ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Застав дурня богові молитися...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Застав дурня богові молитися...
Учорашня стаття викликала бурхливу реакцію нашого товариства. Ще б пак - в ній описане не вельми приємне явище: нестримне бажання зробити з літературного сайту релігійний гурточок адептів християнства. Особливо напружує те, що дехто, у кого відсутній такт і повага до представників інших конфесій та атеїстів уперто пхає і анонси, і в дописи, і в коментарі молитви, цитати зі Святого письма, історії з житія семітських святих, яких не визнають святими самі семіти. Тобто ті, хто написав і Біблію, і Євангелія. Але це ще півбіди!
Біда в тому, що це робиться публічно. Люди вип'ячують грудь, б'ють себе у груди і на всю горлянку верещать:
- Ось я істинний християнин! Я вхопив Бога за бороду і тримаю її цупко! Я знаю істину! А щоб не сумнівалися, то зараз помолюся.
І починається...Дякую тобі, Господи....
...І сказав пророк Ісайя...
...будеш горіти в пеклі, грішнику!
...шоб ти здох!
Ну, і так далі.
І літературний сайт перетворюється на поле бою . Замість того, аби розглядати суть твору, його зміст і форму, глибину чи поверховість - дискусія переходить у площину, де живуть чорти, ангели, святі та пророки
Особливо тішать історії, коли завдяки молитвам у людини зникає рак, мертві оживають, а безплідні бабусі раптово народжують діточок. Та чи має це все відношення до художньої літератури? Звісно, має. Але саме в художніх творах, а не в безупинному гавкотінні, приперчоному лайкою, прокльонами, погрозами та застереженнями.
Письменник, публіцист, критик, президент американського ПЕН-клубу, індус за позодженням Салман Рушді свого часу написав твір під назвою "Сатанинські вірші". іранський духовний лідер Аятолла Хомейні, визнав книгу блюзнірською і віровідступницькою, закликав стратити автора, після чого Велика Британія й Іран на кілька років розірвали дипломатичні відносини, а Рушді довгий час вимушений був ховатися. У 2007 році присвоєння Рушді титулу лицаря Британської імперії спровокувало новий вибух обурення в ісламському світі.
У 2022 році письменник був важко поранений після нападу під час виступу в Нью-Йорку.
І все це в ім'я віри. Наче.
От і дружина моя каже:
- Торкатися довколарелігійних тем такому недосвідченому письменнникові як ти - сиертельно небезпечно! Кинь шкряботіти пером і доказувати людям, що біле - це біле, а не чорне, ліпше ховайся під моє крило, бажано голяка. Тут у мене затишно і тепло. І лаятися я не буду.
Я й заховався від гріха подалі. Бо слухняний, коли жінка щось каже, бо вона - берегиня, сили неземної, красуня, якої ще пошукати і розумниця, якої світ не видів. І хоч у релігійних конфесіях ні бум-бум, але розуміє, що всі люди трішки хворі, оскільки щодня лікує людей від хвороб тілесних і душевних. Не вірите? Ну й не треба.
А от мешканці села не просто вірять, вони точно знають, що навіть чорні вави на язиках людських вона заліковує запросто. Це їй, як води напитися. Теж не вірите? Ну й не треба.
Учора, понадвечір, піп Хведір причалапав. Від бороди хтось лихий вирвав жмут волосся, під окомсинець світиться, наче місяць безхмарної ночі, а на ширінці немає жодного ґудзика. Ще й ряса з неї виглядає, наче молодиця на парубка з-за рогу.
- Рятуй, відьмо,- звертається до моєї душевної половинки святий отець.
Він узагалі безпардонний, це в нього з дитинства. Тому жителі села звикли до таких непоштивих звертань. Але мою дружину це і досі вельми дратує, оскільки вона звикла до поштивості, поваги та доброзичливості.
- Хведоре,- каже,- я не відьма. Я чарівниця. І в мене є ім'я. Тож проси вибачення, поводься належним чином і зніми брудні чоботи на порозі, бо в моїй світлиці чалапапаьи брудним взуттям не можна. Ступиш ще крок - і ноги приростуть до долівки аж до ранку.
Хведір хоч і нахрапистий, але дружини боїться, бо знає, що вона слів на вітер не кидає. Минулого року селищний голова навідався до нас з поліціянтами з обшуком. Хтось з гевдатних конкурентів (мабуть, баба Гарбузиха) наклепав, що ми торгуємо марихуанною. Ті давай нишпорити по кутках. Навіть у поросячий саж залізли з лопатами. Засмутилася жінка, махнула рукою і у відвідувачів виросли носи, яким позаздрив би Буратіно.
- Що тут зчинилося! Носи вийшли настільки довгими, що під своєю вагою бухнулися донизу, як зламані гілляки. Селищному голові ще пощастило, бо його ніс упав у цебро з водою. А от поліціянтам які перевертали під кабаном кавалки "добра" стало непереливки.. Совали вони шнопаками по долівці, совали, і задкуючи вивалилися з сажу на зелену равицю.
- Що ж ти робиш, Зорянице! - прогугнявив голова.
- А це я поліпшила вам мисливський нюх, щоб ліпше чули де цуплене лежить. А це неабияка перевага перед злочинцями.
- Не треба! Вертай нам нормальну подобу! - волає сержант Лопуцько.
Жінка й повернула, бо людей любить, особливо представників влади в погонах і без. У нас з нею ця "любов" закладена на генетичному рівні. Не вірити? То й не треба.
Та ми аідволіклися. Жінка питає:
- Хведоре, що сталося?
- Та Мотрі хотів допомогти.
- І як, вдало?
- Та не дуже. Ось, релігійну травму за свою доброту отримав. Хотів як ліпше. Тепер шматка м'яса на тімниці немає. Ось, подивіться,- і настовбурчив свою голову на нас, як баранчик роги на ворота
- А де ж ти її отримав, отаку страшну впву?- вкрутив і я своє слівце.
- В амбулаторії.
- ???
- Це ж як? - питає благовірна.
- У Мотрі пахова грижа. Приїхали хірурги з райцентру зробити операцію. Я вирішив підсобити, бо без божого слова вилікувати хворобу майже неможливо. Взяв іконку, кадило анало, свічки, Святе письмо. Підготувався як слід.
- А що хірурги?
- Здійняли крик, паразити. Кажуть "тут операційна, а не церква! Все мусить бути стерильним, а зайві особи до маніпуляцій зі здоров'ям людей не допускаються!".
- Так і є, Хведоре,- - одказує жінка. Може, помисли ьвої і чисті, але скрізь, де ти ступаєш, залишаються мікроби та бруд.
- Ніякого бруду! Я навіть медичний халат поверх ряси нап'ялив, і пов'язку на бороду.
Хірургів умовили мої прихожанки: санітарка Балабуха та медсестра Вертюха.
- Стань в кутку подалі і не відсвічуй,- гарикнув хірург і почав операцію. А я роздмухав лампадку з благовоніями і почав молитву.
Ми з жінкою перезирнулися. До такого навіть я б не дотумкав. Якийсь обряд шаманізму, а не операція.
- І що далі?- питає жінка, ллючи на черепа святого вітця перекис водню.
- Та...трохи зашпортався у полах, махнув кадилом незграмбно і жартни з нього полетіли прямо в рлзпанахане черево Мотрі через усю кімнату.
Я злякано зіщулився. Навіть уявити страшно, як у оголених Мотрених нутрощах горить невгасимтй вогонь віри і добра.
- Мотря, незважаючи на анестезію, очуняла. І як заверещить!
- Ой, лихо! - вигукнула жінка.- Так можна на все життя оніміти від зляку.
- Та лікарі, спочатку, теж оеіміли. А потім накинулися на Мотрю як вовки, притиснули до хірургічного сьолу і давай штопати бабу якнайшвидше.
- А потім?
- А потім, після операції, виволочили мене за поріг і віддухопелили, харцизяки. І додали наостанок: "Ще раз тебе тут побачимо - одріжемо кабаку і пришиємо до лоба. Садисти.
Жінка Хведора, звісно, вилікувала, бо чітко дотримується кляткви Гіпократа. Але сказала:
Якщо прийдеш з кабакою на лобі - ампутувати не буду. Хай росте
А я собі думаю, що всьому є своє місце і час. Навіть добру, навіть щастю, навіть щирій молитві. І якщо нехтувати здоровим ґлуздом і правилами безпеки, то кабаки на лобах можуть вирости у переважної більшості люду. Навіть у членів літературної спільноти "Української поезії та прози". Хоч там праведників чи не найбільше у світі.
