ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про акацію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про акацію
Було то іще в той далекий час,
Коли й писати люди ще не вміли.
Тож спогадів про те не залишили.
Хіба оця легенда збереглась.
А було то в Єгипті ще, коли
І піраміди там не будували.
Хоча якісь держави існували
І фараони в них уже були.
Отож, в одній з малих отих держав
Жив-був і правив фараон, казали,
Що, наче, добрий був і правив вдало,
На підданих не надто й наїжджав.
І, наче все, як слід, якби то не
Його жона (де зміг лиш відкопати).
Таку вже кляту спробуй відшукати.
Бо ж на умі у неї лиш одне –
Вона! І все було замало їй –
І одягу, й прикрас, і слуг навколо.
Здавалось – не вгамується ніколи.
І, навіть, суперечити не смій.
Акація – так звалася вона.
У розкошах жила, усього мала,
Чого б лишень була не побажала.
Але, воно, мабуть й не дивина,
Бо чоловік її, чи так кохав,
А, може, просто не хотів перечить.
Везли зусюди їй потрібні речі.
А той лише дивився і зітхав.
Як фараон ті вибрики терпів,
То уявіть, як слугам діставалось.
Вона ж сама не милась, не вдягалась.
Й раптовий в неї викликати гнів –
То дуже просто. Ледве що не так –
Вона у крик й нещасного одразу
Тягли надвір і били «за образу»
Величності. А з того неборак
Не міг ні сісти тиждень, ні лягти.
Причин же покричати досить бу́ло –
Той не устиг, та слово не дочула,
Той не зміг швидко бажане знайти.
Та воду не догріла, той прим’яв
Краєчок плаття. Там вікно відкрите,
Там на́пою у кухоль не долито.
Ніхто в палаці спокою не мав.
А парфумеру ж діставалось як?
Вона любила гарні аромати,
А той усе ніяк не міг вгадати.
І то не те, і те зовсім не так.
Він і ночами цілими не спав,
Все колотив щось, підбирав в надії,
Що, врешті господиня та зрадіє.
І доки ще ні разу не вгадав.
Під настрій же був кожен аромат,
А, як у неї настрої мінялись
Так, що його й вловити не вдавалось.
Той парфумер уже був і не рад,
Що здумав фараонові служить.
Тепер же і хотів би десь подітись,
Та ж ота клята може розізлитись,
Й накаже чи повісить, чи втопить.
Поки отак у роздумах він був,
Принісши їй свої парфуми но́ві
І аромат у них такий чудовий,
Що він за себе гордість аж відчув.
Вона ж лише наморщила свій ніс
Й пожбурила ту пляшечку об стіну.
(Бо ж знову лютувала без причини):
- Ти знову погань цю мені приніс?
Мені потрібен аромат п’янкий,
Аби ні в кого не було такого.
Щоб в голові млоїлося від нього.
Якщо не зробиш за три дні такий,
Велю тебе повісити отам
Уверх ногами, щоб сконав у муках
Тоді і другим буде за науку.
Той сумніву не мав, а ні на грам,
Що так і буде. Повернувсь сумний
В свою майстерню й взявся мудрувати -
Щось наливати та переливати,
Мов ритуал виконував який.
Варив, цідив, і знов переливав.
При цьому шепотів якісь закляття:
- Щоб деревом тобі, нарешті стати!-
Якихось трав засушених додав,-
Щоб шкіра уся зморщилась твоя!
Щоби тебе всі люди оминали,
Бо колючками ти усіх лякала.
Щоб довелось тобі отак стоять
У спеку й холод і усе терпіть,
Як оце люди терплять біля тебе.
Хай дасть багато років тобі небо,
Щоб мучитися та, все рівно, жить!
Коли готове вариво було,
Додав парфумів ще для аромату.
У пляшечку налив то не багато.
Якраз три дні відтоді і пройшло.
Іде він до цариці. Та сидить
В саду чимсь невдоволена, сердита.
Шукає, мабуть, ще б кого побити.
А тут і він. Примружилась за мить:
- Ну, що, зробив? Мотузка он чека!
Та чоловік поглянув їй у очі:
- Я особисто в руки дати хочу!
Тримає свою пляшечку в руках.
- Ну, то давай! Пустіть сюди його!-
То вже сторожі. Підійшов близенько,
Цариці уклонився тій низенько.
Та пляшечку свою відкрив бігом
І хлюпнув з неї прямо їй в лице.
Усі навкруг на мить оторопіли,
Бо враз на місці, де вона сиділа,
З’явилось якесь дивне деревце.
В дрібних листочках та у колючках,
Що страшно, навіть, гілочку вхопити.
Але вся крона білим цвітом вкрита
І аромат такий у квіточках,
Що скоро позбігалися усі
Аби на таке диво подивитись
Та ароматом тим насолодитись,
Дивуючись такій простій красі.
Чи залишився парфумер той жить,
Того не знаю. Та із того часу
Акація по світу розрослася
І досі аромат її п’янить.
