Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Кримські "подвиги" фельдмаршала Лассі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кримські "подвиги" фельдмаршала Лассі
Пройшовши Кримом із вогнем й мечем
Та винісши звідтіль заледве ноги,
Фельдмаршал Мініх порадів із того,
Ще й тричі поплював через плече,
Що врятувався. Орден почепив
В подяку, що спалив міста й аули.
Що стільки люду положив – забули.
Та він в той Крим вже більше не ступив.
Адже, новий отримавши наказ
Іще раз Кримом із вогнем пройтися,
Він тут же від походу відхрестився,
Рішив туди послати на цей раз
Фельдмаршала Лассі. То фрукт ще той.
Фельдмаршалом зробивсь не випадково,
Умів він, бач, пролити ріки крові
Й пройтись по чужих землях, як ніхто.
Ще у Північну він війну «піднявсь».
Як воювати – то його не звали,
А, як зробити, щоб усе палало,
Щоб по сліду лиш попіл залишавсь,
Щоб кров лилась, все нищилось кругом,
Багатий край пустелею робився,
От для такого він і знадобився.
За те усе й підносили його.
І от тепер новий похід на Крим,
Де дар військовий можна і не мати,
А головне – палити й руйнувати,
Щоб шкоди нанести татарам тим,
Які скорятись чомусь не хотять
Расєї - і «великій» і «могутній».
Поки немає сил, щоб Крим здобути
Та ж можна йому сили підірвать.
Після розору Мініха, вони
Свої будинки вже відбудували,
Поля хлібами всі позасівали,
Так скоро не чекаючи війни.
Аж нова вістка, що Лассі іде.
І що тепер з усім отим робити?
Це ж знову будуть бити і палити
І Крим нічого доброго не жде.
Зібрав Лассі війська, як сарани,
Казали, тисяч сто орди тієї
І від Азова силою всією
До Ор-Капу направились вони.
І військо йде, й веде вози пусті,
Щоб здобич їм було куди складати,
А взяти сподівалися багато
Аби вози наповнити оті.
Ногайські села нищать на шляху,
Лише пустелю по собі лишають.
А хан з ордою в Ор-Капу чекають,
Щоби спинить навалу ту лиху.
Хоча у хана значно менше сил,
Але «героя», навіть те злякало.
Мабуть, якби татари враз напали,
Лассі тікав би перед всіх звідтіль.
Щоби з ордою не вступати в бій,
Він вирішив через Сиваш податись,
Щоб Арабатом до Керчі дістатись
Та й взявся план утілювати свій.
Сиваш змілілий всі перебрели.
Зраділий, що зміг легко обдурити
Орду татарську, він подався звідти
По Арабатській стрілці, де були
Татари у фортеці Арабат.
Він думав її легко захопити,
Звідтіль на Керч або на Кафу бити.
Та флот турецький вніс у те розлад.
З’явився звідкись й страшно налякав,
Він же їх постріля, як перепілок!
Фельдмаршал вихід віднайшов уміло –
Зі Стрілки в Крим тікати наказав.
Як тільки знов Сиваш перебрели,
Зайнялись тим, що краще всього вміли:
Вбивали, грабували і палили
Усе, що стріти на шляху могли.
Дістались так і Карасубазара –
Квітуче місто…до тих пір було,
Поки всіх «визволяти» не прийшло
Москальське військо. І вмовляти марно.
Звільняли всіх від грошей і життя,
Лишили по собі одні руїни.
Тоді фельдмаршал розпустив частини
Аби усе пустити в небуття,
Що уціліло. Села і міста,
Десятки й сотні із землі стирали,
Татари тисячами умирали…
Для Криму, справжній чорний день настав.
Та тут татарський чималий загін
Побіля річки Карасу напався
На москалів. Лассі почув, злякався,
Про хана і орду подумав він
І дав наказ скоріше відступать
Знов на Сиваш, щоб Еніче дістатись
І там на другий берег перебратись.
Татари ж не збирались відставать
І скубли його військо по шляху.
Хоч їх було і зовсім не багато
Та москалям доводилось тікати,
Щоб в пастку не потрапити лиху.
А хан стоїть з ордою в Ор-Капу,
Чогось чекає. Міг би поспішити
До Еніче і шлях перепинити,
Не дати хутко зникнути в степу.
