Це відчуття, ніби раптом з’явилось багато води,
мабуть тому, що кожен сніг має рухи і запахи океану,
з’являється присутність великого в твоєму житті;
все було створено з урахуванням твого серцебиття,
недаремно ці хвилі, непроявлені і непочуті,
повертаються в бік населення.

Ніби не втримуючись на відведених
для них територіях, вони в якусь мить забігають всього
лише
на хвилину у сновидіння, як діти вбігають в батьківські
спальні.
І навіть якщо їх не видно, це ще
не значить, що їх насправді не видно.

Та частина життя,
яку називають життям,
ніколи б не вмістила в собі такої кількості звуків.
Ти говориш – тиша, знаючи, що тиша це і є те,
чого ти не можеш почути.

Є підвали,
і є дахи,
і десь між ними заховано океан; і все, що бачиш –
мокрі зимові дерева, ріки
й трава,
котра в своєму світі є чимось таким,
чим в нашому світі є радість або прощання.

І ось тоді, починаючись ближче до ранку,
вони приходять і зупиняються зовсім поруч,
ніби хтось проводить ножем поруч із обличчям,
або пробиває механічною друкнею літери
зі зворотнього боку,
теплою кров’ю по обгортковому паперу,
і птах за вікном перелітає так повільно,
що доки його видно,
я встигаю вписати потрібні слова,
і навіть встигаю їх викреслити.