Один тиран був владу захопив
В країні і великій, і багатій.
Вже сподівався і царем там стати.
Суперників убив чи то купив.
Народ весь час байками годував.
Все колишні велич і про славу,
Гукав велику відродить державу,
Якою б він, звичайно, керував.
З обіймами до всіх сусідів пхавсь.
Так обіймав, що кості аж тріщали.
Але вони у більшості мовчали,
Бо відштовхни – враз за ножа хапавсь.
Казав одним сусідам : - Ми ж брати!
Державу будем спільну будувати.
Та той народ рішив його послати
І, навіть, указав, куди іти.
Озлився той, війська свої зібрав
Та силою рішив їх покорити.
Його вояки, наче ті бандити –
Бо кожен убивав, калічив, крав.
Гадали швидко силою узять
Та сила більшу силу ще зустріла.
Уже вояки скоро й пожаліли,
Що здумали народ той звоювать.
Але тиран жене їх і жене,
Бо ж, бачте, захотів – провчити має.
Страшні ракети день і ніч кидає
І жодного живого не мине.
Гадав, що всі злякаються тоді
І скоряться, і стануть на коліна.
Кричав: - Вони скоритися повинні!
Але поразку власну проглядів.
Тікали вояки його бігом,
Забувши всяк, чого сюди припхався.
Тиран їх зупинити намагався
Та затоптала та юрба його.
Отож, не так то й легко буть тираном.
Як би байками всіх не годував
І скільки б кров’ю їх не напував,
Свої ж затопчуть – пізно або рано.