Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Кримські "подвиги" фельдмаршала Лассі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кримські "подвиги" фельдмаршала Лассі
Пройшовши Кримом із вогнем й мечем
Та винісши звідтіль заледве ноги,
Фельдмаршал Мініх порадів із того,
Ще й тричі поплював через плече,
Що врятувався. Орден почепив
В подяку, що спалив міста й аули.
Що стільки люду положив – забули.
Та він в той Крим вже більше не ступив.
Адже, новий отримавши наказ
Іще раз Кримом із вогнем пройтися,
Він тут же від походу відхрестився,
Рішив туди послати на цей раз
Фельдмаршала Лассі. То фрукт ще той.
Фельдмаршалом зробивсь не випадково,
Умів він, бач, пролити ріки крові
Й пройтись по чужих землях, як ніхто.
Ще у Північну він війну «піднявсь».
Як воювати – то його не звали,
А, як зробити, щоб усе палало,
Щоб по сліду лиш попіл залишавсь,
Щоб кров лилась, все нищилось кругом,
Багатий край пустелею робився,
От для такого він і знадобився.
За те усе й підносили його.
І от тепер новий похід на Крим,
Де дар військовий можна і не мати,
А головне – палити й руйнувати,
Щоб шкоди нанести татарам тим,
Які скорятись чомусь не хотять
Расєї - і «великій» і «могутній».
Поки немає сил, щоб Крим здобути
Та ж можна йому сили підірвать.
Після розору Мініха, вони
Свої будинки вже відбудували,
Поля хлібами всі позасівали,
Так скоро не чекаючи війни.
Аж нова вістка, що Лассі іде.
І що тепер з усім отим робити?
Це ж знову будуть бити і палити
І Крим нічого доброго не жде.
Зібрав Лассі війська, як сарани,
Казали, тисяч сто орди тієї
І від Азова силою всією
До Ор-Капу направились вони.
І військо йде, й веде вози пусті,
Щоб здобич їм було куди складати,
А взяти сподівалися багато
Аби вози наповнити оті.
Ногайські села нищать на шляху,
Лише пустелю по собі лишають.
А хан з ордою в Ор-Капу чекають,
Щоби спинить навалу ту лиху.
Хоча у хана значно менше сил,
Але «героя», навіть те злякало.
Мабуть, якби татари враз напали,
Лассі тікав би перед всіх звідтіль.
Щоби з ордою не вступати в бій,
Він вирішив через Сиваш податись,
Щоб Арабатом до Керчі дістатись
Та й взявся план утілювати свій.
Сиваш змілілий всі перебрели.
Зраділий, що зміг легко обдурити
Орду татарську, він подався звідти
По Арабатській стрілці, де були
Татари у фортеці Арабат.
Він думав її легко захопити,
Звідтіль на Керч або на Кафу бити.
Та флот турецький вніс у те розлад.
З’явився звідкись й страшно налякав,
Він же їх постріля, як перепілок!
Фельдмаршал вихід віднайшов уміло –
Зі Стрілки в Крим тікати наказав.
Як тільки знов Сиваш перебрели,
Зайнялись тим, що краще всього вміли:
Вбивали, грабували і палили
Усе, що стріти на шляху могли.
Дістались так і Карасубазара –
Квітуче місто…до тих пір було,
Поки всіх «визволяти» не прийшло
Москальське військо. І вмовляти марно.
Звільняли всіх від грошей і життя,
Лишили по собі одні руїни.
Тоді фельдмаршал розпустив частини
Аби усе пустити в небуття,
Що уціліло. Села і міста,
Десятки й сотні із землі стирали,
Татари тисячами умирали…
Для Криму, справжній чорний день настав.
Та тут татарський чималий загін
Побіля річки Карасу напався
На москалів. Лассі почув, злякався,
Про хана і орду подумав він
І дав наказ скоріше відступать
Знов на Сиваш, щоб Еніче дістатись
І там на другий берег перебратись.
Татари ж не збирались відставать
І скубли його військо по шляху.
Хоч їх було і зовсім не багато
Та москалям доводилось тікати,
Щоб в пастку не потрапити лиху.
А хан стоїть з ордою в Ор-Капу,
Чогось чекає. Міг би поспішити
До Еніче і шлях перепинити,
Не дати хутко зникнути в степу.
