Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про акацію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про акацію
Було то іще в той далекий час,
Коли й писати люди ще не вміли.
Тож спогадів про те не залишили.
Хіба оця легенда збереглась.
А було то в Єгипті ще, коли
І піраміди там не будували.
Хоча якісь держави існували
І фараони в них уже були.
Отож, в одній з малих отих держав
Жив-був і правив фараон, казали,
Що, наче, добрий був і правив вдало,
На підданих не надто й наїжджав.
І, наче все, як слід, якби то не
Його жона (де зміг лиш відкопати).
Таку вже кляту спробуй відшукати.
Бо ж на умі у неї лиш одне –
Вона! І все було замало їй –
І одягу, й прикрас, і слуг навколо.
Здавалось – не вгамується ніколи.
І, навіть, суперечити не смій.
Акація – так звалася вона.
У розкошах жила, усього мала,
Чого б лишень була не побажала.
Але, воно, мабуть й не дивина,
Бо чоловік її, чи так кохав,
А, може, просто не хотів перечить.
Везли зусюди їй потрібні речі.
А той лише дивився і зітхав.
Як фараон ті вибрики терпів,
То уявіть, як слугам діставалось.
Вона ж сама не милась, не вдягалась.
Й раптовий в неї викликати гнів –
То дуже просто. Ледве що не так –
Вона у крик й нещасного одразу
Тягли надвір і били «за образу»
Величності. А з того неборак
Не міг ні сісти тиждень, ні лягти.
Причин же покричати досить бу́ло –
Той не устиг, та слово не дочула,
Той не зміг швидко бажане знайти.
Та воду не догріла, той прим’яв
Краєчок плаття. Там вікно відкрите,
Там на́пою у кухоль не долито.
Ніхто в палаці спокою не мав.
А парфумеру ж діставалось як?
Вона любила гарні аромати,
А той усе ніяк не міг вгадати.
І то не те, і те зовсім не так.
Він і ночами цілими не спав,
Все колотив щось, підбирав в надії,
Що, врешті господиня та зрадіє.
І доки ще ні разу не вгадав.
Під настрій же був кожен аромат,
А, як у неї настрої мінялись
Так, що його й вловити не вдавалось.
Той парфумер уже був і не рад,
Що здумав фараонові служить.
Тепер же і хотів би десь подітись,
Та ж ота клята може розізлитись,
Й накаже чи повісить, чи втопить.
Поки отак у роздумах він був,
Принісши їй свої парфуми но́ві
І аромат у них такий чудовий,
Що він за себе гордість аж відчув.
Вона ж лише наморщила свій ніс
Й пожбурила ту пляшечку об стіну.
(Бо ж знову лютувала без причини):
- Ти знову погань цю мені приніс?
Мені потрібен аромат п’янкий,
Аби ні в кого не було такого.
Щоб в голові млоїлося від нього.
Якщо не зробиш за три дні такий,
Велю тебе повісити отам
Уверх ногами, щоб сконав у муках
Тоді і другим буде за науку.
Той сумніву не мав, а ні на грам,
Що так і буде. Повернувсь сумний
В свою майстерню й взявся мудрувати -
Щось наливати та переливати,
Мов ритуал виконував який.
Варив, цідив, і знов переливав.
При цьому шепотів якісь закляття:
- Щоб деревом тобі, нарешті стати!-
Якихось трав засушених додав,-
Щоб шкіра уся зморщилась твоя!
Щоби тебе всі люди оминали,
Бо колючками ти усіх лякала.
Щоб довелось тобі отак стоять
У спеку й холод і усе терпіть,
Як оце люди терплять біля тебе.
Хай дасть багато років тобі небо,
Щоб мучитися та, все рівно, жить!
Коли готове вариво було,
Додав парфумів ще для аромату.
У пляшечку налив то не багато.
Якраз три дні відтоді і пройшло.
Іде він до цариці. Та сидить
В саду чимсь невдоволена, сердита.
Шукає, мабуть, ще б кого побити.
А тут і він. Примружилась за мить:
- Ну, що, зробив? Мотузка он чека!
Та чоловік поглянув їй у очі:
- Я особисто в руки дати хочу!
Тримає свою пляшечку в руках.
- Ну, то давай! Пустіть сюди його!-
То вже сторожі. Підійшов близенько,
Цариці уклонився тій низенько.
Та пляшечку свою відкрив бігом
І хлюпнув з неї прямо їй в лице.
Усі навкруг на мить оторопіли,
Бо враз на місці, де вона сиділа,
З’явилось якесь дивне деревце.
В дрібних листочках та у колючках,
Що страшно, навіть, гілочку вхопити.
Але вся крона білим цвітом вкрита
І аромат такий у квіточках,
Що скоро позбігалися усі
Аби на таке диво подивитись
Та ароматом тим насолодитись,
Дивуючись такій простій красі.
Чи залишився парфумер той жить,
Того не знаю. Та із того часу
Акація по світу розрослася
І досі аромат її п’янить.
