Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.20
17:38
Копирсаються спомини в часі -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
2026.08.20
17:33
Дід Микола любить «молодь» розуму навчати,
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
2026.08.20
13:29
На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
2026.08.20
12:53
Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
2026.08.19
20:54
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2026.08.19
19:09
скажи мені скажи
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
2026.08.19
18:35
Націоналіст не нацист – есей
0 Українцям на часі.
1 Є країни з титульними націями.
2 Є в цих краях гості – етнічні діаспори.
3 Є націоналізм в них.
4 Є національна держава, що піклується за свій народ, спонукає до бажання бути тут, або поверн
2026.08.19
15:45
Поклич мене зажуреним сонетом -
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
2026.08.19
14:51
Сусідський кіт зайшов до хати,
хоч не його мені б чекати.
На крісло зліз,
примружив очі.
Сидіти довго так охочий...
Й навіщо, справді, гості інші,
коли з котом аж ллються вірші?
хоч не його мені б чекати.
На крісло зліз,
примружив очі.
Сидіти довго так охочий...
Й навіщо, справді, гості інші,
коли з котом аж ллються вірші?
2026.08.19
13:55
Яка палка гармонія і дикість
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.
Такий коханець гарний і потужний
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.
Такий коханець гарний і потужний
2026.08.19
10:38
Дарунок Середземного моря
«Помста – це напій, який найкраще смакує,
коли він зачерпнутий з глибин моря».
Афоризм Стародавнього Єгипту
…Центуріон піднімає руку, даючи знак своїм людям оточити сходи. Позаду нього чути шум прибою Егейського мор
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Кримські "подвиги" фельдмаршала Лассі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кримські "подвиги" фельдмаршала Лассі
Пройшовши Кримом із вогнем й мечем
Та винісши звідтіль заледве ноги,
Фельдмаршал Мініх порадів із того,
Ще й тричі поплював через плече,
Що врятувався. Орден почепив
В подяку, що спалив міста й аули.
Що стільки люду положив – забули.
Та він в той Крим вже більше не ступив.
Адже, новий отримавши наказ
Іще раз Кримом із вогнем пройтися,
Він тут же від походу відхрестився,
Рішив туди послати на цей раз
Фельдмаршала Лассі. То фрукт ще той.
Фельдмаршалом зробивсь не випадково,
Умів він, бач, пролити ріки крові
Й пройтись по чужих землях, як ніхто.
Ще у Північну він війну «піднявсь».
Як воювати – то його не звали,
А, як зробити, щоб усе палало,
Щоб по сліду лиш попіл залишавсь,
Щоб кров лилась, все нищилось кругом,
Багатий край пустелею робився,
От для такого він і знадобився.
За те усе й підносили його.
І от тепер новий похід на Крим,
Де дар військовий можна і не мати,
А головне – палити й руйнувати,
Щоб шкоди нанести татарам тим,
Які скорятись чомусь не хотять
Расєї - і «великій» і «могутній».
Поки немає сил, щоб Крим здобути
Та ж можна йому сили підірвать.
Після розору Мініха, вони
Свої будинки вже відбудували,
Поля хлібами всі позасівали,
Так скоро не чекаючи війни.
Аж нова вістка, що Лассі іде.
І що тепер з усім отим робити?
Це ж знову будуть бити і палити
І Крим нічого доброго не жде.
Зібрав Лассі війська, як сарани,
Казали, тисяч сто орди тієї
І від Азова силою всією
До Ор-Капу направились вони.
І військо йде, й веде вози пусті,
Щоб здобич їм було куди складати,
А взяти сподівалися багато
Аби вози наповнити оті.
Ногайські села нищать на шляху,
Лише пустелю по собі лишають.
А хан з ордою в Ор-Капу чекають,
Щоби спинить навалу ту лиху.
Хоча у хана значно менше сил,
Але «героя», навіть те злякало.
Мабуть, якби татари враз напали,
Лассі тікав би перед всіх звідтіль.
Щоби з ордою не вступати в бій,
Він вирішив через Сиваш податись,
Щоб Арабатом до Керчі дістатись
Та й взявся план утілювати свій.
Сиваш змілілий всі перебрели.
Зраділий, що зміг легко обдурити
Орду татарську, він подався звідти
По Арабатській стрілці, де були
Татари у фортеці Арабат.
Він думав її легко захопити,
Звідтіль на Керч або на Кафу бити.
Та флот турецький вніс у те розлад.
З’явився звідкись й страшно налякав,
Він же їх постріля, як перепілок!
Фельдмаршал вихід віднайшов уміло –
Зі Стрілки в Крим тікати наказав.
Як тільки знов Сиваш перебрели,
Зайнялись тим, що краще всього вміли:
Вбивали, грабували і палили
Усе, що стріти на шляху могли.
Дістались так і Карасубазара –
Квітуче місто…до тих пір було,
Поки всіх «визволяти» не прийшло
Москальське військо. І вмовляти марно.
Звільняли всіх від грошей і життя,
Лишили по собі одні руїни.
Тоді фельдмаршал розпустив частини
Аби усе пустити в небуття,
Що уціліло. Села і міста,
Десятки й сотні із землі стирали,
Татари тисячами умирали…
Для Криму, справжній чорний день настав.
Та тут татарський чималий загін
Побіля річки Карасу напався
На москалів. Лассі почув, злякався,
Про хана і орду подумав він
І дав наказ скоріше відступать
Знов на Сиваш, щоб Еніче дістатись
І там на другий берег перебратись.
Татари ж не збирались відставать
І скубли його військо по шляху.
Хоч їх було і зовсім не багато
Та москалям доводилось тікати,
Щоб в пастку не потрапити лиху.
А хан стоїть з ордою в Ор-Капу,
Чогось чекає. Міг би поспішити
До Еніче і шлях перепинити,
Не дати хутко зникнути в степу.
Поки чекав, москальська та орда,
Яка змогли до того уціліти,
Зуміла перейти і переплити
І у степах пропала без сліда,
Лишивши по собі руїни й смерть
Там, де пройшла. Хоча ще залишались
Міста, яких орда та не дісталась,
Наповнені багатствами ущерть.
Тож зрозуміло – доки злата блиск
Сліпить їх очі – вони прийдуть знову.
І будуть проливати ріки крові,
Бо москалям з війни найкращий зиск.
І справді, навіть року не пройшло,
Як навесні Лассі знову явився
З ордою. Над Сивашем зупинився.
Сиваш те військо все перебрело
Біля Чонгару. Правда, всі вози
Поки на тому боці залишили.
Найперше – шлях розчистити рішили.
Крим ранньої ще не чекав грози.
І москалі дісталися разом
До Ор-Капу, але з другого боку.
Взялися штурмувать фортецю, поки
Не змусили до здачі гарнізон.
А далі до Кефе відкритий шлях –
Багате місто, де поживи море.
Багаті всі у війську стануть скоро,
Хіба десь підсвідомо мучить страх,
Що десь татари раптом нападуть.
Хоча у них тепер велика сила
І на чолі стоїть фельдмаршал цілий.
Вони татарам гідний бій дадуть.
Але в Криму тепер вже хан новий -
Менглі- Гірай. Той тільки-но дізнався,
Що знов Лассі тихцем у Крим прокрався,
Відразу став орду збирать на бій.
Ледь до Лассі та долетіла вість,
Велів назад одразу повертати.
Забув про Кафу близьку і про злато,
Бо ж він в Криму отой «незваний гість».
Хоч поспішали, але не втекли,
Орда татарська їх таки догнала
І прочухана ще й такого дала,
Що погубили все, що натягли
Та ще й свого зоставили чимало,
Солдат багато трупом полягло.
Вже не до Криму й здобичі було,
Хоча б життя свої порятували.
Отак безславно той Лассі й сходив
У Крим, щоб розорити й грабувати…
Отож, як москалі йдуть «визволяти»,
Чекай від них великої біди.
Та винісши звідтіль заледве ноги,
Фельдмаршал Мініх порадів із того,
Ще й тричі поплював через плече,
Що врятувався. Орден почепив
В подяку, що спалив міста й аули.
Що стільки люду положив – забули.
Та він в той Крим вже більше не ступив.
Адже, новий отримавши наказ
Іще раз Кримом із вогнем пройтися,
Він тут же від походу відхрестився,
Рішив туди послати на цей раз
Фельдмаршала Лассі. То фрукт ще той.
Фельдмаршалом зробивсь не випадково,
Умів він, бач, пролити ріки крові
Й пройтись по чужих землях, як ніхто.
Ще у Північну він війну «піднявсь».
Як воювати – то його не звали,
А, як зробити, щоб усе палало,
Щоб по сліду лиш попіл залишавсь,
Щоб кров лилась, все нищилось кругом,
Багатий край пустелею робився,
От для такого він і знадобився.
За те усе й підносили його.
І от тепер новий похід на Крим,
Де дар військовий можна і не мати,
А головне – палити й руйнувати,
Щоб шкоди нанести татарам тим,
Які скорятись чомусь не хотять
Расєї - і «великій» і «могутній».
Поки немає сил, щоб Крим здобути
Та ж можна йому сили підірвать.
Після розору Мініха, вони
Свої будинки вже відбудували,
Поля хлібами всі позасівали,
Так скоро не чекаючи війни.
Аж нова вістка, що Лассі іде.
І що тепер з усім отим робити?
Це ж знову будуть бити і палити
І Крим нічого доброго не жде.
Зібрав Лассі війська, як сарани,
Казали, тисяч сто орди тієї
І від Азова силою всією
До Ор-Капу направились вони.
І військо йде, й веде вози пусті,
Щоб здобич їм було куди складати,
А взяти сподівалися багато
Аби вози наповнити оті.
Ногайські села нищать на шляху,
Лише пустелю по собі лишають.
А хан з ордою в Ор-Капу чекають,
Щоби спинить навалу ту лиху.
Хоча у хана значно менше сил,
Але «героя», навіть те злякало.
Мабуть, якби татари враз напали,
Лассі тікав би перед всіх звідтіль.
Щоби з ордою не вступати в бій,
Він вирішив через Сиваш податись,
Щоб Арабатом до Керчі дістатись
Та й взявся план утілювати свій.
Сиваш змілілий всі перебрели.
Зраділий, що зміг легко обдурити
Орду татарську, він подався звідти
По Арабатській стрілці, де були
Татари у фортеці Арабат.
Він думав її легко захопити,
Звідтіль на Керч або на Кафу бити.
Та флот турецький вніс у те розлад.
З’явився звідкись й страшно налякав,
Він же їх постріля, як перепілок!
Фельдмаршал вихід віднайшов уміло –
Зі Стрілки в Крим тікати наказав.
Як тільки знов Сиваш перебрели,
Зайнялись тим, що краще всього вміли:
Вбивали, грабували і палили
Усе, що стріти на шляху могли.
Дістались так і Карасубазара –
Квітуче місто…до тих пір було,
Поки всіх «визволяти» не прийшло
Москальське військо. І вмовляти марно.
Звільняли всіх від грошей і життя,
Лишили по собі одні руїни.
Тоді фельдмаршал розпустив частини
Аби усе пустити в небуття,
Що уціліло. Села і міста,
Десятки й сотні із землі стирали,
Татари тисячами умирали…
Для Криму, справжній чорний день настав.
Та тут татарський чималий загін
Побіля річки Карасу напався
На москалів. Лассі почув, злякався,
Про хана і орду подумав він
І дав наказ скоріше відступать
Знов на Сиваш, щоб Еніче дістатись
І там на другий берег перебратись.
Татари ж не збирались відставать
І скубли його військо по шляху.
Хоч їх було і зовсім не багато
Та москалям доводилось тікати,
Щоб в пастку не потрапити лиху.
А хан стоїть з ордою в Ор-Капу,
Чогось чекає. Міг би поспішити
До Еніче і шлях перепинити,
Не дати хутко зникнути в степу.
Поки чекав, москальська та орда,
Яка змогли до того уціліти,
Зуміла перейти і переплити
І у степах пропала без сліда,
Лишивши по собі руїни й смерть
Там, де пройшла. Хоча ще залишались
Міста, яких орда та не дісталась,
Наповнені багатствами ущерть.
Тож зрозуміло – доки злата блиск
Сліпить їх очі – вони прийдуть знову.
І будуть проливати ріки крові,
Бо москалям з війни найкращий зиск.
І справді, навіть року не пройшло,
Як навесні Лассі знову явився
З ордою. Над Сивашем зупинився.
Сиваш те військо все перебрело
Біля Чонгару. Правда, всі вози
Поки на тому боці залишили.
Найперше – шлях розчистити рішили.
Крим ранньої ще не чекав грози.
І москалі дісталися разом
До Ор-Капу, але з другого боку.
Взялися штурмувать фортецю, поки
Не змусили до здачі гарнізон.
А далі до Кефе відкритий шлях –
Багате місто, де поживи море.
Багаті всі у війську стануть скоро,
Хіба десь підсвідомо мучить страх,
Що десь татари раптом нападуть.
Хоча у них тепер велика сила
І на чолі стоїть фельдмаршал цілий.
Вони татарам гідний бій дадуть.
Але в Криму тепер вже хан новий -
Менглі- Гірай. Той тільки-но дізнався,
Що знов Лассі тихцем у Крим прокрався,
Відразу став орду збирать на бій.
Ледь до Лассі та долетіла вість,
Велів назад одразу повертати.
Забув про Кафу близьку і про злато,
Бо ж він в Криму отой «незваний гість».
Хоч поспішали, але не втекли,
Орда татарська їх таки догнала
І прочухана ще й такого дала,
Що погубили все, що натягли
Та ще й свого зоставили чимало,
Солдат багато трупом полягло.
Вже не до Криму й здобичі було,
Хоча б життя свої порятували.
Отак безславно той Лассі й сходив
У Крим, щоб розорити й грабувати…
Отож, як москалі йдуть «визволяти»,
Чекай від них великої біди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