Поки чекав, москальська та орда,
Яка змогли до того уціліти,
Зуміла перейти і переплити
І у степах пропала без сліда,
Лишивши по собі руїни й смерть
Там, де пройшла. Хоча ще залишались
Міста, яких орда та не дісталась,
Наповнені багатствами ущерть.
Тож зрозуміло – доки злата блиск
Сліпить їх очі – вони прийдуть знову.
І будуть проливати ріки крові,
Бо москалям з війни найкращий зиск.
І справді, навіть року не пройшло,
Як навесні Лассі знову явився
З ордою. Над Сивашем зупинився.
Сиваш те військо все перебрело
Біля Чонгару. Правда, всі вози
Поки на тому боці залишили.
Найперше – шлях розчистити рішили.
Крим ранньої ще не чекав грози.
І москалі дісталися разом
До Ор-Капу, але з другого боку.
Взялися штурмувать фортецю, поки
Не змусили до здачі гарнізон.
А далі до Кефе відкритий шлях –
Багате місто, де поживи море.
Багаті всі у війську стануть скоро,
Хіба десь підсвідомо мучить страх,
Що десь татари раптом нападуть.
Хоча у них тепер велика сила
І на чолі стоїть фельдмаршал цілий.
Вони татарам гідний бій дадуть.
Але в Криму тепер вже хан новий -
Менглі- Гірай. Той тільки-но дізнався,
Що знов Лассі тихцем у Крим прокрався,
Відразу став орду збирать на бій.
Ледь до Лассі та долетіла вість,
Велів назад одразу повертати.
Забув про Кафу близьку і про злато,
Бо ж він в Криму отой «незваний гість».
Хоч поспішали, але не втекли,
Орда татарська їх таки догнала
І прочухана ще й такого дала,
Що погубили все, що натягли
Та ще й свого зоставили чимало,
Солдат багато трупом полягло.
Вже не до Криму й здобичі було,
Хоча б життя свої порятували.
Отак безславно той Лассі й сходив
У Крим, щоб розорити й грабувати…
Отож, як москалі йдуть «визволяти»,
Чекай від них великої біди.
Та винісши звідтіль заледве ноги,
Фельдмаршал Мініх порадів із того,
Ще й тричі поплював через плече,
Що врятувався. Орден почепив
В подяку, що спалив міста й аули.
Що стільки люду положив – забули.
Та він в той Крим вже більше не ступив.
Адже, новий отримавши наказ
Іще раз Кримом із вогнем пройтися,
Він тут же від походу відхрестився,
Рішив туди послати на цей раз
Фельдмаршала Лассі. То фрукт ще той.
Фельдмаршалом зробивсь не випадково,
Умів він, бач, пролити ріки крові
Й пройтись по чужих землях, як ніхто.
Ще у Північну він війну «піднявсь».
Як воювати – то його не звали,
А, як зробити, щоб усе палало,
Щоб по сліду лиш попіл залишавсь,
Щоб кров лилась, все нищилось кругом,
Багатий край пустелею робився,
От для такого він і знадобився.
За те усе й підносили його.
І от тепер новий похід на Крим,
Де дар військовий можна і не мати,
А головне – палити й руйнувати,
Щоб шкоди нанести татарам тим,
Які скорятись чомусь не хотять
Расєї - і «великій» і «могутній».
Поки немає сил, щоб Крим здобути
Та ж можна йому сили підірвать.
Після розору Мініха, вони
Свої будинки вже відбудували,
Поля хлібами всі позасівали,
Так скоро не чекаючи війни.
Аж нова вістка, що Лассі іде.
І що тепер з усім отим робити?
Це ж знову будуть бити і палити
І Крим нічого доброго не жде.
Зібрав Лассі війська, як сарани,
Казали, тисяч сто орди тієї
І від Азова силою всією
До Ор-Капу направились вони.
І військо йде, й веде вози пусті,
Щоб здобич їм було куди складати,
А взяти сподівалися багато
Аби вози наповнити оті.
Ногайські села нищать на шляху,
Лише пустелю по собі лишають.
А хан з ордою в Ор-Капу чекають,
Щоби спинить навалу ту лиху.
