Дивлячись на візерунки води,
забуваєш про все.
Вдивляючись в нечіткі орнаменти,
поринаєш глибоко в себе.
Чуєш плескіт синьої води,
яка омиває твою душу.
Швидкість течії
несе кров в твоїх жилах.
Вона прискорює твоє серцебиття
і робить важчим дихання.
Тисячі думок.
Тут вони прокидаються
і плутаються в голові.
Під сонячним світлом
вони вразливі до болю.
Їх вбиває сонячне тепло.
Їм дико заважає твоє терпіння.
Сила у твоїх руках
і вогонь у серці.
Вони бояться потонути
у чистій воді.
Вони жахаються голосу
лісових пташок.
Їх перекрикує спів.
Їх убиває тепло.
Думкам найтяжче бути у неволі,
пов'язаними кайданами сонця.
Найгірше бути їм під небом,
а не ховатися в тіні.
Вони звикли бути ланцюгами.
Колючими мотузками
із товстими шипами.
Вони затягують все вище,
все ближче до твоєї шиї.
Душить їх брехня,
їх дивакувата посмішка
й улесливі слова.
Течією довгої ріки,
несуться нікчемні думки.

06.02.2023