Повільне літо, триває без кінця, і деякі дні – молоді
стебла, здатні повністю міняти структуру, напружуючи
волокна; небо над залізницею, якісь поодинокі новини,
я в такі дні завжди згадую давнього знайомого, з яким ми
грали в одній
команді; він був старший за мене років на двадцять,
свого часу його навіть запрошували в один з клубів тоді ще
союзної “вишки”, в тепле портове місто;
грав би за моряків, спорттовариство би за все башляло,
вечорами
ходив би на міський пляж – кумир для вигорілих від сонця
пацанів;
проте він чомусь відмовився, зайнявся фарцовкою, торгував
анашею,
навіть сів на рік, хтось його підставив, як він потім
розповідав, хоча я
особисто йому не вірив – анаша, все-таки;
він вийшов наприкінці вісімдесятих і догравав у любительських
командах,котрі сам і тренував, тоді ми з ним і познайомились,
чомусь і дотепер часто його згадую.

Знаєш, - починав він іноді, - совок навчив мене
простіше ставитись до себе, цього, виявляється, достатньо
аби вибирати з життя
лише потрібні тобі шматки; хочеш почути, чому я тоді
відмовився? просто я подумав, що насправді немає різниці –
грати чи
не грати, ніякої різниці, розумієш?
кар’єра? ну, я ще й тепер міг би нормально грати, правда
анаша, розумієш?
постійно глюки на полі, а так нічого;
тоді я його, ясна річ, мало розумів, а ось тепер
думаю – справді, чувак мав чим спокуситись –
сонячні вісімдесяті великої країни, фарца, яка валила совок,
комунізм, естрада і югославія,
він ще й тепер нормально виглядає, тільки його глючить
постійно під час гри, а так нічого – нормальний майстер
спорту,
як і належиться бути.

Є така погана звичка – виносити з минулого різний непотріб,
непотрібні тобі речі, щоби в якийсь момент зупинитися
і зрозуміти, що не можна винести стільки горя і втіхи,
життя дарує надто багато спокус, надто приваблива штука це
життя –
достатньо коротке, щоби переповісти його за один раз,
і надміру депресивне, аби знайти співрозмовників для такої
розповіді;
кожного літа те саме – не можеш зрозуміти,
більше втратив чи більше надбав;
і все неймовірним чином триває,
і навіть вода поступово нагрівається,
від того що в ній ритмічно б’ються
риб’ячі пластичні серця.