Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва на річці Мурафа 30 листопада 1432 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва на річці Мурафа 30 листопада 1432 року
- Дядьку, іще про діда розкажи!-
Малий Семен за поли дядька смика,-
Ти ж говорив: він войовник великий,
І славно все життя своє прожив?!
Ти ж його знав? І, мабуть, з ним ходив
В походи? В битвах разом з ним змагався?
- Було, Семене, - той заусміхався,
Немов в минулі роки поглядів.
- Тож розкажи про битву хоч одну!
Як дід мій ворога здолав і де то сталось?
З ким саме вої тоді дідові змагались?
- Що ж, розповім про Свидригайлову війну.
Було то все багато літ тому назад.
Тоді якраз помер князь Вітовт і корону
Мав Свидригайло – брат отримать по закону.
Але поляки з допомогою неправд
На трон поставили у Вільно Сигізмунда.
Від того всього розділилась Русь-Литва,
Бо ж не одна тепер в державі голова
І невідомо чия зверху правда буде.
За Свидригайла стала майже уся Русь,
За Сигізмундом вся Литва та ще поляки.
Хотів, будь що, свого добитись Краків…
За Свидригайлом, дід твій потягнувсь.
Князь йому Кременець й Поділля доручив
Від Сигізмунда і поляків боронити.
Брацлав обрав дід, аби там сидіти,
Туди везли і зброю, і харчі.
Федько Несвицький, роду Корибут –
Твій дід, на справі своїй добре знався.
Сидіти та чекати не збирався,
Поки до нього вороги прийдуть.
А вони йшли…Віцентій з Шамотул
І Менжик Ян – що воєвода руський,
Зібрали військо й рушили від Бузька.
І вже пішов по всьому краю гул
Від поступу їх жовнірів. Одну
По одній вони кріпості долали.
До Брацлава все ближче підступали.
А сил у діда на таку війну
Було замало. Тож послав гінців
До волохів й татар, у поміч звати.
А, поки поміч мусив ту чекати,
То розіслав понад шляхи бійців,
Щоб шарпали поляків зусібіч,
Вдень і вночі спокою не давали.
А тоді осінь пізня вже стояла
І морозець навідувавсь на ніч.
Тож холодно у полі ночувати.
Поляки все тулилися до міст,
А наші їм щораз «щемили хвіст»,
Щоб не було чим військо годувати.
Отак і йшли поляки на Брацлав,
Немов ведмідь, якого пси догнали.
Й вони його здолати сил не мали,
І він прогнать можливості не мав.
Коли ж вони до замку підійшли,
Де дід сидів, той довго не вагався,
Скоріше з військом у ліси подався.
Поляки замок у вогні знайшли.
Спинилися на згарищі. Навкруг
Лиш вороги, харчів знайти не в змозі.
На згарищі сидіти на морозі
Ніхто не хоче. Ніяких потуг
Не вистачить, щоб ворога здолать.
Й надумались поляки відступати,
Десь у теплі в містах зазимувати,
А вже з весною знов похід почать.
А тут татари й волохи прийшли
До діда в поміч, сили більше стало.
Неспішно польське військо відступало,
Бо воєводи впевнені були,
Що проти них у діда сил нема.
Отож собі й не надто поспішали.
Загони за харчами розсилали…
А дід Федько вже й план належний мав,
Як тих поляків можна зупинить.
Зібрав докупи всі загони свої
І поспішив дорогою другою,
Де Копистирин над ріку лежить.
Ріка Мурафа, хоч і невелика,
Але грузька, в болотах і лісах.
Туди якраз лежав поляків шлях.
Там можна було подолати ріку.
Там над рікою військо зайняло
Всі сховки, щоб не втрапити на очі.
Тихцем засіли всі посеред ночі.
А вранці й польське військо прибуло.
За ніч мороз ледь кригою укрив
Мурафу, але не скував болота.
Тож військо польське підійшло навпроти
І воєвода гаті слать велів.
А там поволі й військо потяглось:
І жовніри, й вози важкі з обозу.
Здіймався пар над річку на морозі…
Вже половина перейшла…Аж ось
Із засідок із криками зусюд
Накинулися наші на поляків.
