ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Фрідріх Великий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фрідріх Великий
Насунувши на очі капелюха,
Закутавшись в солдатський плащ,король
Ходив по місту вечорами й слухав,
Що говорив народ його. Ця роль
Йому самому була до вподоби.
Хоча в народі сіяла страхи:
«Король все знає, що й коли хто робить,
А він завжди до неслухів лихий».
Король ніколи не минав трактири,
Бо саме там іноді можна взнать
Секрети всякі. Сп’яну хтось довірить
Таке, про що тверезі промовчать.
Одного разу Фрідріх, як бувало,
Зайшов в трактир не пізнаний ніким,
А там якраз гулянка вирувала,
Солдат гуляв і кілька жінок з ним.
Вино ковтав чарчина за чарчиной,
Жінок голубив, смачно жартував.
«Така гулянка в добру копійчину.
Звідкіль він, підлий, такі гроші взяв?»
Король підсів солдатові до столу.
Той його, звісно, навіть не впізнав.
Він і не бачив короля ніколи,
Тож став за стіл просити, пригощав.
Вгостився Фрідріх та й почав питати
Звідкіль в солдата гроші отакі,
А той по п’яні став розповідати,
Мовляв, у них в роду усі меткі.
От він і продає усе, що можна.
«Наприклад, зараз, як війни нема,
Нащо мені потрібна шабля в ножнах.
Тож я узяв, клинок їй відламав
Та і продав. А вставив дерев’яний.
Хто буде знати? Вип’ємо за те!»
На цілу плаху напатякав п’яний.
Король в трактирі промовчав, проте.
Та скоро полк, в якім служив вояка,
Дістав наказ прибути на парад.
В строю завмерли разом небораки,
Король гаса конем вперед-назад.
Шука очима клятого солдата,
Щоб за нехлюйство покарать при всіх,
Щоб знав, як зброю власну пропивати.
Це ж для солдата чи найтяжчий гріх!
Знайшов, звелів із взводним виступати
Вперед два кроки і сказав ураз:
«Мене підвів твій командир, солдате,
Рубай у нього голову! Наказ!»
Солдат, почувши, остовпів від ляку.
Король наказ повторює йому,
А сам гадає: «Ну ж, дістань ломаку,
Поглянем: що дістанеться кому!»
Солдат говорить: «Я не можу цього,
Адже це мій товариш бойовий.
Якщо, королю, ти так злий на нього,
Хай кат наказ цей виконає твій!»
Король від того зовсім розізлився:
«Рубай негайно, щоб за хвилю сам
Без голови своєї не лишився!»
«Ну, що ж – вчиню я, як потрібно Вам!»
Кладе солдат на шабельку правицю
І промовля, іще зробивши крок:
«Не дай-то, Боже, вбивству учиниться,
Зроби, щоб дерев’яним став клинок!»
Злетіла шабля…й крики здивування
Понад полком завмерлим пронеслись:
«Ти глянь, а шабля й справді дерев’яна!
Це ж диво Боже!» Полк перехрестивсь
І потім довго диву дивувався.
Та так тоді ніхто й не зрозумів,
Чому-то грізний Фрідріх розсміявся.
Простий солдат його перехитрив.
Закутавшись в солдатський плащ,король
Ходив по місту вечорами й слухав,
Що говорив народ його. Ця роль
Йому самому була до вподоби.
Хоча в народі сіяла страхи:
«Король все знає, що й коли хто робить,
А він завжди до неслухів лихий».
Король ніколи не минав трактири,
Бо саме там іноді можна взнать
Секрети всякі. Сп’яну хтось довірить
Таке, про що тверезі промовчать.
Одного разу Фрідріх, як бувало,
Зайшов в трактир не пізнаний ніким,
А там якраз гулянка вирувала,
Солдат гуляв і кілька жінок з ним.
Вино ковтав чарчина за чарчиной,
Жінок голубив, смачно жартував.
«Така гулянка в добру копійчину.
Звідкіль він, підлий, такі гроші взяв?»
Король підсів солдатові до столу.
Той його, звісно, навіть не впізнав.
Він і не бачив короля ніколи,
Тож став за стіл просити, пригощав.
Вгостився Фрідріх та й почав питати
Звідкіль в солдата гроші отакі,
А той по п’яні став розповідати,
Мовляв, у них в роду усі меткі.
От він і продає усе, що можна.
«Наприклад, зараз, як війни нема,
Нащо мені потрібна шабля в ножнах.
Тож я узяв, клинок їй відламав
Та і продав. А вставив дерев’яний.
Хто буде знати? Вип’ємо за те!»
На цілу плаху напатякав п’яний.
Король в трактирі промовчав, проте.
Та скоро полк, в якім служив вояка,
Дістав наказ прибути на парад.
В строю завмерли разом небораки,
Король гаса конем вперед-назад.
Шука очима клятого солдата,
Щоб за нехлюйство покарать при всіх,
Щоб знав, як зброю власну пропивати.
Це ж для солдата чи найтяжчий гріх!
Знайшов, звелів із взводним виступати
Вперед два кроки і сказав ураз:
«Мене підвів твій командир, солдате,
Рубай у нього голову! Наказ!»
Солдат, почувши, остовпів від ляку.
Король наказ повторює йому,
А сам гадає: «Ну ж, дістань ломаку,
Поглянем: що дістанеться кому!»
Солдат говорить: «Я не можу цього,
Адже це мій товариш бойовий.
Якщо, королю, ти так злий на нього,
Хай кат наказ цей виконає твій!»
Король від того зовсім розізлився:
«Рубай негайно, щоб за хвилю сам
Без голови своєї не лишився!»
«Ну, що ж – вчиню я, як потрібно Вам!»
Кладе солдат на шабельку правицю
І промовля, іще зробивши крок:
«Не дай-то, Боже, вбивству учиниться,
Зроби, щоб дерев’яним став клинок!»
Злетіла шабля…й крики здивування
Понад полком завмерлим пронеслись:
«Ти глянь, а шабля й справді дерев’яна!
Це ж диво Боже!» Полк перехрестивсь
І потім довго диву дивувався.
Та так тоді ніхто й не зрозумів,
Чому-то грізний Фрідріх розсміявся.
Простий солдат його перехитрив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію