Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
05:54
Янголе світлий! Солодких видінь.
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
2026.05.19
01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Фрідріх Великий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фрідріх Великий
Насунувши на очі капелюха,
Закутавшись в солдатський плащ,король
Ходив по місту вечорами й слухав,
Що говорив народ його. Ця роль
Йому самому була до вподоби.
Хоча в народі сіяла страхи:
«Король все знає, що й коли хто робить,
А він завжди до неслухів лихий».
Король ніколи не минав трактири,
Бо саме там іноді можна взнать
Секрети всякі. Сп’яну хтось довірить
Таке, про що тверезі промовчать.
Одного разу Фрідріх, як бувало,
Зайшов в трактир не пізнаний ніким,
А там якраз гулянка вирувала,
Солдат гуляв і кілька жінок з ним.
Вино ковтав чарчина за чарчиной,
Жінок голубив, смачно жартував.
«Така гулянка в добру копійчину.
Звідкіль він, підлий, такі гроші взяв?»
Король підсів солдатові до столу.
Той його, звісно, навіть не впізнав.
Він і не бачив короля ніколи,
Тож став за стіл просити, пригощав.
Вгостився Фрідріх та й почав питати
Звідкіль в солдата гроші отакі,
А той по п’яні став розповідати,
Мовляв, у них в роду усі меткі.
От він і продає усе, що можна.
«Наприклад, зараз, як війни нема,
Нащо мені потрібна шабля в ножнах.
Тож я узяв, клинок їй відламав
Та і продав. А вставив дерев’яний.
Хто буде знати? Вип’ємо за те!»
На цілу плаху напатякав п’яний.
Король в трактирі промовчав, проте.
Та скоро полк, в якім служив вояка,
Дістав наказ прибути на парад.
В строю завмерли разом небораки,
Король гаса конем вперед-назад.
Шука очима клятого солдата,
Щоб за нехлюйство покарать при всіх,
Щоб знав, як зброю власну пропивати.
Це ж для солдата чи найтяжчий гріх!
Знайшов, звелів із взводним виступати
Вперед два кроки і сказав ураз:
«Мене підвів твій командир, солдате,
Рубай у нього голову! Наказ!»
Солдат, почувши, остовпів від ляку.
Король наказ повторює йому,
А сам гадає: «Ну ж, дістань ломаку,
Поглянем: що дістанеться кому!»
Солдат говорить: «Я не можу цього,
Адже це мій товариш бойовий.
Якщо, королю, ти так злий на нього,
Хай кат наказ цей виконає твій!»
Король від того зовсім розізлився:
«Рубай негайно, щоб за хвилю сам
Без голови своєї не лишився!»
«Ну, що ж – вчиню я, як потрібно Вам!»
Кладе солдат на шабельку правицю
І промовля, іще зробивши крок:
«Не дай-то, Боже, вбивству учиниться,
Зроби, щоб дерев’яним став клинок!»
Злетіла шабля…й крики здивування
Понад полком завмерлим пронеслись:
«Ти глянь, а шабля й справді дерев’яна!
Це ж диво Боже!» Полк перехрестивсь
І потім довго диву дивувався.
Та так тоді ніхто й не зрозумів,
Чому-то грізний Фрідріх розсміявся.
Простий солдат його перехитрив.
Закутавшись в солдатський плащ,король
Ходив по місту вечорами й слухав,
Що говорив народ його. Ця роль
Йому самому була до вподоби.
Хоча в народі сіяла страхи:
«Король все знає, що й коли хто робить,
А він завжди до неслухів лихий».
Король ніколи не минав трактири,
Бо саме там іноді можна взнать
Секрети всякі. Сп’яну хтось довірить
Таке, про що тверезі промовчать.
Одного разу Фрідріх, як бувало,
Зайшов в трактир не пізнаний ніким,
А там якраз гулянка вирувала,
Солдат гуляв і кілька жінок з ним.
Вино ковтав чарчина за чарчиной,
Жінок голубив, смачно жартував.
«Така гулянка в добру копійчину.
Звідкіль він, підлий, такі гроші взяв?»
Король підсів солдатові до столу.
Той його, звісно, навіть не впізнав.
Він і не бачив короля ніколи,
Тож став за стіл просити, пригощав.
Вгостився Фрідріх та й почав питати
Звідкіль в солдата гроші отакі,
А той по п’яні став розповідати,
Мовляв, у них в роду усі меткі.
От він і продає усе, що можна.
«Наприклад, зараз, як війни нема,
Нащо мені потрібна шабля в ножнах.
Тож я узяв, клинок їй відламав
Та і продав. А вставив дерев’яний.
Хто буде знати? Вип’ємо за те!»
На цілу плаху напатякав п’яний.
Король в трактирі промовчав, проте.
Та скоро полк, в якім служив вояка,
Дістав наказ прибути на парад.
В строю завмерли разом небораки,
Король гаса конем вперед-назад.
Шука очима клятого солдата,
Щоб за нехлюйство покарать при всіх,
Щоб знав, як зброю власну пропивати.
Це ж для солдата чи найтяжчий гріх!
Знайшов, звелів із взводним виступати
Вперед два кроки і сказав ураз:
«Мене підвів твій командир, солдате,
Рубай у нього голову! Наказ!»
Солдат, почувши, остовпів від ляку.
Король наказ повторює йому,
А сам гадає: «Ну ж, дістань ломаку,
Поглянем: що дістанеться кому!»
Солдат говорить: «Я не можу цього,
Адже це мій товариш бойовий.
Якщо, королю, ти так злий на нього,
Хай кат наказ цей виконає твій!»
Король від того зовсім розізлився:
«Рубай негайно, щоб за хвилю сам
Без голови своєї не лишився!»
«Ну, що ж – вчиню я, як потрібно Вам!»
Кладе солдат на шабельку правицю
І промовля, іще зробивши крок:
«Не дай-то, Боже, вбивству учиниться,
Зроби, щоб дерев’яним став клинок!»
Злетіла шабля…й крики здивування
Понад полком завмерлим пронеслись:
«Ти глянь, а шабля й справді дерев’яна!
Це ж диво Боже!» Полк перехрестивсь
І потім довго диву дивувався.
Та так тоді ніхто й не зрозумів,
Чому-то грізний Фрідріх розсміявся.
Простий солдат його перехитрив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
