Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
2026.10.06
07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
2026.10.05
12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
2026.10.05
09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
2026.10.05
09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
2026.10.05
09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
2026.10.05
07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
2026.10.05
06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Кримські "подвиги" фельдмаршала Лассі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кримські "подвиги" фельдмаршала Лассі
Пройшовши Кримом із вогнем й мечем
Та винісши звідтіль заледве ноги,
Фельдмаршал Мініх порадів із того,
Ще й тричі поплював через плече,
Що врятувався. Орден почепив
В подяку, що спалив міста й аули.
Що стільки люду положив – забули.
Та він в той Крим вже більше не ступив.
Адже, новий отримавши наказ
Іще раз Кримом із вогнем пройтися,
Він тут же від походу відхрестився,
Рішив туди послати на цей раз
Фельдмаршала Лассі. То фрукт ще той.
Фельдмаршалом зробивсь не випадково,
Умів він, бач, пролити ріки крові
Й пройтись по чужих землях, як ніхто.
Ще у Північну він війну «піднявсь».
Як воювати – то його не звали,
А, як зробити, щоб усе палало,
Щоб по сліду лиш попіл залишавсь,
Щоб кров лилась, все нищилось кругом,
Багатий край пустелею робився,
От для такого він і знадобився.
За те усе й підносили його.
І от тепер новий похід на Крим,
Де дар військовий можна і не мати,
А головне – палити й руйнувати,
Щоб шкоди нанести татарам тим,
Які скорятись чомусь не хотять
Расєї - і «великій» і «могутній».
Поки немає сил, щоб Крим здобути
Та ж можна йому сили підірвать.
Після розору Мініха, вони
Свої будинки вже відбудували,
Поля хлібами всі позасівали,
Так скоро не чекаючи війни.
Аж нова вістка, що Лассі іде.
І що тепер з усім отим робити?
Це ж знову будуть бити і палити
І Крим нічого доброго не жде.
Зібрав Лассі війська, як сарани,
Казали, тисяч сто орди тієї
І від Азова силою всією
До Ор-Капу направились вони.
І військо йде, й веде вози пусті,
Щоб здобич їм було куди складати,
А взяти сподівалися багато
Аби вози наповнити оті.
Ногайські села нищать на шляху,
Лише пустелю по собі лишають.
А хан з ордою в Ор-Капу чекають,
Щоби спинить навалу ту лиху.
Хоча у хана значно менше сил,
Але «героя», навіть те злякало.
Мабуть, якби татари враз напали,
Лассі тікав би перед всіх звідтіль.
Щоби з ордою не вступати в бій,
Він вирішив через Сиваш податись,
Щоб Арабатом до Керчі дістатись
Та й взявся план утілювати свій.
Сиваш змілілий всі перебрели.
Зраділий, що зміг легко обдурити
Орду татарську, він подався звідти
По Арабатській стрілці, де були
Татари у фортеці Арабат.
Він думав її легко захопити,
Звідтіль на Керч або на Кафу бити.
Та флот турецький вніс у те розлад.
З’явився звідкись й страшно налякав,
Він же їх постріля, як перепілок!
Фельдмаршал вихід віднайшов уміло –
Зі Стрілки в Крим тікати наказав.
Як тільки знов Сиваш перебрели,
Зайнялись тим, що краще всього вміли:
Вбивали, грабували і палили
Усе, що стріти на шляху могли.
Дістались так і Карасубазара –
Квітуче місто…до тих пір було,
Поки всіх «визволяти» не прийшло
Москальське військо. І вмовляти марно.
Звільняли всіх від грошей і життя,
Лишили по собі одні руїни.
Тоді фельдмаршал розпустив частини
Аби усе пустити в небуття,
Що уціліло. Села і міста,
Десятки й сотні із землі стирали,
Татари тисячами умирали…
Для Криму, справжній чорний день настав.
Та тут татарський чималий загін
Побіля річки Карасу напався
На москалів. Лассі почув, злякався,
Про хана і орду подумав він
І дав наказ скоріше відступать
Знов на Сиваш, щоб Еніче дістатись
І там на другий берег перебратись.
Татари ж не збирались відставать
І скубли його військо по шляху.
Хоч їх було і зовсім не багато
Та москалям доводилось тікати,
Щоб в пастку не потрапити лиху.