Ті миттю розгубилися від ляку,
Став розбігатись в усі боки люд,
Кидаючи і зброю, і вози.
А наші дружно голови рубали
Кого лише встигали, доганяли.
Схилялися на наш бік терези.
Але…Як то буває у бою,
І волохи, й татари ледь уздріли
Вози обозні, миттю полетіли,
Щоби жадобу втішити свою.
Здалося їм, що вже перемогли
І ворог відчайдушно утікає.
Так і було б… Та раптом прибуває
Загін поляків. Де вони були?
Мабуть, харчі ходили добувать?!
А сотник Кемлич, як уздрів картину,
Велів сурмити в сурми без упину
І в барабани голосно довбать,
Немов велике військо прибуло.
Те і татар, і волохів злякало,
Покинули грабунок й повтікали.
А наше військо зайняте було
Поляками, розбіглось по полях.
Дід ледве трохи і зумів зібрати.
Та Кемлич не збирався нападати.
То хитрий був й далекоглядний лях.
Побачивши, що, врешті, бій затих
І наші знову силу набирають,
Вже втікачів-поляків не вбивають,
І отим самим врятувавши їх,
Він відступив за втікачами вслід,
Лишивши і побитих, і обози.
А наші гнатись були вже не в змозі.
Тож повелів їх не чіпати дід.
Нехай тікають. Здобичі і так
Лишилось вдосталь. Є чого збирати.
Знав би, не став живими відпускати.
Поляки, хоч розбіглися, однак,
Ледве загроза зникла, узялись
На всю державу з гонором казати,
Що погромили наших і узяти
Дванадцять стягів, навіть, спромоглись.
Побили кілька тисяч наших та
Своїх лиш двох у битві загубили.
А наших гнали довго й довго били…
Уміють люди же брехати так!
Дід Федір, звісно, брехні не простив.
На другий рік пішов їх знову бити,
Що й Кам’янець спромігся захопити
Та на поляків військо напустив,
То ті й з Поділля Східного втекли…
Тож, зрозуміло, чия правда була.
Вже нині про ту битву всі й забули…
Але ж були часи…Таки були…
Малий Семен за поли дядька смика,-
Ти ж говорив: він войовник великий,
І славно все життя своє прожив?!
Ти ж його знав? І, мабуть, з ним ходив
В походи? В битвах разом з ним змагався?
- Було, Семене, - той заусміхався,
Немов в минулі роки поглядів.
- Тож розкажи про битву хоч одну!
Як дід мій ворога здолав і де то сталось?
З ким саме вої тоді дідові змагались?
- Що ж, розповім про Свидригайлову війну.
Було то все багато літ тому назад.
Тоді якраз помер князь Вітовт і корону
Мав Свидригайло – брат отримать по закону.
Але поляки з допомогою неправд
На трон поставили у Вільно Сигізмунда.
Від того всього розділилась Русь-Литва,
Бо ж не одна тепер в державі голова
І невідомо чия зверху правда буде.
За Свидригайла стала майже уся Русь,
За Сигізмундом вся Литва та ще поляки.
Хотів, будь що, свого добитись Краків…
За Свидригайлом, дід твій потягнувсь.
Князь йому Кременець й Поділля доручив
Від Сигізмунда і поляків боронити.
Брацлав обрав дід, аби там сидіти,
Туди везли і зброю, і харчі.
Федько Несвицький, роду Корибут –
Твій дід, на справі своїй добре знався.
Сидіти та чекати не збирався,
Поки до нього вороги прийдуть.
А вони йшли…Віцентій з Шамотул
І Менжик Ян – що воєвода руський,
Зібрали військо й рушили від Бузька.
І вже пішов по всьому краю гул
Від поступу їх жовнірів. Одну
По одній вони кріпості долали.
До Брацлава все ближче підступали.
А сил у діда на таку війну
Було замало. Тож послав гінців
До волохів й татар, у поміч звати.
А, поки поміч мусив ту чекати,
То розіслав понад шляхи бійців,
Щоб шарпали поляків зусібіч,
Вдень і вночі спокою не давали.
А тоді осінь пізня вже стояла
І морозець навідувавсь на ніч.
Тож холодно у полі ночувати.
Поляки все тулилися до міст,
А наші їм щораз «щемили хвіст»,
Щоб не було чим військо годувати.
Отак і йшли поляки на Брацлав,
Немов ведмідь, якого пси догнали.
Й вони його здолати сил не мали,
І він прогнать можливості не мав.
Коли ж вони до замку підійшли,
Де дід сидів, той довго не вагався,
Скоріше з військом у ліси подався.
Поляки замок у вогні знайшли.
Спинилися на згарищі. Навкруг
Лиш вороги, харчів знайти не в змозі.
На згарищі сидіти на морозі
Ніхто не хоче. Ніяких потуг
Не вистачить, щоб ворога здолать.
Й надумались поляки відступати,
Десь у теплі в містах зазимувати,
А вже з весною знов похід почать.
А тут татари й волохи прийшли
До діда в поміч, сили більше стало.
Неспішно польське військо відступало,
Бо воєводи впевнені були,
Що проти них у діда сил нема.
Отож собі й не надто поспішали.
Загони за харчами розсилали…
А дід Федько вже й план належний мав,
Як тих поляків можна зупинить.
Зібрав докупи всі загони свої
І поспішив дорогою другою,
Де Копистирин над ріку лежить.
Ріка Мурафа, хоч і невелика,
Але грузька, в болотах і лісах.
Туди якраз лежав поляків шлях.
Там можна було подолати ріку.
Там над рікою військо зайняло
Всі сховки, щоб не втрапити на очі.
Тихцем засіли всі посеред ночі.
А вранці й польське військо прибуло.
За ніч мороз ледь кригою укрив
Мурафу, але не скував болота.
Тож військо польське підійшло навпроти
І воєвода гаті слать велів.
А там поволі й військо потяглось:
І жовніри, й вози важкі з обозу.
Здіймався пар над річку на морозі…
Вже половина перейшла…Аж ось
Із засідок із криками зусюд
Накинулися наші на поляків.
Ті миттю розгубилися від ляку,
Став розбігатись в усі боки люд,
Кидаючи і зброю, і вози.
А наші дружно голови рубали
Кого лише встигали, доганяли.
Схилялися на наш бік терези.
Але…Як то буває у бою,
І волохи, й татари ледь уздріли
Вози обозні, миттю полетіли,
Щоби жадобу втішити свою.
Здалося їм, що вже перемогли
І ворог відчайдушно утікає.
Так і було б… Та раптом прибуває
Загін поляків. Де вони були?
Мабуть, харчі ходили добувать?!
А сотник Кемлич, як уздрів картину,
Велів сурмити в сурми без упину
І в барабани голосно довбать,
Немов велике військо прибуло.
Те і татар, і волохів злякало,
Покинули грабунок й повтікали.
А наше військо зайняте було
Поляками, розбіглось по полях.
Дід ледве трохи і зумів зібрати.
Та Кемлич не збирався нападати.
То хитрий був й далекоглядний лях.
Побачивши, що, врешті, бій затих
І наші знову силу набирають,
Вже втікачів-поляків не вбивають,
І отим самим врятувавши їх,
Він відступив за втікачами вслід,
Лишивши і побитих, і обози.
А наші гнатись були вже не в змозі.
Тож повелів їх не чіпати дід.
Нехай тікають. Здобичі і так
Лишилось вдосталь. Є чого збирати.
Знав би, не став живими відпускати.
Поляки, хоч розбіглися, однак,
Ледве загроза зникла, узялись
На всю державу з гонором казати,
Що погромили наших і узяти
Дванадцять стягів, навіть, спромоглись.
Побили кілька тисяч наших та
Своїх лиш двох у битві загубили.
А наших гнали довго й довго били…
Уміють люди же брехати так!
Дід Федір, звісно, брехні не простив.
На другий рік пішов їх знову бити,
Що й Кам’янець спромігся захопити
Та на поляків військо напустив,
То ті й з Поділля Східного втекли…
Тож, зрозуміло, чия правда була.
Вже нині про ту битву всі й забули…
Але ж були часи…Таки були…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
