осінь збирає всі свої фарби
і готує холодні дощі.
я готовий купити,
взяти задарма
хоч трохи тепла
і сховати у свому плащі.
осінь приходить без дозволу,
без гостинців і
теплого чаю.
не бійся,
все буде добре,
я знаю.

але коли сáме?
коли нічийна земля
знову рідною стане,
і на ній зацвітуть
яблуневі сади.
коли нікого із нас
не розділятиме відстань.
коли всі зберуться
за сімейним столом.
коли з очей впаде
остання сльоза.
коли все повернеться
на свої місця.
одне питання «коли?»
я так хочу
в це усе вірити,
але відразу вибачусь
за свій оптимізм.

серед знищених міст,
знайомих і рідних місць
ми знаходили себе
і так само губили.
і тої ж хвилини
намагались пристосуватись,
прижитися
і кожної днини любили.
ми зуміли
зберегти скарби
всередині себе,
наші спогади,
які вже й наче не наші.
щастя ховається
у звичних речах -
ми його просто не бачимо.

дай мені свою руку.
ось так.
притулися.
я обіцяю бути з тобою.
і прошу: нічого не бійся.

21/10/22