Я брела просторими вулицями днів ранками.
Побачила, небо хмуриться на дощ.
У повітрі запахло солодко – фіалками.
За кілька годин лийне. Ну, що ж...

Я проходила під розкішними пейзажами,
А над духом моїм розовів цвіт алей.
І проносилися думки в голові форсажами,
Будували свій власний Колізей.

Я на них не зважала, зачарована
Світом білим, солодким днем,
Бо була широкими очима здивована
Малюків у панамках, мов грибів під пнем.

В світі діялось щось неймовірне, п'янке-п'янке!
Навіть дами суворі плили, мов плин води.
Було в кожної серце в той день на диво легке,
А усмішки їхні зривали грона біди.

І я йшла така чарівна, злітав мій дух,
І вітер грайливо-свіжий мене гойдав,
Розносив, як в сніжний ранок, і цвіт, і пух,
З очей мені локони пружні у світ скидав.

Під ноги мені упало, мов чудо з чуд,
Скуйовджене сонце добрих дитячих рук.
Гарячий асфальт для нього – небесне тло,
А зорями йому стало розбите скло.

Дзвінкі, голосисті співи пташок дрібних
Глушили стук каблуків і шум машин.
Брела я на зустріч людям, яких люблю,
І раптом здригнулась: Боже, чи я не сплю?

От тільки б не покидати це місто мрій!
Ти духом своїм величним мене зігрій!
От тільки б не загубити це чудо з чуд!
І де б не була я, сонце, зі мною будь!

17.05.2013