Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
2026.09.15
17:53
Новітній сніг пішов для нас неждано,
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
2026.09.15
09:45
Прохолода вечорова,
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
2026.09.15
08:33
Від брам солоних і строкатих
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
2026.09.14
23:49
комусь цікаві теми
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про акацію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про акацію
Було то іще в той далекий час,
Коли й писати люди ще не вміли.
Тож спогадів про те не залишили.
Хіба оця легенда збереглась.
А було то в Єгипті ще, коли
І піраміди там не будували.
Хоча якісь держави існували
І фараони в них уже були.
Отож, в одній з малих отих держав
Жив-був і правив фараон, казали,
Що, наче, добрий був і правив вдало,
На підданих не надто й наїжджав.
І, наче все, як слід, якби то не
Його жона (де зміг лиш відкопати).
Таку вже кляту спробуй відшукати.
Бо ж на умі у неї лиш одне –
Вона! І все було замало їй –
І одягу, й прикрас, і слуг навколо.
Здавалось – не вгамується ніколи.
І, навіть, суперечити не смій.
Акація – так звалася вона.
У розкошах жила, усього мала,
Чого б лишень була не побажала.
Але, воно, мабуть й не дивина,
Бо чоловік її, чи так кохав,
А, може, просто не хотів перечить.
Везли зусюди їй потрібні речі.
А той лише дивився і зітхав.
Як фараон ті вибрики терпів,
То уявіть, як слугам діставалось.
Вона ж сама не милась, не вдягалась.
Й раптовий в неї викликати гнів –
То дуже просто. Ледве що не так –
Вона у крик й нещасного одразу
Тягли надвір і били «за образу»
Величності. А з того неборак
Не міг ні сісти тиждень, ні лягти.
Причин же покричати досить бу́ло –
Той не устиг, та слово не дочула,
Той не зміг швидко бажане знайти.
Та воду не догріла, той прим’яв
Краєчок плаття. Там вікно відкрите,
Там на́пою у кухоль не долито.
Ніхто в палаці спокою не мав.
А парфумеру ж діставалось як?
Вона любила гарні аромати,
А той усе ніяк не міг вгадати.
І то не те, і те зовсім не так.
Він і ночами цілими не спав,
Все колотив щось, підбирав в надії,
Що, врешті господиня та зрадіє.
І доки ще ні разу не вгадав.
Під настрій же був кожен аромат,
А, як у неї настрої мінялись
Так, що його й вловити не вдавалось.
Той парфумер уже був і не рад,
Що здумав фараонові служить.
Тепер же і хотів би десь подітись,
Та ж ота клята може розізлитись,
Й накаже чи повісить, чи втопить.
Поки отак у роздумах він був,
Принісши їй свої парфуми но́ві
І аромат у них такий чудовий,
Що він за себе гордість аж відчув.
Вона ж лише наморщила свій ніс
Й пожбурила ту пляшечку об стіну.
(Бо ж знову лютувала без причини):
- Ти знову погань цю мені приніс?
Мені потрібен аромат п’янкий,
Аби ні в кого не було такого.
Щоб в голові млоїлося від нього.
Якщо не зробиш за три дні такий,
Велю тебе повісити отам
Уверх ногами, щоб сконав у муках
Тоді і другим буде за науку.
Той сумніву не мав, а ні на грам,
Що так і буде. Повернувсь сумний
В свою майстерню й взявся мудрувати -
Щось наливати та переливати,
Мов ритуал виконував який.
Варив, цідив, і знов переливав.
При цьому шепотів якісь закляття:
- Щоб деревом тобі, нарешті стати!-
Якихось трав засушених додав,-
Щоб шкіра уся зморщилась твоя!
Щоби тебе всі люди оминали,
Бо колючками ти усіх лякала.
Щоб довелось тобі отак стоять
У спеку й холод і усе терпіть,
Як оце люди терплять біля тебе.
Хай дасть багато років тобі небо,
Щоб мучитися та, все рівно, жить!
Коли готове вариво було,
Додав парфумів ще для аромату.
У пляшечку налив то не багато.
Якраз три дні відтоді і пройшло.
Іде він до цариці. Та сидить
В саду чимсь невдоволена, сердита.
Шукає, мабуть, ще б кого побити.
А тут і він. Примружилась за мить:
- Ну, що, зробив? Мотузка он чека!
Та чоловік поглянув їй у очі:
- Я особисто в руки дати хочу!
Тримає свою пляшечку в руках.
- Ну, то давай! Пустіть сюди його!-
То вже сторожі. Підійшов близенько,
Цариці уклонився тій низенько.
Та пляшечку свою відкрив бігом
І хлюпнув з неї прямо їй в лице.
Усі навкруг на мить оторопіли,
Бо враз на місці, де вона сиділа,
З’явилось якесь дивне деревце.
В дрібних листочках та у колючках,
Що страшно, навіть, гілочку вхопити.
Але вся крона білим цвітом вкрита
І аромат такий у квіточках,
Що скоро позбігалися усі
Аби на таке диво подивитись
Та ароматом тим насолодитись,
Дивуючись такій простій красі.
