ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про акацію
Було то іще в той далекий час,
Коли й писати люди ще не вміли.
Тож спогадів про те не залишили.
Хіба оця легенда збереглась.
А було то в Єгипті ще, коли
І піраміди там не будували.
Хоча якісь держави існували
І фараони в них уже були.
Отож, в одній з малих отих держав
Жив-був і правив фараон, казали,
Що, наче, добрий був і правив вдало,
На підданих не надто й наїжджав.
І, наче все, як слід, якби то не
Його жона (де зміг лиш відкопати).
Таку вже кляту спробуй відшукати.
Бо ж на умі у неї лиш одне –
Вона! І все було замало їй –
І одягу, й прикрас, і слуг навколо.
Здавалось – не вгамується ніколи.
І, навіть, суперечити не смій.
Акація – так звалася вона.
У розкошах жила, усього мала,
Чого б лишень була не побажала.
Але, воно, мабуть й не дивина,
Бо чоловік її, чи так кохав,
А, може, просто не хотів перечить.
Везли зусюди їй потрібні речі.
А той лише дивився і зітхав.
Як фараон ті вибрики терпів,
То уявіть, як слугам діставалось.
Вона ж сама не милась, не вдягалась.
Й раптовий в неї викликати гнів –
То дуже просто. Ледве що не так –
Вона у крик й нещасного одразу
Тягли надвір і били «за образу»
Величності. А з того неборак
Не міг ні сісти тиждень, ні лягти.
Причин же покричати досить бу́ло –
Той не устиг, та слово не дочула,
Той не зміг швидко бажане знайти.
Та воду не догріла, той прим’яв
Краєчок плаття. Там вікно відкрите,
Там на́пою у кухоль не долито.
Ніхто в палаці спокою не мав.
А парфумеру ж діставалось як?
Вона любила гарні аромати,
А той усе ніяк не міг вгадати.
І то не те, і те зовсім не так.
Він і ночами цілими не спав,
Все колотив щось, підбирав в надії,
Що, врешті господиня та зрадіє.
І доки ще ні разу не вгадав.
Під настрій же був кожен аромат,
А, як у неї настрої мінялись
Так, що його й вловити не вдавалось.
Той парфумер уже був і не рад,
Що здумав фараонові служить.
Тепер же і хотів би десь подітись,
Та ж ота клята може розізлитись,
Й накаже чи повісить, чи втопить.
Поки отак у роздумах він був,
Принісши їй свої парфуми но́ві
І аромат у них такий чудовий,
Що він за себе гордість аж відчув.
Вона ж лише наморщила свій ніс
Й пожбурила ту пляшечку об стіну.
(Бо ж знову лютувала без причини):
- Ти знову погань цю мені приніс?
Мені потрібен аромат п’янкий,
Аби ні в кого не було такого.
Щоб в голові млоїлося від нього.
Якщо не зробиш за три дні такий,
Велю тебе повісити отам
Уверх ногами, щоб сконав у муках
Тоді і другим буде за науку.
Той сумніву не мав, а ні на грам,
Що так і буде. Повернувсь сумний
В свою майстерню й взявся мудрувати -
Щось наливати та переливати,
Мов ритуал виконував який.
Варив, цідив, і знов переливав.
При цьому шепотів якісь закляття:
- Щоб деревом тобі, нарешті стати!-
Якихось трав засушених додав,-
Щоб шкіра уся зморщилась твоя!
Щоби тебе всі люди оминали,
Бо колючками ти усіх лякала.
Щоб довелось тобі отак стоять
У спеку й холод і усе терпіть,
Як оце люди терплять біля тебе.
Хай дасть багато років тобі небо,
Щоб мучитися та, все рівно, жить!
Коли готове вариво було,
Додав парфумів ще для аромату.
У пляшечку налив то не багато.
Якраз три дні відтоді і пройшло.
Іде він до цариці. Та сидить
В саду чимсь невдоволена, сердита.
Шукає, мабуть, ще б кого побити.
А тут і він. Примружилась за мить:
- Ну, що, зробив? Мотузка он чека!
Та чоловік поглянув їй у очі:
- Я особисто в руки дати хочу!
Тримає свою пляшечку в руках.
- Ну, то давай! Пустіть сюди його!-
То вже сторожі. Підійшов близенько,
Цариці уклонився тій низенько.
Та пляшечку свою відкрив бігом
І хлюпнув з неї прямо їй в лице.
Усі навкруг на мить оторопіли,
Бо враз на місці, де вона сиділа,
З’явилось якесь дивне деревце.
В дрібних листочках та у колючках,
Що страшно, навіть, гілочку вхопити.
Але вся крона білим цвітом вкрита
І аромат такий у квіточках,
Що скоро позбігалися усі
Аби на таке диво подивитись
Та ароматом тим насолодитись,
Дивуючись такій простій красі.
Чи залишився парфумер той жить,
Того не знаю. Та із того часу
Акація по світу розрослася
І досі аромат її п’янить.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-01-15 16:26:23
Переглядів сторінки твору 311
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній