Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Жадан (1974) /
Вірші
Соціалізм
Контекст : Банкакокаїну
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Соціалізм
Повільне літо, триває без кінця, і деякі дні – молоді
стебла, здатні повністю міняти структуру, напружуючи
волокна; небо над залізницею, якісь поодинокі новини,
я в такі дні завжди згадую давнього знайомого, з яким ми
грали в одній
команді; він був старший за мене років на двадцять,
свого часу його навіть запрошували в один з клубів тоді ще
союзної “вишки”, в тепле портове місто;
грав би за моряків, спорттовариство би за все башляло,
вечорами
ходив би на міський пляж – кумир для вигорілих від сонця
пацанів;
проте він чомусь відмовився, зайнявся фарцовкою, торгував
анашею,
навіть сів на рік, хтось його підставив, як він потім
розповідав, хоча я
особисто йому не вірив – анаша, все-таки;
він вийшов наприкінці вісімдесятих і догравав у любительських
командах,котрі сам і тренував, тоді ми з ним і познайомились,
чомусь і дотепер часто його згадую.
Знаєш, - починав він іноді, - совок навчив мене
простіше ставитись до себе, цього, виявляється, достатньо
аби вибирати з життя
лише потрібні тобі шматки; хочеш почути, чому я тоді
відмовився? просто я подумав, що насправді немає різниці –
грати чи
не грати, ніякої різниці, розумієш?
кар’єра? ну, я ще й тепер міг би нормально грати, правда
анаша, розумієш?
постійно глюки на полі, а так нічого;
тоді я його, ясна річ, мало розумів, а ось тепер
думаю – справді, чувак мав чим спокуситись –
сонячні вісімдесяті великої країни, фарца, яка валила совок,
комунізм, естрада і югославія,
він ще й тепер нормально виглядає, тільки його глючить
постійно під час гри, а так нічого – нормальний майстер
спорту,
як і належиться бути.
Є така погана звичка – виносити з минулого різний непотріб,
непотрібні тобі речі, щоби в якийсь момент зупинитися
і зрозуміти, що не можна винести стільки горя і втіхи,
життя дарує надто багато спокус, надто приваблива штука це
життя –
достатньо коротке, щоби переповісти його за один раз,
і надміру депресивне, аби знайти співрозмовників для такої
розповіді;
кожного літа те саме – не можеш зрозуміти,
більше втратив чи більше надбав;
і все неймовірним чином триває,
і навіть вода поступово нагрівається,
від того що в ній ритмічно б’ються
риб’ячі пластичні серця.
стебла, здатні повністю міняти структуру, напружуючи
волокна; небо над залізницею, якісь поодинокі новини,
я в такі дні завжди згадую давнього знайомого, з яким ми
грали в одній
команді; він був старший за мене років на двадцять,
свого часу його навіть запрошували в один з клубів тоді ще
союзної “вишки”, в тепле портове місто;
грав би за моряків, спорттовариство би за все башляло,
вечорами
ходив би на міський пляж – кумир для вигорілих від сонця
пацанів;
проте він чомусь відмовився, зайнявся фарцовкою, торгував
анашею,
навіть сів на рік, хтось його підставив, як він потім
розповідав, хоча я
особисто йому не вірив – анаша, все-таки;
він вийшов наприкінці вісімдесятих і догравав у любительських
командах,котрі сам і тренував, тоді ми з ним і познайомились,
чомусь і дотепер часто його згадую.
Знаєш, - починав він іноді, - совок навчив мене
простіше ставитись до себе, цього, виявляється, достатньо
аби вибирати з життя
лише потрібні тобі шматки; хочеш почути, чому я тоді
відмовився? просто я подумав, що насправді немає різниці –
грати чи
не грати, ніякої різниці, розумієш?
кар’єра? ну, я ще й тепер міг би нормально грати, правда
анаша, розумієш?
постійно глюки на полі, а так нічого;
тоді я його, ясна річ, мало розумів, а ось тепер
думаю – справді, чувак мав чим спокуситись –
сонячні вісімдесяті великої країни, фарца, яка валила совок,
комунізм, естрада і югославія,
він ще й тепер нормально виглядає, тільки його глючить
постійно під час гри, а так нічого – нормальний майстер
спорту,
як і належиться бути.
Є така погана звичка – виносити з минулого різний непотріб,
непотрібні тобі речі, щоби в якийсь момент зупинитися
і зрозуміти, що не можна винести стільки горя і втіхи,
життя дарує надто багато спокус, надто приваблива штука це
життя –
достатньо коротке, щоби переповісти його за один раз,
і надміру депресивне, аби знайти співрозмовників для такої
розповіді;
кожного літа те саме – не можеш зрозуміти,
більше втратив чи більше надбав;
і все неймовірним чином триває,
і навіть вода поступово нагрівається,
від того що в ній ритмічно б’ються
риб’ячі пластичні серця.
Контекст : Банкакокаїну
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
