Казка

Говорила завше мати, —
слухайся мене,
Бог захоче покарати,
розум відніме.
Вчися на помилках
інших,
броду не шукай!
А я вперта і невтішна
в погляді — розмай,
посварилася з сестрою
і коханим теж.
Вечір в'є за бистриною
стрічечку мереж.
Стежка в ліс у маргаритках
на краю села,
не зогледілась, як швидко
в хащу забрела.
Там щебече пташка сіра
на стрункій сосні,
як Орфея чуйна ліра
виграє пісні
так, що серденько мольфара
млоїться від чар.
Здалеку спливає хмара
в зоряний вівтар,
стелить ніч з ультрамарину
на ріку —габу,
смикає рак за косину
молоду вербу.
Огорнули Мавок плечі
темні лопухи,
ловлять душі молодечі
в безлиху ріки.
Розбазікались в лататті
жаби, цвіркуни,
а на березі багаття
палять чаклуни.
Варять блекоту знатниці —
зілля на дання
молодицям і вдовицям...
(що за маячня?)
Корінь мандрагори, м'ята,
маки в чавуні,
щоб самотню хтось посватав,
серцем пломенів.
Випила і я отруту
з круком віч-на-віч,
щоб знайти червону руту
у купальську ніч.
У чагарниках до ранку
стерла п'яти в кров,
зникли чаклуни серпанком
в потойбіччя схов.
Не знайдеш щасливу
квітку
в дикому кущі.
Від любові рута квітне
у твоїй душі.

12.12.2022р.