Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва на річці Мурафа 30 листопада 1432 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва на річці Мурафа 30 листопада 1432 року
- Дядьку, іще про діда розкажи!-
Малий Семен за поли дядька смика,-
Ти ж говорив: він войовник великий,
І славно все життя своє прожив?!
Ти ж його знав? І, мабуть, з ним ходив
В походи? В битвах разом з ним змагався?
- Було, Семене, - той заусміхався,
Немов в минулі роки поглядів.
- Тож розкажи про битву хоч одну!
Як дід мій ворога здолав і де то сталось?
З ким саме вої тоді дідові змагались?
- Що ж, розповім про Свидригайлову війну.
Було то все багато літ тому назад.
Тоді якраз помер князь Вітовт і корону
Мав Свидригайло – брат отримать по закону.
Але поляки з допомогою неправд
На трон поставили у Вільно Сигізмунда.
Від того всього розділилась Русь-Литва,
Бо ж не одна тепер в державі голова
І невідомо чия зверху правда буде.
За Свидригайла стала майже уся Русь,
За Сигізмундом вся Литва та ще поляки.
Хотів, будь що, свого добитись Краків…
За Свидригайлом, дід твій потягнувсь.
Князь йому Кременець й Поділля доручив
Від Сигізмунда і поляків боронити.
Брацлав обрав дід, аби там сидіти,
Туди везли і зброю, і харчі.
Федько Несвицький, роду Корибут –
Твій дід, на справі своїй добре знався.
Сидіти та чекати не збирався,
Поки до нього вороги прийдуть.
А вони йшли…Віцентій з Шамотул
І Менжик Ян – що воєвода руський,
Зібрали військо й рушили від Бузька.
І вже пішов по всьому краю гул
Від поступу їх жовнірів. Одну
По одній вони кріпості долали.
До Брацлава все ближче підступали.
А сил у діда на таку війну
Було замало. Тож послав гінців
До волохів й татар, у поміч звати.
А, поки поміч мусив ту чекати,
То розіслав понад шляхи бійців,
Щоб шарпали поляків зусібіч,
Вдень і вночі спокою не давали.
А тоді осінь пізня вже стояла
І морозець навідувавсь на ніч.
Тож холодно у полі ночувати.
Поляки все тулилися до міст,
А наші їм щораз «щемили хвіст»,
Щоб не було чим військо годувати.
Отак і йшли поляки на Брацлав,
Немов ведмідь, якого пси догнали.
Й вони його здолати сил не мали,
І він прогнать можливості не мав.
Коли ж вони до замку підійшли,
Де дід сидів, той довго не вагався,
Скоріше з військом у ліси подався.
Поляки замок у вогні знайшли.
Спинилися на згарищі. Навкруг
Лиш вороги, харчів знайти не в змозі.
На згарищі сидіти на морозі
Ніхто не хоче. Ніяких потуг
Не вистачить, щоб ворога здолать.
Й надумались поляки відступати,
Десь у теплі в містах зазимувати,
А вже з весною знов похід почать.
А тут татари й волохи прийшли
До діда в поміч, сили більше стало.
Неспішно польське військо відступало,
Бо воєводи впевнені були,
Що проти них у діда сил нема.
Отож собі й не надто поспішали.
Загони за харчами розсилали…
А дід Федько вже й план належний мав,
Як тих поляків можна зупинить.
Зібрав докупи всі загони свої
І поспішив дорогою другою,
Де Копистирин над ріку лежить.
Ріка Мурафа, хоч і невелика,
Але грузька, в болотах і лісах.
Туди якраз лежав поляків шлях.
Там можна було подолати ріку.
Там над рікою військо зайняло
Всі сховки, щоб не втрапити на очі.
Тихцем засіли всі посеред ночі.
А вранці й польське військо прибуло.
За ніч мороз ледь кригою укрив
Мурафу, але не скував болота.
Тож військо польське підійшло навпроти
І воєвода гаті слать велів.
А там поволі й військо потяглось:
І жовніри, й вози важкі з обозу.
Здіймався пар над річку на морозі…
Вже половина перейшла…Аж ось
Із засідок із криками зусюд
Накинулися наші на поляків.