Хоча у хана значно менше сил,
Але «героя», навіть те злякало.
Мабуть, якби татари враз напали,
Лассі тікав би перед всіх звідтіль.
Щоби з ордою не вступати в бій,
Він вирішив через Сиваш податись,
Щоб Арабатом до Керчі дістатись
Та й взявся план утілювати свій.
Сиваш змілілий всі перебрели.
Зраділий, що зміг легко обдурити
Орду татарську, він подався звідти
По Арабатській стрілці, де були
Татари у фортеці Арабат.
Він думав її легко захопити,
Звідтіль на Керч або на Кафу бити.
Та флот турецький вніс у те розлад.
З’явився звідкись й страшно налякав,
Він же їх постріля, як перепілок!
Фельдмаршал вихід віднайшов уміло –
Зі Стрілки в Крим тікати наказав.
Як тільки знов Сиваш перебрели,
Зайнялись тим, що краще всього вміли:
Вбивали, грабували і палили
Усе, що стріти на шляху могли.
Дістались так і Карасубазара –
Квітуче місто…до тих пір було,
Поки всіх «визволяти» не прийшло
Москальське військо. І вмовляти марно.
Звільняли всіх від грошей і життя,
Лишили по собі одні руїни.
Тоді фельдмаршал розпустив частини
Аби усе пустити в небуття,
Що уціліло. Села і міста,
Десятки й сотні із землі стирали,
Татари тисячами умирали…
Для Криму, справжній чорний день настав.
Та тут татарський чималий загін
Побіля річки Карасу напався
На москалів. Лассі почув, злякався,
Про хана і орду подумав він
І дав наказ скоріше відступать
Знов на Сиваш, щоб Еніче дістатись
І там на другий берег перебратись.
Татари ж не збирались відставать
І скубли його військо по шляху.
Хоч їх було і зовсім не багато
Та москалям доводилось тікати,
Щоб в пастку не потрапити лиху.
А хан стоїть з ордою в Ор-Капу,
Чогось чекає. Міг би поспішити
До Еніче і шлях перепинити,
Не дати хутко зникнути в степу.
Поки чекав, москальська та орда,
Яка змогли до того уціліти,
Зуміла перейти і переплити
І у степах пропала без сліда,
Лишивши по собі руїни й смерть
Там, де пройшла. Хоча ще залишались
Міста, яких орда та не дісталась,
Наповнені багатствами ущерть.
Тож зрозуміло – доки злата блиск
Сліпить їх очі – вони прийдуть знову.
І будуть проливати ріки крові,
Бо москалям з війни найкращий зиск.
І справді, навіть року не пройшло,
Як навесні Лассі знову явився
З ордою. Над Сивашем зупинився.
Сиваш те військо все перебрело
Біля Чонгару. Правда, всі вози
Поки на тому боці залишили.
Найперше – шлях розчистити рішили.
Крим ранньої ще не чекав грози.
І москалі дісталися разом
До Ор-Капу, але з другого боку.
Взялися штурмувать фортецю, поки
Не змусили до здачі гарнізон.
А далі до Кефе відкритий шлях –
Багате місто, де поживи море.
Багаті всі у війську стануть скоро,
Хіба десь підсвідомо мучить страх,
Що десь татари раптом нападуть.
Хоча у них тепер велика сила
І на чолі стоїть фельдмаршал цілий.
Вони татарам гідний бій дадуть.
Але в Криму тепер вже хан новий -
Менглі- Гірай. Той тільки-но дізнався,
Що знов Лассі тихцем у Крим прокрався,
Відразу став орду збирать на бій.
Ледь до Лассі та долетіла вість,
Велів назад одразу повертати.
Забув про Кафу близьку і про злато,
Бо ж він в Криму отой «незваний гість».
Хоч поспішали, але не втекли,
Орда татарська їх таки догнала
І прочухана ще й такого дала,
Що погубили все, що натягли
Та ще й свого зоставили чимало,
Солдат багато трупом полягло.
Вже не до Криму й здобичі було,
Хоча б життя свої порятували.
Отак безславно той Лассі й сходив
У Крим, щоб розорити й грабувати…
Отож, як москалі йдуть «визволяти»,
Чекай від них великої біди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
