"— Не так, не очима, — каже старий. — Паперовий змій у тебе всередині, у свідомості. Минуле зберігається в пам'яті, а майбутнє — в уяві, у мріях"

Мікеланджело Антоніоні, Тоніно Гуерра

Що ти, літуне, видів за горизонтами –
Грізними швами двох неосяжних твердей?
Я б тобі видала віру свою приземлену,
Як видають нагороди і таємниці,
Щоби не падала ниць, не зривалась з мого лиця,
Щоб заплітав її до сонячного вінця.
Промені, наче спиці.

Підіймай її високо, аж ген до тієї хмарки,
Котра пам'ятає в мені незграбну маленьку дівчинку:
В коробочках – світлячки.
Пальчики – сірнички.
Повне води не носи!
"Ер" не губи із "роси"!
Не сідай на коси!
Бігає боса.

Я зв'яжу тобі щастя павутинками,
Кольорові сніжинки на рукавичку,
Родимки-зірочки на круглому личку
Хвилинками-веселинками.

Ти знаєш, літуне, де обрій мого вчорашнього дня
І в який бік серце моє покотиться, якщо його відпустити.
Ти бачив з висот розперезаних, на чім проростало оте зерня,
І як його вітром звіяло можеш тепер засвідчити.
Та в розпачі не злічити
Зміїв підбитих.

Ох, усі добрі й недобрі, несіть до мене нитки,
Бо втрачу, бо втрачу, бо втрачу!
В кого думка легка, той в польотах своїх стрімкий.
Я ж – за важкістю й хмар не бачу.

Підійнятися б високо, аж ген до тієї пташки,
Котра упізнає в мені зерня зі своєї кашки.
Хай бачить, як виросла! Тепер мене з'їсти важко,
Та вітром подеколи ще здуває.
Літун проминає незнані зірки й планети.
За нитку його триматися – добра затія,
Та нездійсненна, наче
Притча про паперового змія.

12.2018