А хан стоїть з ордою в Ор-Капу,
Чогось чекає. Міг би поспішити
До Еніче і шлях перепинити,
Не дати хутко зникнути в степу.
Поки чекав, москальська та орда,
Яка змогли до того уціліти,
Зуміла перейти і переплити
І у степах пропала без сліда,
Лишивши по собі руїни й смерть
Там, де пройшла. Хоча ще залишались
Міста, яких орда та не дісталась,
Наповнені багатствами ущерть.
Тож зрозуміло – доки злата блиск
Сліпить їх очі – вони прийдуть знову.
І будуть проливати ріки крові,
Бо москалям з війни найкращий зиск.
І справді, навіть року не пройшло,
Як навесні Лассі знову явився
З ордою. Над Сивашем зупинився.
Сиваш те військо все перебрело
Біля Чонгару. Правда, всі вози
Поки на тому боці залишили.
Найперше – шлях розчистити рішили.
Крим ранньої ще не чекав грози.
І москалі дісталися разом
До Ор-Капу, але з другого боку.
Взялися штурмувать фортецю, поки
Не змусили до здачі гарнізон.
А далі до Кефе відкритий шлях –
Багате місто, де поживи море.
Багаті всі у війську стануть скоро,
Хіба десь підсвідомо мучить страх,
Що десь татари раптом нападуть.
Хоча у них тепер велика сила
І на чолі стоїть фельдмаршал цілий.
Вони татарам гідний бій дадуть.
Але в Криму тепер вже хан новий -
Менглі- Гірай. Той тільки-но дізнався,
Що знов Лассі тихцем у Крим прокрався,
Відразу став орду збирать на бій.
Ледь до Лассі та долетіла вість,
Велів назад одразу повертати.
Забув про Кафу близьку і про злато,
Бо ж він в Криму отой «незваний гість».
Хоч поспішали, але не втекли,
Орда татарська їх таки догнала
І прочухана ще й такого дала,
Що погубили все, що натягли
Та ще й свого зоставили чимало,
Солдат багато трупом полягло.
Вже не до Криму й здобичі було,
Хоча б життя свої порятували.
Отак безславно той Лассі й сходив
У Крим, щоб розорити й грабувати…
Отож, як москалі йдуть «визволяти»,
Чекай від них великої біди.
Та винісши звідтіль заледве ноги,
Фельдмаршал Мініх порадів із того,
Ще й тричі поплював через плече,
Що врятувався. Орден почепив
В подяку, що спалив міста й аули.
Що стільки люду положив – забули.
Та він в той Крим вже більше не ступив.
Адже, новий отримавши наказ
Іще раз Кримом із вогнем пройтися,
Він тут же від походу відхрестився,
Рішив туди послати на цей раз
Фельдмаршала Лассі. То фрукт ще той.
Фельдмаршалом зробивсь не випадково,
Умів він, бач, пролити ріки крові
Й пройтись по чужих землях, як ніхто.
Ще у Північну він війну «піднявсь».
Як воювати – то його не звали,
А, як зробити, щоб усе палало,
Щоб по сліду лиш попіл залишавсь,
Щоб кров лилась, все нищилось кругом,
Багатий край пустелею робився,
От для такого він і знадобився.
За те усе й підносили його.
І от тепер новий похід на Крим,
Де дар військовий можна і не мати,
А головне – палити й руйнувати,
Щоб шкоди нанести татарам тим,
Які скорятись чомусь не хотять
Расєї - і «великій» і «могутній».
Поки немає сил, щоб Крим здобути
Та ж можна йому сили підірвать.
Після розору Мініха, вони
Свої будинки вже відбудували,
Поля хлібами всі позасівали,
Так скоро не чекаючи війни.
Аж нова вістка, що Лассі іде.
І що тепер з усім отим робити?
Це ж знову будуть бити і палити
І Крим нічого доброго не жде.
Зібрав Лассі війська, як сарани,
Казали, тисяч сто орди тієї
І від Азова силою всією
До Ор-Капу направились вони.
І військо йде, й веде вози пусті,
Щоб здобич їм було куди складати,
А взяти сподівалися багато
Аби вози наповнити оті.
Ногайські села нищать на шляху,
Лише пустелю по собі лишають.