Коли й писати люди ще не вміли.
Тож спогадів про те не залишили.
Хіба оця легенда збереглась.
А було то в Єгипті ще, коли
І піраміди там не будували.
Хоча якісь держави існували
І фараони в них уже були.
Отож, в одній з малих отих держав
Жив-був і правив фараон, казали,
Що, наче, добрий був і правив вдало,
На підданих не надто й наїжджав.
І, наче все, як слід, якби то не
Його жона (де зміг лиш відкопати).
Таку вже кляту спробуй відшукати.
Бо ж на умі у неї лиш одне –
Вона! І все було замало їй –
І одягу, й прикрас, і слуг навколо.
Здавалось – не вгамується ніколи.
І, навіть, суперечити не смій.
Акація – так звалася вона.
У розкошах жила, усього мала,
Чого б лишень була не побажала.
Але, воно, мабуть й не дивина,
Бо чоловік її, чи так кохав,
А, може, просто не хотів перечить.
Везли зусюди їй потрібні речі.
А той лише дивився і зітхав.
Як фараон ті вибрики терпів,
То уявіть, як слугам діставалось.
Вона ж сама не милась, не вдягалась.
Й раптовий в неї викликати гнів –
То дуже просто. Ледве що не так –
Вона у крик й нещасного одразу
Тягли надвір і били «за образу»
Величності. А з того неборак
Не міг ні сісти тиждень, ні лягти.
Причин же покричати досить бу́ло –
Той не устиг, та слово не дочула,
Той не зміг швидко бажане знайти.
Та воду не догріла, той прим’яв
Краєчок плаття. Там вікно відкрите,
Там на́пою у кухоль не долито.
Ніхто в палаці спокою не мав.
А парфумеру ж діставалось як?
Вона любила гарні аромати,
А той усе ніяк не міг вгадати.
І то не те, і те зовсім не так.
Він і ночами цілими не спав,
Все колотив щось, підбирав в надії,
Що, врешті господиня та зрадіє.
І доки ще ні разу не вгадав.
Під настрій же був кожен аромат,
А, як у неї настрої мінялись
Так, що його й вловити не вдавалось.
Той парфумер уже був і не рад,
Що здумав фараонові служить.
Тепер же і хотів би десь подітись,
Та ж ота клята може розізлитись,
Й накаже чи повісить, чи втопить.
Поки отак у роздумах він був,
Принісши їй свої парфуми но́ві
І аромат у них такий чудовий,
Що він за себе гордість аж відчув.
Вона ж лише наморщила свій ніс
Й пожбурила ту пляшечку об стіну.
(Бо ж знову лютувала без причини):
- Ти знову погань цю мені приніс?
Мені потрібен аромат п’янкий,
Аби ні в кого не було такого.
Щоб в голові млоїлося від нього.
Якщо не зробиш за три дні такий,
Велю тебе повісити отам
Уверх ногами, щоб сконав у муках
Тоді і другим буде за науку.
Той сумніву не мав, а ні на грам,
Що так і буде. Повернувсь сумний
В свою майстерню й взявся мудрувати -
Щось наливати та переливати,
Мов ритуал виконував який.
Варив, цідив, і знов переливав.
При цьому шепотів якісь закляття:
- Щоб деревом тобі, нарешті стати!-
Якихось трав засушених додав,-
Щоб шкіра уся зморщилась твоя!
Щоби тебе всі люди оминали,
Бо колючками ти усіх лякала.
Щоб довелось тобі отак стоять
У спеку й холод і усе терпіть,
Як оце люди терплять біля тебе.
Хай дасть багато років тобі небо,
Щоб мучитися та, все рівно, жить!
Коли готове вариво було,
Додав парфумів ще для аромату.
У пляшечку налив то не багато.
Якраз три дні відтоді і пройшло.
Іде він до цариці. Та сидить
В саду чимсь невдоволена, сердита.
Шукає, мабуть, ще б кого побити.
А тут і він. Примружилась за мить:
- Ну, що, зробив? Мотузка он чека!
Та чоловік поглянув їй у очі:
- Я особисто в руки дати хочу!
Тримає свою пляшечку в руках.
- Ну, то давай! Пустіть сюди його!-
То вже сторожі. Підійшов близенько,
Цариці уклонився тій низенько.
Та пляшечку свою відкрив бігом
І хлюпнув з неї прямо їй в лице.
Усі навкруг на мить оторопіли,
Бо враз на місці, де вона сиділа,
З’явилось якесь дивне деревце.
В дрібних листочках та у колючках,
Що страшно, навіть, гілочку вхопити.
Але вся крона білим цвітом вкрита
І аромат такий у квіточках,
Що скоро позбігалися усі
Аби на таке диво подивитись
Та ароматом тим насолодитись,
Дивуючись такій простій красі.
Чи залишився парфумер той жить,
Того не знаю. Та із того часу
Акація по світу розрослася
І досі аромат її п’янить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію