Немає світла і зв'язку,
без рук і ніг у цю хвилину,
втішаю кішку боязку,
а подумки до тебе лину.

Чи є в будинку: світло, газ,
чи батареї не холодні,
хлібина свіжа про запас,
питна вода? — рідненька доню.

Де наша квіточка росте,
чи в бомбосховищі віднині?
Як важко серце золоте
плекати зараз в Україні.

Онуків, ластів'ят моїх
від серця з болем відриваю.
Літають мислення рої,
як мошкара на виднокраю.

Ще ковід ходить по хатах,
і ця війна п'є кров гарячу.
Біжать з гори мої літа
у третю світову, неначе.

Тримаюся, вночі молюсь
за родовід і мир в країні,
за Київську свячену Русь,
і за світанки лебедині.

Хай Бог пробачить те мені,
що вилита тепер зі сталі —
бажаю згинути русні,
аби ракети не вбивали.

А як по-іншому, коли
нас хоче ворог подолати?
Нічого, той гіркий полин
з корінням вирвемо із м'яти.

Відродиться і виноград,
п'янкі тюльпани, чорнобривці.
Цвістиме наш чудовий сад,
в країні мрій, ти доню, вір в це.

19.12.2022р.