Коли не діють правила й закони,
Змістився час життя, змінився вимір,
Коли перейдено усі кордони,
Настав момент шукати в серці вирву.

Де є вона, було раніше світло,
Текли річки розслаблено і вільно.
Буяли трави, віяв вільний вітер.
Але їй не повірили й повільно

Закрили двері, затулили тінню,
І зашморгом на шиї ліг біль світу.
Там вирвано надію із корінням,
Там викрито і викривлено світло.

Від зради, від образи, від ракети
Та вирва стала чорною дірою.
І відчаєм тепер чуття затерті.
Й вода в її річках здається кров'ю.

Як хочеться сховати очі долу,
Не визнати: тут біль, космічна пустка.
І відчувати вирву як бездолля,
Щоб тільки не торкатись того згустка.

Але упали правила й закони,
Змістився час життя, змінився вимір.
Перейдено всі лінії й кордони,
Настав момент, щоб визнати ту вирву.

І, визнати, що біль - іще не вирок.
І дати серцю час текти, як мирра.
Коли є вирва, значить, є і вибір,
І в ньому сила, і, можливо, віра.