Ті миттю розгубилися від ляку,
Став розбігатись в усі боки люд,
Кидаючи і зброю, і вози.
А наші дружно голови рубали
Кого лише встигали, доганяли.
Схилялися на наш бік терези.
Але…Як то буває у бою,
І волохи, й татари ледь уздріли
Вози обозні, миттю полетіли,
Щоби жадобу втішити свою.
Здалося їм, що вже перемогли
І ворог відчайдушно утікає.
Так і було б… Та раптом прибуває
Загін поляків. Де вони були?
Мабуть, харчі ходили добувать?!
А сотник Кемлич, як уздрів картину,
Велів сурмити в сурми без упину
І в барабани голосно довбать,
Немов велике військо прибуло.
Те і татар, і волохів злякало,
Покинули грабунок й повтікали.
А наше військо зайняте було
Поляками, розбіглось по полях.
Дід ледве трохи і зумів зібрати.
Та Кемлич не збирався нападати.
То хитрий був й далекоглядний лях.
Побачивши, що, врешті, бій затих
І наші знову силу набирають,
Вже втікачів-поляків не вбивають,
І отим самим врятувавши їх,
Він відступив за втікачами вслід,
Лишивши і побитих, і обози.
А наші гнатись були вже не в змозі.
Тож повелів їх не чіпати дід.
Нехай тікають. Здобичі і так
Лишилось вдосталь. Є чого збирати.
Знав би, не став живими відпускати.
Поляки, хоч розбіглися, однак,
Ледве загроза зникла, узялись
На всю державу з гонором казати,
Що погромили наших і узяти
Дванадцять стягів, навіть, спромоглись.
Побили кілька тисяч наших та
Своїх лиш двох у битві загубили.
А наших гнали довго й довго били…
Уміють люди же брехати так!
Дід Федір, звісно, брехні не простив.
На другий рік пішов їх знову бити,
Що й Кам’янець спромігся захопити
Та на поляків військо напустив,
То ті й з Поділля Східного втекли…
Тож, зрозуміло, чия правда була.
Вже нині про ту битву всі й забули…
Але ж були часи…Таки були…
Малий Семен за поли дядька смика,-
Ти ж говорив: він войовник великий,
І славно все життя своє прожив?!
Ти ж його знав? І, мабуть, з ним ходив
В походи? В битвах разом з ним змагався?
- Було, Семене, - той заусміхався,
Немов в минулі роки поглядів.
- Тож розкажи про битву хоч одну!
Як дід мій ворога здолав і де то сталось?
З ким саме вої тоді дідові змагались?
- Що ж, розповім про Свидригайлову війну.
Було то все багато літ тому назад.
Тоді якраз помер князь Вітовт і корону
Мав Свидригайло – брат отримать по закону.
Але поляки з допомогою неправд
На трон поставили у Вільно Сигізмунда.
Від того всього розділилась Русь-Литва,
Бо ж не одна тепер в державі голова
І невідомо чия зверху правда буде.
За Свидригайла стала майже уся Русь,
За Сигізмундом вся Литва та ще поляки.
Хотів, будь що, свого добитись Краків…
За Свидригайлом, дід твій потягнувсь.
Князь йому Кременець й Поділля доручив
Від Сигізмунда і поляків боронити.
Брацлав обрав дід, аби там сидіти,
Туди везли і зброю, і харчі.
Федько Несвицький, роду Корибут –
Твій дід, на справі своїй добре знався.
Сидіти та чекати не збирався,
Поки до нього вороги прийдуть.
А вони йшли…Віцентій з Шамотул
І Менжик Ян – що воєвода руський,
Зібрали військо й рушили від Бузька.
І вже пішов по всьому краю гул
Від поступу їх жовнірів. Одну
По одній вони кріпості долали.
До Брацлава все ближче підступали.
А сил у діда на таку війну
Було замало. Тож послав гінців
До волохів й татар, у поміч звати.
А, поки поміч мусив ту чекати,
То розіслав понад шляхи бійців,
Щоб шарпали поляків зусібіч,
Вдень і вночі спокою не давали.
