, а під іконостас підкотилися дві рогаті голови. Кров бризкала аж на стелю. Це тільки в казках пишуть, що для боротьби з чортовинням потрібні часник, молитви та свята вода. Нічого подібного! Потрібні сокири, ножаки та вила. І чим гостріші - тим краще. А якщо не вірите, то спробуйте якось перед носом чорта помахати пучком часнику, побачите, що з того вийде.
А як скінчився праведний бій - відчинив двері церковки і до третіх півнів виносив труп'я на подвір'я. Насилосував піраміду, заввишки з дзвінницю. Чесне слово. Ну, а вже потім продовжив теслярські роботи. А коли всі старі половиці відкорчував, то почав і їх виносити надвір.
А там...збіглося усе село! Піп Онуфрій лежав як мрець на травичці, а молодиці плескали його долонями по щоках. Сивочолі діди хрестилися, а бабусі шептали охоронні молитви.
- Браття,-гукаю до односельців.- обкладайте дошками чортовиння, будемо палити цю нечисть. Негоже, аби на святому обійсті валялися мертві сатанинські слуги.
Мужі кинулися до праці, обклали гарненько цю купу, а я підніс сірника.
Гарно шкварчало бісове сало, гарно горіла густа шерсть. А як згоріло все, то повантажили попіл на Краза і відвезли на смітник, від гріха подалі.
Заходжу до церкви, а лики святих і сам Спаситель ...посміхаються, підморгують до мене. Наче дякують, що визволив їх від великої біди, позбавив дурної компанії. Отже, щось путнє на цьому світі встиг таки зробити.
А сусіди допомогли гуртом прибити нові половиці. Та це ще не все: посеред церкви з'явилося джерело. Мусили викопати триметрову яму, опустити туди пару кругів, змайструвати елегантну цямрину. І вода та не проста. Вип'є дідуган водиці - і сиві вуса та борода стають пишними і аж чорними, виростають нові зуби замість зогнилих пеньків, а безплідні молодиці народжують не менше трійні.
Попові Онуфрію присудили чин архімандрита, мені дали орден святого Архістратига Михаїла, а церкву перейменували на Олександрівську, на мою честь. Хоча, вважаю, це зайве. Бо велика слава, як правило, заважає спокійно жити.
О, бачите - шість Ікарусів з паломниками приїхало. Отже, часу на пустозвонство немає. Потрібно біляші та пиріжки допікати та бігти заробляти копієчку. Паломники, як правило, дуже голодні, а одною святою водицею з церковної криниці ситим не будеш.
08.12.2022р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
