Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Фрідріх Великий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фрідріх Великий
Насунувши на очі капелюха,
Закутавшись в солдатський плащ,король
Ходив по місту вечорами й слухав,
Що говорив народ його. Ця роль
Йому самому була до вподоби.
Хоча в народі сіяла страхи:
«Король все знає, що й коли хто робить,
А він завжди до неслухів лихий».
Король ніколи не минав трактири,
Бо саме там іноді можна взнать
Секрети всякі. Сп’яну хтось довірить
Таке, про що тверезі промовчать.
Одного разу Фрідріх, як бувало,
Зайшов в трактир не пізнаний ніким,
А там якраз гулянка вирувала,
Солдат гуляв і кілька жінок з ним.
Вино ковтав чарчина за чарчиной,
Жінок голубив, смачно жартував.
«Така гулянка в добру копійчину.
Звідкіль він, підлий, такі гроші взяв?»
Король підсів солдатові до столу.
Той його, звісно, навіть не впізнав.
Він і не бачив короля ніколи,
Тож став за стіл просити, пригощав.
Вгостився Фрідріх та й почав питати
Звідкіль в солдата гроші отакі,
А той по п’яні став розповідати,
Мовляв, у них в роду усі меткі.
От він і продає усе, що можна.
«Наприклад, зараз, як війни нема,
Нащо мені потрібна шабля в ножнах.
Тож я узяв, клинок їй відламав
Та і продав. А вставив дерев’яний.
Хто буде знати? Вип’ємо за те!»
На цілу плаху напатякав п’яний.
Король в трактирі промовчав, проте.
Та скоро полк, в якім служив вояка,
Дістав наказ прибути на парад.
В строю завмерли разом небораки,
Король гаса конем вперед-назад.
Шука очима клятого солдата,
Щоб за нехлюйство покарать при всіх,
Щоб знав, як зброю власну пропивати.
Це ж для солдата чи найтяжчий гріх!
Знайшов, звелів із взводним виступати
Вперед два кроки і сказав ураз:
«Мене підвів твій командир, солдате,
Рубай у нього голову! Наказ!»
Солдат, почувши, остовпів від ляку.
Король наказ повторює йому,
А сам гадає: «Ну ж, дістань ломаку,
Поглянем: що дістанеться кому!»
Солдат говорить: «Я не можу цього,
Адже це мій товариш бойовий.
Якщо, королю, ти так злий на нього,
Хай кат наказ цей виконає твій!»
Король від того зовсім розізлився:
«Рубай негайно, щоб за хвилю сам
Без голови своєї не лишився!»
«Ну, що ж – вчиню я, як потрібно Вам!»
Кладе солдат на шабельку правицю
І промовля, іще зробивши крок:
«Не дай-то, Боже, вбивству учиниться,
Зроби, щоб дерев’яним став клинок!»
Злетіла шабля…й крики здивування
Понад полком завмерлим пронеслись:
«Ти глянь, а шабля й справді дерев’яна!
Це ж диво Боже!» Полк перехрестивсь
І потім довго диву дивувався.
Та так тоді ніхто й не зрозумів,
Чому-то грізний Фрідріх розсміявся.
Простий солдат його перехитрив.
Закутавшись в солдатський плащ,король
Ходив по місту вечорами й слухав,
Що говорив народ його. Ця роль
Йому самому була до вподоби.
Хоча в народі сіяла страхи:
«Король все знає, що й коли хто робить,
А він завжди до неслухів лихий».
Король ніколи не минав трактири,
Бо саме там іноді можна взнать
Секрети всякі. Сп’яну хтось довірить
Таке, про що тверезі промовчать.
Одного разу Фрідріх, як бувало,
Зайшов в трактир не пізнаний ніким,
А там якраз гулянка вирувала,
Солдат гуляв і кілька жінок з ним.
Вино ковтав чарчина за чарчиной,
Жінок голубив, смачно жартував.
«Така гулянка в добру копійчину.
Звідкіль він, підлий, такі гроші взяв?»
Король підсів солдатові до столу.
Той його, звісно, навіть не впізнав.
Він і не бачив короля ніколи,
Тож став за стіл просити, пригощав.
Вгостився Фрідріх та й почав питати
Звідкіль в солдата гроші отакі,
А той по п’яні став розповідати,
Мовляв, у них в роду усі меткі.
От він і продає усе, що можна.
«Наприклад, зараз, як війни нема,
Нащо мені потрібна шабля в ножнах.
Тож я узяв, клинок їй відламав
Та і продав. А вставив дерев’яний.
Хто буде знати? Вип’ємо за те!»
На цілу плаху напатякав п’яний.
Король в трактирі промовчав, проте.
Та скоро полк, в якім служив вояка,
Дістав наказ прибути на парад.
В строю завмерли разом небораки,
Король гаса конем вперед-назад.
Шука очима клятого солдата,
Щоб за нехлюйство покарать при всіх,
Щоб знав, як зброю власну пропивати.
Це ж для солдата чи найтяжчий гріх!
Знайшов, звелів із взводним виступати
Вперед два кроки і сказав ураз:
«Мене підвів твій командир, солдате,
Рубай у нього голову! Наказ!»
Солдат, почувши, остовпів від ляку.
Король наказ повторює йому,
А сам гадає: «Ну ж, дістань ломаку,
Поглянем: що дістанеться кому!»
Солдат говорить: «Я не можу цього,
Адже це мій товариш бойовий.
Якщо, королю, ти так злий на нього,
Хай кат наказ цей виконає твій!»
Король від того зовсім розізлився:
«Рубай негайно, щоб за хвилю сам
Без голови своєї не лишився!»
«Ну, що ж – вчиню я, як потрібно Вам!»
Кладе солдат на шабельку правицю
І промовля, іще зробивши крок:
«Не дай-то, Боже, вбивству учиниться,
Зроби, щоб дерев’яним став клинок!»
Злетіла шабля…й крики здивування
Понад полком завмерлим пронеслись:
«Ти глянь, а шабля й справді дерев’яна!
Це ж диво Боже!» Полк перехрестивсь
І потім довго диву дивувався.
Та так тоді ніхто й не зрозумів,
Чому-то грізний Фрідріх розсміявся.
Простий солдат його перехитрив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