Поки чекав, москальська та орда,
Яка змогли до того уціліти,
Зуміла перейти і переплити
І у степах пропала без сліда,
Лишивши по собі руїни й смерть
Там, де пройшла. Хоча ще залишались
Міста, яких орда та не дісталась,
Наповнені багатствами ущерть.
Тож зрозуміло – доки злата блиск
Сліпить їх очі – вони прийдуть знову.
І будуть проливати ріки крові,
Бо москалям з війни найкращий зиск.
І справді, навіть року не пройшло,
Як навесні Лассі знову явився
З ордою. Над Сивашем зупинився.
Сиваш те військо все перебрело
Біля Чонгару. Правда, всі вози
Поки на тому боці залишили.
Найперше – шлях розчистити рішили.
Крим ранньої ще не чекав грози.
І москалі дісталися разом
До Ор-Капу, але з другого боку.
Взялися штурмувать фортецю, поки
Не змусили до здачі гарнізон.
А далі до Кефе відкритий шлях –
Багате місто, де поживи море.
Багаті всі у війську стануть скоро,
Хіба десь підсвідомо мучить страх,
Що десь татари раптом нападуть.
Хоча у них тепер велика сила
І на чолі стоїть фельдмаршал цілий.
Вони татарам гідний бій дадуть.
Але в Криму тепер вже хан новий -
Менглі- Гірай. Той тільки-но дізнався,
Що знов Лассі тихцем у Крим прокрався,
Відразу став орду збирать на бій.
Ледь до Лассі та долетіла вість,
Велів назад одразу повертати.
Забув про Кафу близьку і про злато,
Бо ж він в Криму отой «незваний гість».
Хоч поспішали, але не втекли,
Орда татарська їх таки догнала
І прочухана ще й такого дала,
Що погубили все, що натягли
Та ще й свого зоставили чимало,
Солдат багато трупом полягло.
Вже не до Криму й здобичі було,
Хоча б життя свої порятували.
Отак безславно той Лассі й сходив
У Крим, щоб розорити й грабувати…
Отож, як москалі йдуть «визволяти»,
Чекай від них великої біди.
Та винісши звідтіль заледве ноги,
Фельдмаршал Мініх порадів із того,
Ще й тричі поплював через плече,
Що врятувався. Орден почепив
В подяку, що спалив міста й аули.
Що стільки люду положив – забули.
Та він в той Крим вже більше не ступив.
Адже, новий отримавши наказ
Іще раз Кримом із вогнем пройтися,
Він тут же від походу відхрестився,
Рішив туди послати на цей раз
Фельдмаршала Лассі. То фрукт ще той.
Фельдмаршалом зробивсь не випадково,
Умів він, бач, пролити ріки крові
Й пройтись по чужих землях, як ніхто.
Ще у Північну він війну «піднявсь».
Як воювати – то його не звали,
А, як зробити, щоб усе палало,
Щоб по сліду лиш попіл залишавсь,
Щоб кров лилась, все нищилось кругом,
Багатий край пустелею робився,
От для такого він і знадобився.
За те усе й підносили його.
І от тепер новий похід на Крим,
Де дар військовий можна і не мати,
А головне – палити й руйнувати,
Щоб шкоди нанести татарам тим,
Які скорятись чомусь не хотять
Расєї - і «великій» і «могутній».
Поки немає сил, щоб Крим здобути
Та ж можна йому сили підірвать.
Після розору Мініха, вони
Свої будинки вже відбудували,
Поля хлібами всі позасівали,
Так скоро не чекаючи війни.
Аж нова вістка, що Лассі іде.
І що тепер з усім отим робити?
Це ж знову будуть бити і палити
І Крим нічого доброго не жде.
Зібрав Лассі війська, як сарани,
Казали, тисяч сто орди тієї
І від Азова силою всією
До Ор-Капу направились вони.
І військо йде, й веде вози пусті,
Щоб здобич їм було куди складати,
А взяти сподівалися багато
Аби вози наповнити оті.
Ногайські села нищать на шляху,
Лише пустелю по собі лишають.
А хан з ордою в Ор-Капу чекають,
Щоби спинить навалу ту лиху.
Хоча у хана значно менше сил,
Але «героя», навіть те злякало.
Мабуть, якби татари враз напали,
Лассі тікав би перед всіх звідтіль.
Щоби з ордою не вступати в бій,
Він вирішив через Сиваш податись,
Щоб Арабатом до Керчі дістатись
Та й взявся план утілювати свій.
Сиваш змілілий всі перебрели.
Зраділий, що зміг легко обдурити
Орду татарську, він подався звідти
По Арабатській стрілці, де були
Татари у фортеці Арабат.
Він думав її легко захопити,
Звідтіль на Керч або на Кафу бити.
Та флот турецький вніс у те розлад.
З’явився звідкись й страшно налякав,
Він же їх постріля, як перепілок!
Фельдмаршал вихід віднайшов уміло –
Зі Стрілки в Крим тікати наказав.
Як тільки знов Сиваш перебрели,
Зайнялись тим, що краще всього вміли:
Вбивали, грабували і палили
Усе, що стріти на шляху могли.
Дістались так і Карасубазара –
Квітуче місто…до тих пір було,
Поки всіх «визволяти» не прийшло
Москальське військо. І вмовляти марно.
Звільняли всіх від грошей і життя,
Лишили по собі одні руїни.
Тоді фельдмаршал розпустив частини
Аби усе пустити в небуття,
Що уціліло. Села і міста,
Десятки й сотні із землі стирали,
Татари тисячами умирали…
Для Криму, справжній чорний день настав.
Та тут татарський чималий загін
Побіля річки Карасу напався
На москалів. Лассі почув, злякався,
Про хана і орду подумав він
І дав наказ скоріше відступать
Знов на Сиваш, щоб Еніче дістатись
І там на другий берег перебратись.
Татари ж не збирались відставать
І скубли його військо по шляху.
Хоч їх було і зовсім не багато
Та москалям доводилось тікати,
Щоб в пастку не потрапити лиху.
А хан стоїть з ордою в Ор-Капу,
Чогось чекає. Міг би поспішити
До Еніче і шлях перепинити,
Не дати хутко зникнути в степу.
Поки чекав, москальська та орда,
Яка змогли до того уціліти,
Зуміла перейти і переплити
І у степах пропала без сліда,
Лишивши по собі руїни й смерть
Там, де пройшла. Хоча ще залишались
Міста, яких орда та не дісталась,
Наповнені багатствами ущерть.
Тож зрозуміло – доки злата блиск
Сліпить їх очі – вони прийдуть знову.
І будуть проливати ріки крові,
Бо москалям з війни найкращий зиск.
І справді, навіть року не пройшло,
Як навесні Лассі знову явився
З ордою. Над Сивашем зупинився.
Сиваш те військо все перебрело
Біля Чонгару. Правда, всі вози
Поки на тому боці залишили.
Найперше – шлях розчистити рішили.
Крим ранньої ще не чекав грози.
І москалі дісталися разом
До Ор-Капу, але з другого боку.
Взялися штурмувать фортецю, поки
Не змусили до здачі гарнізон.
А далі до Кефе відкритий шлях –
Багате місто, де поживи море.
Багаті всі у війську стануть скоро,
Хіба десь підсвідомо мучить страх,
Що десь татари раптом нападуть.
Хоча у них тепер велика сила
І на чолі стоїть фельдмаршал цілий.
Вони татарам гідний бій дадуть.
Але в Криму тепер вже хан новий -
Менглі- Гірай. Той тільки-но дізнався,
Що знов Лассі тихцем у Крим прокрався,
Відразу став орду збирать на бій.
Ледь до Лассі та долетіла вість,
Велів назад одразу повертати.
Забув про Кафу близьку і про злато,
Бо ж він в Криму отой «незваний гість».
Хоч поспішали, але не втекли,
Орда татарська їх таки догнала
І прочухана ще й такого дала,
Що погубили все, що натягли
Та ще й свого зоставили чимало,
Солдат багато трупом полягло.
Вже не до Криму й здобичі було,
Хоча б життя свої порятували.
Отак безславно той Лассі й сходив
У Крим, щоб розорити й грабувати…
Отож, як москалі йдуть «визволяти»,
Чекай від них великої біди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