Чи залишився парфумер той жить,
Того не знаю. Та із того часу
Акація по світу розрослася
І досі аромат її п’янить.
Коли й писати люди ще не вміли.
Тож спогадів про те не залишили.
Хіба оця легенда збереглась.
А було то в Єгипті ще, коли
І піраміди там не будували.
Хоча якісь держави існували
І фараони в них уже були.
Отож, в одній з малих отих держав
Жив-був і правив фараон, казали,
Що, наче, добрий був і правив вдало,
На підданих не надто й наїжджав.
І, наче все, як слід, якби то не
Його жона (де зміг лиш відкопати).
Таку вже кляту спробуй відшукати.
Бо ж на умі у неї лиш одне –
Вона! І все було замало їй –
І одягу, й прикрас, і слуг навколо.
Здавалось – не вгамується ніколи.
І, навіть, суперечити не смій.
Акація – так звалася вона.
У розкошах жила, усього мала,
Чого б лишень була не побажала.
Але, воно, мабуть й не дивина,
Бо чоловік її, чи так кохав,
А, може, просто не хотів перечить.
Везли зусюди їй потрібні речі.
А той лише дивився і зітхав.
Як фараон ті вибрики терпів,
То уявіть, як слугам діставалось.
Вона ж сама не милась, не вдягалась.
Й раптовий в неї викликати гнів –
То дуже просто. Ледве що не так –
Вона у крик й нещасного одразу
Тягли надвір і били «за образу»
Величності. А з того неборак
Не міг ні сісти тиждень, ні лягти.
Причин же покричати досить бу́ло –
Той не устиг, та слово не дочула,
Той не зміг швидко бажане знайти.
Та воду не догріла, той прим’яв
Краєчок плаття. Там вікно відкрите,
Там на́пою у кухоль не долито.
Ніхто в палаці спокою не мав.
А парфумеру ж діставалось як?
Вона любила гарні аромати,
А той усе ніяк не міг вгадати.
І то не те, і те зовсім не так.
Він і ночами цілими не спав,
Все колотив щось, підбирав в надії,
Що, врешті господиня та зрадіє.
І доки ще ні разу не вгадав.
Під настрій же був кожен аромат,
А, як у неї настрої мінялись
Так, що його й вловити не вдавалось.
Той парфумер уже був і не рад,
Що здумав фараонові служить.
Тепер же і хотів би десь подітись,
Та ж ота клята може розізлитись,
Й накаже чи повісить, чи втопить.
Поки отак у роздумах він був,
Принісши їй свої парфуми но́ві
І аромат у них такий чудовий,
Що він за себе гордість аж відчув.
Вона ж лише наморщила свій ніс
Й пожбурила ту пляшечку об стіну.
(Бо ж знову лютувала без причини):
- Ти знову погань цю мені приніс?
Мені потрібен аромат п’янкий,
Аби ні в кого не було такого.
Щоб в голові млоїлося від нього.
Якщо не зробиш за три дні такий,
Велю тебе повісити отам
Уверх ногами, щоб сконав у муках
Тоді і другим буде за науку.
Той сумніву не мав, а ні на грам,
Що так і буде. Повернувсь сумний
В свою майстерню й взявся мудрувати -
Щось наливати та переливати,
Мов ритуал виконував який.
Варив, цідив, і знов переливав.
При цьому шепотів якісь закляття:
- Щоб деревом тобі, нарешті стати!-
Якихось трав засушених додав,-
Щоб шкіра уся зморщилась твоя!
Щоби тебе всі люди оминали,
Бо колючками ти усіх лякала.
Щоб довелось тобі отак стоять
У спеку й холод і усе терпіть,
Як оце люди терплять біля тебе.
Хай дасть багато років тобі небо,
Щоб мучитися та, все рівно, жить!
Коли готове вариво було,
Додав парфумів ще для аромату.
У пляшечку налив то не багато.
Якраз три дні відтоді і пройшло.
Іде він до цариці. Та сидить
В саду чимсь невдоволена, сердита.
Шукає, мабуть, ще б кого побити.
А тут і він. Примружилась за мить:
- Ну, що, зробив? Мотузка он чека!
Та чоловік поглянув їй у очі:
- Я особисто в руки дати хочу!
Тримає свою пляшечку в руках.
- Ну, то давай! Пустіть сюди його!-
То вже сторожі. Підійшов близенько,
Цариці уклонився тій низенько.
Та пляшечку свою відкрив бігом
І хлюпнув з неї прямо їй в лице.
Усі навкруг на мить оторопіли,
Бо враз на місці, де вона сиділа,
З’явилось якесь дивне деревце.
В дрібних листочках та у колючках,
Що страшно, навіть, гілочку вхопити.
Але вся крона білим цвітом вкрита
І аромат такий у квіточках,
Що скоро позбігалися усі
Аби на таке диво подивитись
Та ароматом тим насолодитись,
Дивуючись такій простій красі.
Чи залишився парфумер той жить,
Того не знаю. Та із того часу
Акація по світу розрослася
І досі аромат її п’янить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