Згодні зі мною?
06.13.2022р.
Біда в тому, що це робиться публічно. Люди вип'ячують грудь, б'ють себе у груди і на всю горлянку верещать:
- Ось я істинний християнин! Я вхопив Бога за бороду і тримаю її цупко! Я знаю істину! А щоб не сумнівалися, то зараз помолюся.
І починається...Дякую тобі, Господи....
...І сказав пророк Ісайя...
...будеш горіти в пеклі, грішнику!
...шоб ти здох!
Ну, і так далі.
І літературний сайт перетворюється на поле бою . Замість того, аби розглядати суть твору, його зміст і форму, глибину чи поверховість - дискусія переходить у площину, де живуть чорти, ангели, святі та пророки
Особливо тішать історії, коли завдяки молитвам у людини зникає рак, мертві оживають, а безплідні бабусі раптово народжують діточок. Та чи має це все відношення до художньої літератури? Звісно, має. Але саме в художніх творах, а не в безупинному гавкотінні, приперчоному лайкою, прокльонами, погрозами та застереженнями.
Письменник, публіцист, критик, президент американського ПЕН-клубу, індус за позодженням Салман Рушді свого часу написав твір під назвою "Сатанинські вірші". іранський духовний лідер Аятолла Хомейні, визнав книгу блюзнірською і віровідступницькою, закликав стратити автора, після чого Велика Британія й Іран на кілька років розірвали дипломатичні відносини, а Рушді довгий час вимушений був ховатися. У 2007 році присвоєння Рушді титулу лицаря Британської імперії спровокувало новий вибух обурення в ісламському світі.
У 2022 році письменник був важко поранений після нападу під час виступу в Нью-Йорку.
І все це в ім'я віри. Наче.
От і дружина моя каже:
- Торкатися довколарелігійних тем такому недосвідченому письменнникові як ти - сиертельно небезпечно! Кинь шкряботіти пером і доказувати людям, що біле - це біле, а не чорне, ліпше ховайся під моє крило, бажано голяка. Тут у мене затишно і тепло. І лаятися я не буду.
Я й заховався від гріха подалі. Бо слухняний, коли жінка щось каже, бо вона - берегиня, сили неземної, красуня, якої ще пошукати і розумниця, якої світ не видів. І хоч у релігійних конфесіях ні бум-бум, але розуміє, що всі люди трішки хворі, оскільки щодня лікує людей від хвороб тілесних і душевних. Не вірите? Ну й не треба.
А от мешканці села не просто вірять, вони точно знають, що навіть чорні вави на язиках людських вона заліковує запросто. Це їй, як води напитися. Теж не вірите? Ну й не треба.
Учора, понадвечір, піп Хведір причалапав. Від бороди хтось лихий вирвав жмут волосся, під окомсинець світиться, наче місяць безхмарної ночі, а на ширінці немає жодного ґудзика. Ще й ряса з неї виглядає, наче молодиця на парубка з-за рогу.
- Рятуй, відьмо,- звертається до моєї душевної половинки святий отець.
Він узагалі безпардонний, це в нього з дитинства. Тому жителі села звикли до таких непоштивих звертань. Але мою дружину це і досі вельми дратує, оскільки вона звикла до поштивості, поваги та доброзичливості.
- Хведоре,- каже,- я не відьма. Я чарівниця. І в мене є ім'я. Тож проси вибачення, поводься належним чином і зніми брудні чоботи на порозі, бо в моїй світлиці чалапапаьи брудним взуттям не можна. Ступиш ще крок - і ноги приростуть до долівки аж до ранку.
Хведір хоч і нахрапистий, але дружини боїться, бо знає, що вона слів на вітер не кидає. Минулого року селищний голова навідався до нас з поліціянтами з обшуком. Хтось з гевдатних конкурентів (мабуть, баба Гарбузиха) наклепав, що ми торгуємо марихуанною. Ті давай нишпорити по кутках. Навіть у поросячий саж залізли з лопатами. Засмутилася жінка, махнула рукою і у відвідувачів виросли носи, яким позаздрив би Буратіно.
