Не властива простота аристократам
Була уже і в той далекий час.
Не випадково бо дійшла до нас
Така от баєчка про Цинцинната.
Патрицій, полководець, консул …та
Єдине, що він мав – землі ділянку,
Яку до ночі обробляв із ранку.
Та ось для Риму час лихий настав.
Нещадний ворог попід стіни став,
Негайно треба місто рятувати.
Тоді сенат згадав про Цинцинната
І посланців сенатору послав
Зі звісткою, що Рим йому вруча
Диктатора звання аж на півроку,
До того часу, не удасться доки
Розбити йому ворога. Стрічав
Він посланців сенаторських у полі,
Запилений, соху свою тягав,
Але, як тільки посланців впізнав,
Спинився, піт утерши, напівголий,
До жінки крикнув, тогу щоб несла,
Умився, вдягся, вислухав розмову
І усе мовчки, не сказав ні слова,
Соху покинув в полі край села
Й пішов у місто. Ранком вже ішов
На чолі війська ворогу на стрічу.
На другий день була жорстока січа,
Вороже військо він таки зборов.
А через тиждень свій тріумф справляв.
Через два тижні від того походу,
Зробивши все для римського народу,
Диктаторське звання із себе склав.
І знов до поля до свого подавсь
Та до сохи, що там його чекала.
Вже і тоді це римлян дивувало,
А що уже казати про наш час?