А тоді осінь пізня вже стояла
І морозець навідувавсь на ніч.
Тож холодно у полі ночувати.
Поляки все тулилися до міст,
А наші їм щораз «щемили хвіст»,
Щоб не було чим військо годувати.
Отак і йшли поляки на Брацлав,
Немов ведмідь, якого пси догнали.
Й вони його здолати сил не мали,
І він прогнать можливості не мав.
Коли ж вони до замку підійшли,
Де дід сидів, той довго не вагався,
Скоріше з військом у ліси подався.
Поляки замок у вогні знайшли.
Спинилися на згарищі. Навкруг
Лиш вороги, харчів знайти не в змозі.
На згарищі сидіти на морозі
Ніхто не хоче. Ніяких потуг
Не вистачить, щоб ворога здолать.
Й надумались поляки відступати,
Десь у теплі в містах зазимувати,
А вже з весною знов похід почать.
А тут татари й волохи прийшли
До діда в поміч, сили більше стало.
Неспішно польське військо відступало,
Бо воєводи впевнені були,
Що проти них у діда сил нема.
Отож собі й не надто поспішали.
Загони за харчами розсилали…
А дід Федько вже й план належний мав,
Як тих поляків можна зупинить.
Зібрав докупи всі загони свої
І поспішив дорогою другою,
Де Копистирин над ріку лежить.
Ріка Мурафа, хоч і невелика,
Але грузька, в болотах і лісах.
Туди якраз лежав поляків шлях.
Там можна було подолати ріку.
Там над рікою військо зайняло
Всі сховки, щоб не втрапити на очі.
Тихцем засіли всі посеред ночі.
А вранці й польське військо прибуло.
За ніч мороз ледь кригою укрив
Мурафу, але не скував болота.
Тож військо польське підійшло навпроти
І воєвода гаті слать велів.
А там поволі й військо потяглось:
І жовніри, й вози важкі з обозу.
Здіймався пар над річку на морозі…
Вже половина перейшла…Аж ось
Із засідок із криками зусюд
Накинулися наші на поляків.
Ті миттю розгубилися від ляку,
Став розбігатись в усі боки люд,
Кидаючи і зброю, і вози.
А наші дружно голови рубали
Кого лише встигали, доганяли.
Схилялися на наш бік терези.
Але…Як то буває у бою,
І волохи, й татари ледь уздріли
Вози обозні, миттю полетіли,
Щоби жадобу втішити свою.
Здалося їм, що вже перемогли
І ворог відчайдушно утікає.
Так і було б… Та раптом прибуває
Загін поляків. Де вони були?
Мабуть, харчі ходили добувать?!
А сотник Кемлич, як уздрів картину,
Велів сурмити в сурми без упину
І в барабани голосно довбать,
Немов велике військо прибуло.
Те і татар, і волохів злякало,
Покинули грабунок й повтікали.
А наше військо зайняте було
Поляками, розбіглось по полях.
Дід ледве трохи і зумів зібрати.
Та Кемлич не збирався нападати.
То хитрий був й далекоглядний лях.
Побачивши, що, врешті, бій затих
І наші знову силу набирають,
Вже втікачів-поляків не вбивають,
І отим самим врятувавши їх,
Він відступив за втікачами вслід,
Лишивши і побитих, і обози.
А наші гнатись були вже не в змозі.
Тож повелів їх не чіпати дід.
Нехай тікають. Здобичі і так
Лишилось вдосталь. Є чого збирати.
Знав би, не став живими відпускати.
Поляки, хоч розбіглися, однак,
Ледве загроза зникла, узялись
На всю державу з гонором казати,
Що погромили наших і узяти
Дванадцять стягів, навіть, спромоглись.
Побили кілька тисяч наших та
Своїх лиш двох у битві загубили.
А наших гнали довго й довго били…
Уміють люди же брехати так!
Дід Федір, звісно, брехні не простив.
На другий рік пішов їх знову бити,
Що й Кам’янець спромігся захопити
Та на поляків військо напустив,
То ті й з Поділля Східного втекли…
Тож, зрозуміло, чия правда була.
Вже нині про ту битву всі й забули…
Але ж були часи…Таки були…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
