З приходом перших холодів я все дужче люблю вікна за те, що вони прозорі, за те, що утримують холод і за те, що мають пам'ять. Вікна зберігають пам'ять впродовж усього року (усіх років), та восени вона, наче, нарешті конденсується і вивільняється. Отже, вікна плачуть пам'яттю, а тому знаю, що ближче до зими буду згадувати один давній випадок. Так повторюється уже кілька років. Я сиджу в теплому затишному приміщенні, дивлюся крізь скло на промерзлих до спідньої білизни людей, а перед очима – пан Віталій, мій давній приятель. Я майже впевнена, що це його справжнє ім'я. Він підійшов до нас із сестрою на залізничному вокзалі, грошей не просив, хотів говорити, та найбільше хотів, щоб його слухали. Сестра тільки скоса виразно і багатозначно поглядала на мене, доки я усім своїм єством висловлювала зацікавленість і привітність. Не зважаючи на тюремний жаргон цей мужчина розмовляв досить чемно, як і личить у місті шановного панства. За час бесіди він також віднаджував від нас інших осіб без ВМП, чи то пак гонору, що силувалися легко доробитися на хвилі чужого потоку бесіди. Не подумайте лихого, я не нехтую спілкуванням з безхатьками і алкозалежними людьми, але ж не вкладати кошти в усталення їхніх залежностей!
Здається, колись пан Віталій займався маркетингом на досить масштабному підприємстві, та то було ще задовго до його першого потрапляння у місця позбавлення волі.
Тоді мені здалося, що я все ж його недослухала, тому кілька тижнів моделювала в уяві повторну зустріч. Певне недомоделювала, бо зустріч відбулася односторонньо. Через три місяці я побачила свого нового друга в такому стані, в якому він не бачив, не чув і не функціонував, як адекватний індивід. Це була друга і остання наша зустріч. Хай усе в нього буде гаразд!
Так от, справа йде до зими, тому поринаю в цю історію з тобою, любий читачу, аби випередити появу звичної картини на своїх вікнах.
Пан Віталій писав вірші, що деякі він досить артистично продекламував там, на пероні, та пам'ять моя схопилася тільки за найкоротшого з них і, здається, відірвала якусь строфу.
Можливо колись пан Віталій подасть на мене позов до суду за самовільну публікацію його твору, та я хочу, щоб світ прочитав ті кілька рядків, які аж надто глибоко вразили мене, а ще краще – кілька разів перечитав ці кілька рядків, аж доки не осягне усю їхню тютюнову гіркоту. Ось вони:

"Моя жизнь сигарета.
Моя жизнь – сигарета.
Моя жизнь – сигарета –
Не докуришь и бросишь.
Вот и кончилось лето.
Вот и кончилось лето –
Моя жизнь. Сигарета.
Не докуришь и бросишь." (З творчості однієї особи без визначеного місця проживання)

"Жодна людина ніколи не була великим поетом, не ставши одночасно одним з глибоких філософів” (Сам’юель Тейлор Колрідж (1772-1834) анг. поет, філософ, критик).

27.09.2016