Коли й писати люди ще не вміли.
Тож спогадів про те не залишили.
Хіба оця легенда збереглась.
А було то в Єгипті ще, коли
І піраміди там не будували.
Хоча якісь держави існували
І фараони в них уже були.
Отож, в одній з малих отих держав
Жив-був і правив фараон, казали,
Що, наче, добрий був і правив вдало,
На підданих не надто й наїжджав.
І, наче все, як слід, якби то не
Його жона (де зміг лиш відкопати).
Таку вже кляту спробуй відшукати.
Бо ж на умі у неї лиш одне –
Вона! І все було замало їй –
І одягу, й прикрас, і слуг навколо.
Здавалось – не вгамується ніколи.
І, навіть, суперечити не смій.
Акація – так звалася вона.
У розкошах жила, усього мала,
Чого б лишень була не побажала.
Але, воно, мабуть й не дивина,
Бо чоловік її, чи так кохав,
А, може, просто не хотів перечить.
Везли зусюди їй потрібні речі.
А той лише дивився і зітхав.
Як фараон ті вибрики терпів,
То уявіть, як слугам діставалось.
Вона ж сама не милась, не вдягалась.
Й раптовий в неї викликати гнів –
То дуже просто. Ледве що не так –
Вона у крик й нещасного одразу
Тягли надвір і били «за образу»
Величності. А з того неборак
Не міг ні сісти тиждень, ні лягти.
Причин же покричати досить бу́ло –
Той не устиг, та слово не дочула,
Той не зміг швидко бажане знайти.
Та воду не догріла, той прим’яв
Краєчок плаття. Там вікно відкрите,
Там на́пою у кухоль не долито.
Ніхто в палаці спокою не мав.
А парфумеру ж діставалось як?
Вона любила гарні аромати,
А той усе ніяк не міг вгадати.
І то не те, і те зовсім не так.
Він і ночами цілими не спав,
Все колотив щось, підбирав в надії,
Що, врешті господиня та зрадіє.
І доки ще ні разу не вгадав.
Під настрій же був кожен аромат,
А, як у неї настрої мінялись
Так, що його й вловити не вдавалось.
Той парфумер уже був і не рад,
Що здумав фараонові служить.
Тепер же і хотів би десь подітись,
Та ж ота клята може розізлитись,
Й накаже чи повісить, чи втопить.
Поки отак у роздумах він був,
Принісши їй свої парфуми но́ві
І аромат у них такий чудовий,
Що він за себе гордість аж відчув.
Вона ж лише наморщила свій ніс
Й пожбурила ту пляшечку об стіну.
(Бо ж знову лютувала без причини):
- Ти знову погань цю мені приніс?
Мені потрібен аромат п’янкий,
Аби ні в кого не було такого.
Щоб в голові млоїлося від нього.
Якщо не зробиш за три дні такий,
Велю тебе повісити отам
Уверх ногами, щоб сконав у муках
Тоді і другим буде за науку.
Той сумніву не мав, а ні на грам,
Що так і буде. Повернувсь сумний
В свою майстерню й взявся мудрувати -
Щось наливати та переливати,
Мов ритуал виконував який.
Варив, цідив, і знов переливав.
При цьому шепотів якісь закляття:
- Щоб деревом тобі, нарешті стати!-
Якихось трав засушених додав,-
Щоб шкіра уся зморщилась твоя!
Щоби тебе всі люди оминали,
Бо колючками ти усіх лякала.
Щоб довелось тобі отак стоять
У спеку й холод і усе терпіть,
Як оце люди терплять біля тебе.
Хай дасть багато років тобі небо,
Щоб мучитися та, все рівно, жить!
Коли готове вариво було,
Додав парфумів ще для аромату.
У пляшечку налив то не багато.
Якраз три дні відтоді і пройшло.
Іде він до цариці. Та сидить
В саду чимсь невдоволена, сердита.
Шукає, мабуть, ще б кого побити.
А тут і він. Примружилась за мить:
- Ну, що, зробив? Мотузка он чека!
Та чоловік поглянув їй у очі:
- Я особисто в руки дати хочу!
Тримає свою пляшечку в руках.
- Ну, то давай! Пустіть сюди його!-
То вже сторожі. Підійшов близенько,
Цариці уклонився тій низенько.
Та пляшечку свою відкрив бігом
І хлюпнув з неї прямо їй в лице.
Усі навкруг на мить оторопіли,
Бо враз на місці, де вона сиділа,
З’явилось якесь дивне деревце.
В дрібних листочках та у колючках,
Що страшно, навіть, гілочку вхопити.
Але вся крона білим цвітом вкрита
І аромат такий у квіточках,
Що скоро позбігалися усі
Аби на таке диво подивитись
Та ароматом тим насолодитись,
Дивуючись такій простій красі.
Чи залишився парфумер той жить,
Того не знаю. Та із того часу
Акація по світу розрослася
І досі аромат її п’янить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
