ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
2024.02.14
2024.02.08
2024.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про Самійла Корецького
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про Самійла Корецького
Летять вітри в Україну, несуть чорні хмари.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
Та нема, як і не було іще в світі сили,
Яка б силу українську зламала, скорила.
Гинуть сотні та на зміну тисячі приходять
І рубають вражу силу, з України гонять.
Скільки було тих героїв, скільки іще буде.
Всіх імен запам’ятати не спроможні люди.
Скільки могил безіменних по степах безкраїх.
Про яких лиш Земля-мати тільки пам’ятає.
Але є і ті, про кого люд пісні співає,
Хоч, можливо, про людину нічого й не знає.
Рід магнатський на Волині поселився здавна,
Місто Корець тому роду в володіння дано.
Звідти стали і Корецькі. А були багаті.
Жили би собі спокійно. Чого ще шукати?
Та на місці не сидиться Самійлу з малого,
Всього хочеться пізнати, спробувати всього.
З братом в Лейдені повчився в університеті
Та навчання не відкрило всіх йому секретів.
Душа більшого бажала – пригод, авантюри –
Бити ворога у полі, штурмувати мури.
І, не встиг він повернутись з Лейдена додому,
Як Фортуна повернула своє лице йому.
Зебжидовський підняв шляхту дрібну на корону,
Веде проти короля він чималі загони.
Треба здрайців тих провчити, аби добре знали
І на владу королівську руки не здіймали.
З Ходкевичем, Вишневецьким Корецькі з’єднались,
І провчити отих здрайців добряче подались.
Був Самійло поміж ними. Як же то без нього?
Бо ж прославитись, нарешті випадає змога.
Шляхту легко розігнали, адже силу мали.
І Самійлові від того, навіть, сумно стало.
Але довго сумувати йому не вдалося,
Бо ж в Московію із військом іти довелося.
У Московії в ту пору Смута почалася,
В боротьбу Річ Посполита також упряглася.
То із Дмитрієм ходили трон завоювати,
А то уже подалися з військом і магнати.
В тій Московії порядку не було ніколи,
А помер їх цар останній законний відколи,
Ухопилися бояри, кожен собі тягне,
Кожен сісти сам на троні московському прагне.
Ті поляків в поміч кличуть, ті німців, ті шведів.
Невідомо, що й чекає Москву попереду.
Пішов і король походом, щоб Смоленськ здобути,
І прадавні українські землі повернути.
Взяв Смоленськ той у облогу. Аж чутки доходять,
Що уже московські раті на поміч підходять.
Послав король Жолкевського ті раті стрічати,
Пішов з військом тим Самійло, бо ж такий завзятий,
Що усидіти не може. Під Клушино стрілись.
Москалі на тому полі бились чи не бились
Та розбіглися по полю, ще спробуй зловити.
Ото тільки іноземців не вдалось розбити.
Сам Самійло в перших лавах ходив у атаки,
Але славно-таки бились оті зарізяки.
Двічі коней мінять мусив на протязі бою,
Але, усе ж, в кінці того гордий був собою.
Піддалися москалики, полякались сили,
Владислава царювати в Москві запросили.
Та ж чи можна з москалями про щось домовлятись?
Досить лише відвернутись, їх брехні піддатись
І вони тобі устромлять тут же ніж у спину.
Ледве тільки король з військом покинув країну,
Як москалі збунтувались, багатьох побили,
Гарнізон у Кремлі польський військом обложили.
Силою не здатні взяти, голодом морили.
Тож Самійлу їм надати поміч доручили.
Хоч півтисячі всього лиш мав він у загоні,
Але що були для нього якісь перепони.
Налетів вороже військо, як його не ждали,
Льодом річки московіти від нього втікали.
А він на очах ворожих до воріт з возами.
А там вже його стрічали ледь не зі сльозами…
Але мусив за два роки на Волинь вертати,
Помер батько, тепер йому князівство приймати.
Став він князем та ж на місці йому не сидиться –
Де би з ким повоювати та із ким побиться?
А тут якраз у Молдові багачка Могила
Зятів своїх Вишневецьких, Потоцьких впросила
Свого сина Костянтина на трон посадити.
А то ж туркам у Молдові добре насолити.
Покликали і Самійла. Тому того й треба.
Зібрав справжніх відчайдухів він навколо себе
Й пішов з ними у Молдову з турком воювати,
Для Могили Костянтина трона здобувати.
Той похід невдало склався. Костянтина вбили.
А Потоцького османи в бою полонили.
Польща видала укази всім заборонити
І походами в Молдову більше не ходити.
Не здобув Самійло трона, та здобув дружину,
Молоду взяв і красиву з Могил Катерину.
То раніше у Молдову просто він впрягався,
А тепер уже, як родич, воювати взявся.
Пішов разом з Вишневецьким трона здобувати,
Не для когось, а для жінки молодшого брата.
Не чекав господар Томша такого так скоро,
Узяло козацьке військо в бою над ним гору.
Мусив хутко утікати. Самійло подався
За ним слідом, Волощини отак і дістався.
Та громив того загони й татарські чамбули,
Які тільки зустрічались, на шляху їх були.
Туркам то не до вподоби, бо ж Томшу садили
Аби вільно свої справи в Молдові робили.
Тож зібрали вони військо, трон йому вернути.
Й почалася колотнеча у Молдові люта.
На той час вже Вишневецький почив собі в Бозі,
Та Самійлу дати раду турки не у змозі.
Хоч полишили вже його із вояк багато,
Бо не було чим платити. Та він воювати
Припиняти не збирався. Відбився у Яссах,
Розбив Томшу, у Бендерах туркам не піддався.
Ганяв військо тих османів по всій Буковині,
По Молдові, Семиграддю та ще й Волощи́ні.
Відвернулася Фортуна все таки від нього,
Не зміг з турками зладнати під Сасовим Рогом.
Розгромили його військо османи прокляті
Та й Самійла пов’язали із жінчиним братом.
Повезли його із шваґром прямо до Стамбула,
Та у замку Семивежнім в кайданах замкнули.
Сидить в замку тім Самійло, духу не втрачає,
Дістав звідкись свою дудку та і сидить, грає.
А тим часом рідня його визволити хоче,
Знайшовсь слуга йому вірний, до діла охочий.
Зав’язав зв’язки в Галаті, поміж християни,
Із посольствами – англійським, французьким так само.
Цілий рік ходив навколо охорони замку,
Все підмазував, підлещував. А тим і невтямки,
Що напилок і мотузку той при собі має,
Лиш нагоди передати Самійлу чекає.
Врешті, трапилося диво – стали на порозі,
А в камері лиш кайдани лежать на підлозі.
Піднялася веремія – де в’язень подівся.
А він поміж християни тоді схоронився.
Як тривога трохи стихла, його із Галати,
Кораблем взялись на острів ті переправляти.
Там в Сіцілію подався, з піратами стрівся,
Але бився так завзято, що й від них відбився.
Як героя його в Римі взялися стрічати,
Бо ж таких героїв, справді, було не багато,
Папа римський прийняв його з почестями, звісно,
Запросив його вступити в християнське військо.
Та не зміг Самійло довго жить без України,
Десь в Корці його чекала молода дружина.
Тож Італію полишив та й подавсь додому.
Віддала належну шану Батьківщина йому.
Прославляли, як героя та гімни складали.
Та недовго його радість удома тривала.
Бо уже у листопаді помира дружина,
Молода його, кохана, вірна Катерина.
Залишила йому доньку Ганнусю маленьку.
А йому від втрати серце стиска, як обценьки.
І раніш сидіти вдома йому не хотілось,
А тепер, по смерті жінки, й зовсім не сиділось.
Знов покликала Молдова. Жолкевський зібрався,
Граціані посадити на трон намагався.
Зібрав військо для походу, Самійла покликав,
А для того то спокуса була ще й велика.
Не задумувався, впрігся в нову авантюру.
Схотів знову бити турка, штурмувати мури.
Та не так воно все склалось, як йому гадалось.
Під Цецорою османам військо їх піддалось.
Молдавани повтікали, зрадили на полі.
Довелося відступати, рушили поволі.
А навколо турки в’ються, татари ганяють.
Не дають і крок ступити, весь час насідають.
Напосілися, нарешті, аж під Могильовим,
Аж те поле зробилося червоним від крові.
Там Жолкевського забили, а других багато
Удалося тоді туркам у полон узяти.
Пов’язали і Самійла. Знову та ж дорога
До Стамбула. Він же думав – не побачить йо́го.
Посадили в Чорну Вежу. Надійна сторожа.
Звідси уже утікати він ніяк не зможе.
Та і часу утікати в нього не багато.
Ледь не вся Європа взя́лась за нього прохати.
І Ходкевичі, й Збаразькі за нього просили,
Навіть, викуп чималенький були б заплатили.
І король прохав за нього. І не польський лише.
Бо й король англійський Яків в біді не залишив.
Але все було даремно. Турки, як затялись,
Бо ж помститися за втечу йому намагались.
Не послухались нікого і грошей не взяли.
На смерть князя засудили. На майдан зібрали
Тисячі, щоб показати, як вони карають.
Що усі від тої кари полякатись мають.
Вивели його до плахи, дев’ять катів поряд.
А навколо колихає людських голів море.
Всі чекають, як почне він султана прохати
Його смертю жорстокою отак не карати.
Та Самійло не збирався прохати нікого,
Сили й мужності достатньо ще було у нього.
Поки ті кати пишались, гордо позирали,
Вихопив ножа Самійло, що в руках тримали.
Та й накинувсь на катів тих, став полосувати,
Ран тяжких ножем тим гострим усім завдавати.
Доки ті прийшли до тями, доки похопились,
Уже деякі криваво на поміст звалились.
Та накинулись, нарешті усі на Самійла.
Їх багато, то ж за ними виявилась сила.
Ухопили та боялись, навіть, відпустити.
Узялися рушниками Самійла душити.
Не вдалася туркам кара, як вони хотіли.
Тож, відмовилися, навіть, віддавати тіло.
Та коли князь Конєцпольський викупивсь з неволі.
Він таємно вивіз тіло. Тож, нарешті, доля
Повернула його знову в рідну Україну,
Де й знайшов в Корці своєму останній спочинок.
Тридцять шість усього років прожив він на світі,
Але слід такий яскравий зумів залишити.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
Та нема, як і не було іще в світі сили,
Яка б силу українську зламала, скорила.
Гинуть сотні та на зміну тисячі приходять
І рубають вражу силу, з України гонять.
Скільки було тих героїв, скільки іще буде.
Всіх імен запам’ятати не спроможні люди.
Скільки могил безіменних по степах безкраїх.
Про яких лиш Земля-мати тільки пам’ятає.
Але є і ті, про кого люд пісні співає,
Хоч, можливо, про людину нічого й не знає.
Рід магнатський на Волині поселився здавна,
Місто Корець тому роду в володіння дано.
Звідти стали і Корецькі. А були багаті.
Жили би собі спокійно. Чого ще шукати?
Та на місці не сидиться Самійлу з малого,
Всього хочеться пізнати, спробувати всього.
З братом в Лейдені повчився в університеті
Та навчання не відкрило всіх йому секретів.
Душа більшого бажала – пригод, авантюри –
Бити ворога у полі, штурмувати мури.
І, не встиг він повернутись з Лейдена додому,
Як Фортуна повернула своє лице йому.
Зебжидовський підняв шляхту дрібну на корону,
Веде проти короля він чималі загони.
Треба здрайців тих провчити, аби добре знали
І на владу королівську руки не здіймали.
З Ходкевичем, Вишневецьким Корецькі з’єднались,
І провчити отих здрайців добряче подались.
Був Самійло поміж ними. Як же то без нього?
Бо ж прославитись, нарешті випадає змога.
Шляхту легко розігнали, адже силу мали.
І Самійлові від того, навіть, сумно стало.
Але довго сумувати йому не вдалося,
Бо ж в Московію із військом іти довелося.
У Московії в ту пору Смута почалася,
В боротьбу Річ Посполита також упряглася.
То із Дмитрієм ходили трон завоювати,
А то уже подалися з військом і магнати.
В тій Московії порядку не було ніколи,
А помер їх цар останній законний відколи,
Ухопилися бояри, кожен собі тягне,
Кожен сісти сам на троні московському прагне.