- Що тут зчинилося! Носи вийшли настільки довгими, що під своєю вагою бухнулися донизу, як зламані гілляки. Селищному голові ще пощастило, бо його ніс упав у цебро з водою. А от поліціянтам які перевертали під кабаном кавалки "добра" стало непереливки.. Совали вони шнопаками по долівці, совали, і задкуючи вивалилися з сажу на зелену равицю.
- Що ж ти робиш, Зорянице! - прогугнявив голова.
- А це я поліпшила вам мисливський нюх, щоб ліпше чули де цуплене лежить. А це неабияка перевага перед злочинцями.
- Не треба! Вертай нам нормальну подобу! - волає сержант Лопуцько.
Жінка й повернула, бо людей любить, особливо представників влади в погонах і без. У нас з нею ця "любов" закладена на генетичному рівні. Не вірити? То й не треба.
Та ми аідволіклися. Жінка питає:
- Хведоре, що сталося?
- Та Мотрі хотів допомогти.
- І як, вдало?
- Та не дуже. Ось, релігійну травму за свою доброту отримав. Хотів як ліпше. Тепер шматка м'яса на тімниці немає. Ось, подивіться,- і настовбурчив свою голову на нас, як баранчик роги на ворота
- А де ж ти її отримав, отаку страшну впву?- вкрутив і я своє слівце.
- В амбулаторії.
- ???
- Це ж як? - питає благовірна.
- У Мотрі пахова грижа. Приїхали хірурги з райцентру зробити операцію. Я вирішив підсобити, бо без божого слова вилікувати хворобу майже неможливо. Взяв іконку, кадило анало, свічки, Святе письмо. Підготувався як слід.
- А що хірурги?
- Здійняли крик, паразити. Кажуть "тут операційна, а не церква! Все мусить бути стерильним, а зайві особи до маніпуляцій зі здоров'ям людей не допускаються!".
- Так і є, Хведоре,- - одказує жінка. Може, помисли ьвої і чисті, але скрізь, де ти ступаєш, залишаються мікроби та бруд.
- Ніякого бруду! Я навіть медичний халат поверх ряси нап'ялив, і пов'язку на бороду.
Хірургів умовили мої прихожанки: санітарка Балабуха та медсестра Вертюха.
- Стань в кутку подалі і не відсвічуй,- гарикнув хірург і почав операцію. А я роздмухав лампадку з благовоніями і почав молитву.
Ми з жінкою перезирнулися. До такого навіть я б не дотумкав. Якийсь обряд шаманізму, а не операція.
- І що далі?- питає жінка, ллючи на черепа святого вітця перекис водню.
- Та...трохи зашпортався у полах, махнув кадилом незграмбно і жартни з нього полетіли прямо в рлзпанахане черево Мотрі через усю кімнату.
Я злякано зіщулився. Навіть уявити страшно, як у оголених Мотрених нутрощах горить невгасимтй вогонь віри і добра.
- Мотря, незважаючи на анестезію, очуняла. І як заверещить!
- Ой, лихо! - вигукнула жінка.- Так можна на все життя оніміти від зляку.
- Та лікарі, спочатку, теж оеіміли. А потім накинулися на Мотрю як вовки, притиснули до хірургічного сьолу і давай штопати бабу якнайшвидше.
- А потім?
- А потім, після операції, виволочили мене за поріг і віддухопелили, харцизяки. І додали наостанок: "Ще раз тебе тут побачимо - одріжемо кабаку і пришиємо до лоба. Садисти.
Жінка Хведора, звісно, вилікувала, бо чітко дотримується кляткви Гіпократа. Але сказала:
Якщо прийдеш з кабакою на лобі - ампутувати не буду. Хай росте
А я собі думаю, що всьому є своє місце і час. Навіть добру, навіть щастю, навіть щирій молитві. І якщо нехтувати здоровим ґлуздом і правилами безпеки, то кабаки на лобах можуть вирости у переважної більшості люду. Навіть у членів літературної спільноти "Української поезії та прози". Хоч там праведників чи не найбільше у світі.
Згодні зі мною?
06.13.2022р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію