Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
2026.10.05
12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
2026.10.05
09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
2026.10.05
09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
2026.10.05
09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
2026.10.05
07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
2026.10.05
06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
2026.10.04
23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
2026.10.04
21:27
Незбагненна таємниця,
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
2026.10.04
21:12
Заблукали в фіордах Норвегії
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
2026.10.04
18:40
Марно думкою здіймаю
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
2026.10.04
15:23
Як піднявся Хмель і крикнув, що пора настала,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Фрідріх Великий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фрідріх Великий
Насунувши на очі капелюха,
Закутавшись в солдатський плащ,король
Ходив по місту вечорами й слухав,
Що говорив народ його. Ця роль
Йому самому була до вподоби.
Хоча в народі сіяла страхи:
«Король все знає, що й коли хто робить,
А він завжди до неслухів лихий».
Король ніколи не минав трактири,
Бо саме там іноді можна взнать
Секрети всякі. Сп’яну хтось довірить
Таке, про що тверезі промовчать.
Одного разу Фрідріх, як бувало,
Зайшов в трактир не пізнаний ніким,
А там якраз гулянка вирувала,
Солдат гуляв і кілька жінок з ним.
Вино ковтав чарчина за чарчиной,
Жінок голубив, смачно жартував.
«Така гулянка в добру копійчину.
Звідкіль він, підлий, такі гроші взяв?»
Король підсів солдатові до столу.
Той його, звісно, навіть не впізнав.
Він і не бачив короля ніколи,
Тож став за стіл просити, пригощав.
Вгостився Фрідріх та й почав питати
Звідкіль в солдата гроші отакі,
А той по п’яні став розповідати,
Мовляв, у них в роду усі меткі.
От він і продає усе, що можна.
«Наприклад, зараз, як війни нема,
Нащо мені потрібна шабля в ножнах.
Тож я узяв, клинок їй відламав
Та і продав. А вставив дерев’яний.
Хто буде знати? Вип’ємо за те!»
На цілу плаху напатякав п’яний.
Король в трактирі промовчав, проте.
Та скоро полк, в якім служив вояка,
Дістав наказ прибути на парад.
В строю завмерли разом небораки,
Король гаса конем вперед-назад.
Шука очима клятого солдата,
Щоб за нехлюйство покарать при всіх,
Щоб знав, як зброю власну пропивати.
Це ж для солдата чи найтяжчий гріх!
Знайшов, звелів із взводним виступати
Вперед два кроки і сказав ураз:
«Мене підвів твій командир, солдате,
Рубай у нього голову! Наказ!»
Солдат, почувши, остовпів від ляку.
Король наказ повторює йому,
А сам гадає: «Ну ж, дістань ломаку,
Поглянем: що дістанеться кому!»
Солдат говорить: «Я не можу цього,
Адже це мій товариш бойовий.
Якщо, королю, ти так злий на нього,
Хай кат наказ цей виконає твій!»
Король від того зовсім розізлився:
«Рубай негайно, щоб за хвилю сам
Без голови своєї не лишився!»
«Ну, що ж – вчиню я, як потрібно Вам!»
Кладе солдат на шабельку правицю
І промовля, іще зробивши крок:
«Не дай-то, Боже, вбивству учиниться,
Зроби, щоб дерев’яним став клинок!»
Злетіла шабля…й крики здивування
Понад полком завмерлим пронеслись:
«Ти глянь, а шабля й справді дерев’яна!
Це ж диво Боже!» Полк перехрестивсь
І потім довго диву дивувався.
Та так тоді ніхто й не зрозумів,
Чому-то грізний Фрідріх розсміявся.
Простий солдат його перехитрив.
Закутавшись в солдатський плащ,король
Ходив по місту вечорами й слухав,
Що говорив народ його. Ця роль
Йому самому була до вподоби.
Хоча в народі сіяла страхи:
«Король все знає, що й коли хто робить,
А він завжди до неслухів лихий».
Король ніколи не минав трактири,
Бо саме там іноді можна взнать
Секрети всякі. Сп’яну хтось довірить
Таке, про що тверезі промовчать.
Одного разу Фрідріх, як бувало,
Зайшов в трактир не пізнаний ніким,
А там якраз гулянка вирувала,
Солдат гуляв і кілька жінок з ним.
Вино ковтав чарчина за чарчиной,
Жінок голубив, смачно жартував.
«Така гулянка в добру копійчину.
Звідкіль він, підлий, такі гроші взяв?»
Король підсів солдатові до столу.
Той його, звісно, навіть не впізнав.
Він і не бачив короля ніколи,
Тож став за стіл просити, пригощав.
Вгостився Фрідріх та й почав питати
Звідкіль в солдата гроші отакі,
А той по п’яні став розповідати,
Мовляв, у них в роду усі меткі.
От він і продає усе, що можна.
«Наприклад, зараз, як війни нема,
Нащо мені потрібна шабля в ножнах.
Тож я узяв, клинок їй відламав
Та і продав. А вставив дерев’яний.
Хто буде знати? Вип’ємо за те!»
На цілу плаху напатякав п’яний.
Король в трактирі промовчав, проте.
Та скоро полк, в якім служив вояка,
Дістав наказ прибути на парад.
В строю завмерли разом небораки,
Король гаса конем вперед-назад.
Шука очима клятого солдата,
Щоб за нехлюйство покарать при всіх,
Щоб знав, як зброю власну пропивати.
Це ж для солдата чи найтяжчий гріх!
Знайшов, звелів із взводним виступати
Вперед два кроки і сказав ураз:
«Мене підвів твій командир, солдате,
Рубай у нього голову! Наказ!»
Солдат, почувши, остовпів від ляку.
Король наказ повторює йому,
А сам гадає: «Ну ж, дістань ломаку,
Поглянем: що дістанеться кому!»
Солдат говорить: «Я не можу цього,
Адже це мій товариш бойовий.
Якщо, королю, ти так злий на нього,
Хай кат наказ цей виконає твій!»
Король від того зовсім розізлився:
«Рубай негайно, щоб за хвилю сам
Без голови своєї не лишився!»
«Ну, що ж – вчиню я, як потрібно Вам!»
Кладе солдат на шабельку правицю
І промовля, іще зробивши крок:
«Не дай-то, Боже, вбивству учиниться,
Зроби, щоб дерев’яним став клинок!»
Злетіла шабля…й крики здивування
Понад полком завмерлим пронеслись:
«Ти глянь, а шабля й справді дерев’яна!
Це ж диво Боже!» Полк перехрестивсь
І потім довго диву дивувався.
Та так тоді ніхто й не зрозумів,
Чому-то грізний Фрідріх розсміявся.
Простий солдат його перехитрив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