Ті поляків в поміч кличуть, ті німців, ті шведів.
Невідомо, що й чекає Москву попереду.
Пішов і король походом, щоб Смоленськ здобути,
І прадавні українські землі повернути.
Взяв Смоленськ той у облогу. Аж чутки доходять,
Що уже московські раті на поміч підходять.
Послав король Жолкевського ті раті стрічати,
Пішов з військом тим Самійло, бо ж такий завзятий,
Що усидіти не може. Під Клушино стрілись.
Москалі на тому полі бились чи не бились
Та розбіглися по полю, ще спробуй зловити.
Ото тільки іноземців не вдалось розбити.
Сам Самійло в перших лавах ходив у атаки,
Але славно-таки бились оті зарізяки.
Двічі коней мінять мусив на протязі бою,
Але, усе ж, в кінці того гордий був собою.
Піддалися москалики, полякались сили,
Владислава царювати в Москві запросили.
Та ж чи можна з москалями про щось домовлятись?
Досить лише відвернутись, їх брехні піддатись
І вони тобі устромлять тут же ніж у спину.
Ледве тільки король з військом покинув країну,
Як москалі збунтувались, багатьох побили,
Гарнізон у Кремлі польський військом обложили.
Силою не здатні взяти, голодом морили.
Тож Самійлу їм надати поміч доручили.
Хоч півтисячі всього лиш мав він у загоні,
Але що були для нього якісь перепони.
Налетів вороже військо, як його не ждали,
Льодом річки московіти від нього втікали.
А він на очах ворожих до воріт з возами.
А там вже його стрічали ледь не зі сльозами…
Але мусив за два роки на Волинь вертати,
Помер батько, тепер йому князівство приймати.
Став він князем та ж на місці йому не сидиться –
Де би з ким повоювати та із ким побиться?
А тут якраз у Молдові багачка Могила
Зятів своїх Вишневецьких, Потоцьких впросила
Свого сина Костянтина на трон посадити.
А то ж туркам у Молдові добре насолити.
Покликали і Самійла. Тому того й треба.
Зібрав справжніх відчайдухів він навколо себе
Й пішов з ними у Молдову з турком воювати,
Для Могили Костянтина трона здобувати.
Той похід невдало склався. Костянтина вбили.
А Потоцького османи в бою полонили.
Польща видала укази всім заборонити
І походами в Молдову більше не ходити.
Не здобув Самійло трона, та здобув дружину,
Молоду взяв і красиву з Могил Катерину.
То раніше у Молдову просто він впрягався,
А тепер уже, як родич, воювати взявся.
Пішов разом з Вишневецьким трона здобувати,
Не для когось, а для жінки молодшого брата.
Не чекав господар Томша такого так скоро,
Узяло козацьке військо в бою над ним гору.
Мусив хутко утікати. Самійло подався
За ним слідом, Волощини отак і дістався.
Та громив того загони й татарські чамбули,
Які тільки зустрічались, на шляху їх були.
Туркам то не до вподоби, бо ж Томшу садили
Аби вільно свої справи в Молдові робили.
Тож зібрали вони військо, трон йому вернути.
Й почалася колотнеча у Молдові люта.
На той час вже Вишневецький почив собі в Бозі,
Та Самійлу дати раду турки не у змозі.
Хоч полишили вже його із вояк багато,
Бо не було чим платити. Та він воювати
Припиняти не збирався. Відбився у Яссах,
Розбив Томшу, у Бендерах туркам не піддався.
Ганяв військо тих османів по всій Буковині,
По Молдові, Семиграддю та ще й Волощи́ні.
Відвернулася Фортуна все таки від нього,
Не зміг з турками зладнати під Сасовим Рогом.
Розгромили його військо османи прокляті
Та й Самійла пов’язали із жінчиним братом.
Повезли його із шваґром прямо до Стамбула,
Та у замку Семивежнім в кайданах замкнули.
Сидить в замку тім Самійло, духу не втрачає,
Дістав звідкись свою дудку та і сидить, грає.
А тим часом рідня його визволити хоче,
Знайшовсь слуга йому вірний, до діла охочий.