А хан з ордою в Ор-Капу чекають,
Щоби спинить навалу ту лиху.
Хоча у хана значно менше сил,
Але «героя», навіть те злякало.
Мабуть, якби татари враз напали,
Лассі тікав би перед всіх звідтіль.
Щоби з ордою не вступати в бій,
Він вирішив через Сиваш податись,
Щоб Арабатом до Керчі дістатись
Та й взявся план утілювати свій.
Сиваш змілілий всі перебрели.
Зраділий, що зміг легко обдурити
Орду татарську, він подався звідти
По Арабатській стрілці, де були
Татари у фортеці Арабат.
Він думав її легко захопити,
Звідтіль на Керч або на Кафу бити.
Та флот турецький вніс у те розлад.
З’явився звідкись й страшно налякав,
Він же їх постріля, як перепілок!
Фельдмаршал вихід віднайшов уміло –
Зі Стрілки в Крим тікати наказав.
Як тільки знов Сиваш перебрели,
Зайнялись тим, що краще всього вміли:
Вбивали, грабували і палили
Усе, що стріти на шляху могли.
Дістались так і Карасубазара –
Квітуче місто…до тих пір було,
Поки всіх «визволяти» не прийшло
Москальське військо. І вмовляти марно.
Звільняли всіх від грошей і життя,
Лишили по собі одні руїни.
Тоді фельдмаршал розпустив частини
Аби усе пустити в небуття,
Що уціліло. Села і міста,
Десятки й сотні із землі стирали,
Татари тисячами умирали…
Для Криму, справжній чорний день настав.
Та тут татарський чималий загін
Побіля річки Карасу напався
На москалів. Лассі почув, злякався,
Про хана і орду подумав він
І дав наказ скоріше відступать
Знов на Сиваш, щоб Еніче дістатись
І там на другий берег перебратись.
Татари ж не збирались відставать
І скубли його військо по шляху.
Хоч їх було і зовсім не багато
Та москалям доводилось тікати,
Щоб в пастку не потрапити лиху.
А хан стоїть з ордою в Ор-Капу,
Чогось чекає. Міг би поспішити
До Еніче і шлях перепинити,
Не дати хутко зникнути в степу.
Поки чекав, москальська та орда,
Яка змогли до того уціліти,
Зуміла перейти і переплити
І у степах пропала без сліда,
Лишивши по собі руїни й смерть
Там, де пройшла. Хоча ще залишались
Міста, яких орда та не дісталась,
Наповнені багатствами ущерть.
Тож зрозуміло – доки злата блиск
Сліпить їх очі – вони прийдуть знову.
І будуть проливати ріки крові,
Бо москалям з війни найкращий зиск.
І справді, навіть року не пройшло,
Як навесні Лассі знову явився
З ордою. Над Сивашем зупинився.
Сиваш те військо все перебрело
Біля Чонгару. Правда, всі вози
Поки на тому боці залишили.
Найперше – шлях розчистити рішили.
Крим ранньої ще не чекав грози.
І москалі дісталися разом
До Ор-Капу, але з другого боку.
Взялися штурмувать фортецю, поки
Не змусили до здачі гарнізон.
А далі до Кефе відкритий шлях –
Багате місто, де поживи море.
Багаті всі у війську стануть скоро,
Хіба десь підсвідомо мучить страх,
Що десь татари раптом нападуть.
Хоча у них тепер велика сила
І на чолі стоїть фельдмаршал цілий.
Вони татарам гідний бій дадуть.
Але в Криму тепер вже хан новий -
Менглі- Гірай. Той тільки-но дізнався,
Що знов Лассі тихцем у Крим прокрався,
Відразу став орду збирать на бій.
Ледь до Лассі та долетіла вість,
Велів назад одразу повертати.
Забув про Кафу близьку і про злато,
Бо ж він в Криму отой «незваний гість».
Хоч поспішали, але не втекли,
Орда татарська їх таки догнала
І прочухана ще й такого дала,
Що погубили все, що натягли
Та ще й свого зоставили чимало,
Солдат багато трупом полягло.
Вже не до Криму й здобичі було,
Хоча б життя свої порятували.
Отак безславно той Лассі й сходив
У Крим, щоб розорити й грабувати…
Отож, як москалі йдуть «визволяти»,
Чекай від них великої біди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
