Іде степом, битим шляхом старий козарлюга.
Пролягла йому дорога з Великого Лугу
До Самари, де надумав навіки зостатись.
Не забув із козаками в Січі попрощатись.
Дві неділі Січ гуділа, його проводжала.
Дві неділі козаченьки пили-випивали.
Проставлявся старий козак, не жалів червінців,
Наливали повні чари шинкарі, по вінця.
А, як добре попрощався, то уже й подався.
Замолити гріхи свої в монастир зібрався.
Іде козак, шаровари здіймають пилюку.
В руці шабля, в другій пляшка, а у зубах люлька.
Іде селом, кого стріне – тому наливає,
Нехай знають: наостанок так козак гуляє.
Зайде в місто, то гостинців купить на базарі
І маленьким по дорозі діточкам роздарить.
Іде козак, а музики ідуть перед нього
Та пісні веселі грають йому всю дорогу.
А він, бува й затанцює, вихилясом піде
Та так, що і молодички шаріються з виду.
А, як скінчиться дорога, попід браму стане.
Озирнеться, позад себе сумно-сумно гляне,
Поклониться на всі боки наостанок світу,
У якому довгі роки довелось прожити,
Розплатиться з музиками. Що ж зосталось в нього,
То уже монастиреві передасть небога.
Ввійде в браму і для світу пропаде навіки,
Наче й не було ніколи того чоловіка.