Зав’язав зв’язки в Галаті, поміж християни,
Із посольствами – англійським, французьким так само.
Цілий рік ходив навколо охорони замку,
Все підмазував, підлещував. А тим і невтямки,
Що напилок і мотузку той при собі має,
Лиш нагоди передати Самійлу чекає.
Врешті, трапилося диво – стали на порозі,
А в камері лиш кайдани лежать на підлозі.
Піднялася веремія – де в’язень подівся.
А він поміж християни тоді схоронився.
Як тривога трохи стихла, його із Галати,
Кораблем взялись на острів ті переправляти.
Там в Сіцілію подався, з піратами стрівся,
Але бився так завзято, що й від них відбився.
Як героя його в Римі взялися стрічати,
Бо ж таких героїв, справді, було не багато,
Папа римський прийняв його з почестями, звісно,
Запросив його вступити в християнське військо.
Та не зміг Самійло довго жить без України,
Десь в Корці його чекала молода дружина.
Тож Італію полишив та й подавсь додому.
Віддала належну шану Батьківщина йому.
Прославляли, як героя та гімни складали.
Та недовго його радість удома тривала.
Бо уже у листопаді помира дружина,
Молода його, кохана, вірна Катерина.
Залишила йому доньку Ганнусю маленьку.
А йому від втрати серце стиска, як обценьки.
І раніш сидіти вдома йому не хотілось,
А тепер, по смерті жінки, й зовсім не сиділось.
Знов покликала Молдова. Жолкевський зібрався,
Граціані посадити на трон намагався.
Зібрав військо для походу, Самійла покликав,
А для того то спокуса була ще й велика.
Не задумувався, впрігся в нову авантюру.
Схотів знову бити турка, штурмувати мури.
Та не так воно все склалось, як йому гадалось.
Під Цецорою османам військо їх піддалось.
Молдавани повтікали, зрадили на полі.
Довелося відступати, рушили поволі.
А навколо турки в’ються, татари ганяють.
Не дають і крок ступити, весь час насідають.
Напосілися, нарешті, аж під Могильовим,
Аж те поле зробилося червоним від крові.
Там Жолкевського забили, а других багато
Удалося тоді туркам у полон узяти.
Пов’язали і Самійла. Знову та ж дорога
До Стамбула. Він же думав – не побачить йо́го.
Посадили в Чорну Вежу. Надійна сторожа.
Звідси уже утікати він ніяк не зможе.
Та і часу утікати в нього не багато.
Ледь не вся Європа взя́лась за нього прохати.
І Ходкевичі, й Збаразькі за нього просили,
Навіть, викуп чималенький були б заплатили.
І король прохав за нього. І не польський лише.
Бо й король англійський Яків в біді не залишив.
Але все було даремно. Турки, як затялись,
Бо ж помститися за втечу йому намагались.
Не послухались нікого і грошей не взяли.
На смерть князя засудили. На майдан зібрали
Тисячі, щоб показати, як вони карають.
Що усі від тої кари полякатись мають.
Вивели його до плахи, дев’ять катів поряд.
А навколо колихає людських голів море.
Всі чекають, як почне він султана прохати
Його смертю жорстокою отак не карати.
Та Самійло не збирався прохати нікого,
Сили й мужності достатньо ще було у нього.
Поки ті кати пишались, гордо позирали,
Вихопив ножа Самійло, що в руках тримали.
Та й накинувсь на катів тих, став полосувати,
Ран тяжких ножем тим гострим усім завдавати.
Доки ті прийшли до тями, доки похопились,
Уже деякі криваво на поміст звалились.
Та накинулись, нарешті усі на Самійла.
Їх багато, то ж за ними виявилась сила.
Ухопили та боялись, навіть, відпустити.
Узялися рушниками Самійла душити.
Не вдалася туркам кара, як вони хотіли.
Тож, відмовилися, навіть, віддавати тіло.
Та коли князь Конєцпольський викупивсь з неволі.
Він таємно вивіз тіло. Тож, нарешті, доля
Повернула його знову в рідну Україну,
Де й знайшов в Корці своєму останній спочинок.
Тридцять шість усього років прожив він на світі,
Але слід такий яскравий зумів залишити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію