«Якби було море пива,
Я б дельфіном був…» Красиво
Так співав один з естради.
Я згадав такий випадок.
То було тому літ двісті
В Лондоні – великім місті,
У глухих його кварталах,
Де біднота проживала.
Там стояла пивоварня.
Аромат портеру гарний
Слинки змушував ковтати
І до бару поспішати.
А було в тій пивоварні
Пива в кількості захмарній –
Півтора мільйона літрів,
Бо ж вона – найбільша в світі.
Якось в жовтні лихо сталось –
Одна діжка враз зірвалась.
Таке іноді бувало.
Але тут, як розірвало
Одну діжку, то за тою
Стали одна за одною
Рватись інші. За хвилину
Потік пива зламав стіну
І по вулиці помчався.
Квартал той не вирізнявся
Міццю стін. Вони ламались,
Мов картоннії складались.
Хвиля всі фасади здерла,
Як цунамі вниз поперла.
Люду було не багато,
Бо пішли всі працювати.
Тож лише вісьмох убила
Тої хвилі пива сила.
Шість з них пива наковтались
Та так більше й не піднялись.
Одну дівчину узя́ло
І у стіну вмурувало.
А один був у кімнаті.
Пивом стало заливати,
А він вибратись не в змозі.
Довелось тому небозі
В пиві довго бути тому.
Не порадив би нікому.
Шкіра пивом напиталась
І зупинка серця сталась
Від надміру алкоголю.
Отака от його доля.
Наче, й плавав в морі пива,
А закінчив нещасливо.