Заховаюся до халабуди
Від жони "гав-гав-гав!", " бу-бу-бу!".
Тож вночі цілуватись не буду
І чукикати також не бу.

А Рябко заночує під тином,
Розуміє, що в мене біда.
Не лякає його хуртовина
І лютневе нявчання кота.

А виною всьому оковита
(кум барило центнерне приніс).
Ох і добра-а-а! Аж око з орбіти
Ледь не вилізло. Чарку "лизь-лизь!".

Найжирнішу обпатрали гуску
Обсмалили бігом порося...
Українці не п'ють без закуски!
Козакам так чинити ніззя!

Ну, а згодом, залізли в кошару
І поцупили там баранця.
І бичка молодого до пари
Потягли, бо хотілось мнясця.


На широку говілося ногу,
Не застілля, а учта богів.
Колобродили, наче, недовго,
Так гуляти і рік до снаги.

В хаті чвакання, цокання, хрускіт,
Тиждень м'яко хитається світ...
Та жона повернулась з відпустки,
Хлів пустий! Залишився лиш кіт.

Вмить полопались жінки нерви,
Аж у мене зібгався сичуг.
Бо такого прелютого реву
В зоопарку й від тигра не чув.

А кохана - ще та зарізяка,
Била довго, (шістнадцять годин!).
- Йди, полюй на зайців, харцизяко,
І до хати без мняса не йди!

10.02.2023р.