Memento mori...
Пам'ятай про смерть. Навіщо про неї треба пам'ятати? Щоб не забувати жити.
Життя таке швидкоплинне. Здавалося б, ще вчора було двадцять два і життя давало всілякі аванси. Робило знижки на красу, наївність, чарівність свіжості та юність. Потім виявилося, що аванси потрібно віддавати з відсотками, а двадцять два ось-ось перетворяться на 22х2.
Ну і що? І яка різниця? Якщо є і сили і частка мудрості. І досвід замість чарівності свіжості.
А різниці то й насправді немає, якщо знати чітко про що були ці 22.
Жити життя. Хоч би що відбувалося. Зручнішого моменту не буде. Любити, коли є той, кого. Не тоді, коли все складеться і буде зручно любити. Встигати любити прямо зараз, сьогодні...
Народжувати та вирощувати дітей. Радіти сонцю. Бути щасливими.
Завтра може не бути.
Нам буває соромно і ніяково бути щасливими, виявляти радість і щастя, коли навколо стільки горя та смутку. Але якщо випав шанс влаштувати собі свято, дозвольте це. Якщо вам випав шанс любити – любить. Якщо у вашому житті є коштовності, дайте собі шанс насолодитися цим багатством... Кому багато дано, з того багато спроситься.
Хто ж цей незримий, хто спитає та змусить платити за рахунками? Куди пішли твої багатства? Як ти витратив щастя, кохання, молодість, гроші, здоров'я? Пізніше будуть питання з ким ділився енергією, знаннями, досвідом? Куди закопав талант та що проросло?
Хто цей хтось, хто спитає? Ти сам...
Все частіше у житті моїх коханих людей виникає цей суворий арбітр... Мені хочеться обійняти і взяти на себе бодай частинку болю. Але кожен народжується сам та вмирає сам.
Мені теж буває боляче від того, що не змінити. Але раптом там попереду ще щось є чи навіть багато?
Дозволяйте собі жити життя за всіх зручних випадків. Завтра може не бути.