
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва під П’яткою в 1593 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва під П’яткою в 1593 році
- Скажи, дідусю, ти ж козакував? –
Онук у очі діду подивився, -
Косинського часом не зустрічав
В часи, коли він із Острозьким бився?
Дід усміхнувсь онуку: - Та ж було,
Доводилося Криштофа стрічати.
Мене тоді якраз із ним звело
Бажання, щоб на ляхах зло зігнати.
Бо ж одурили кляті ляхи нас –
Супроти турок у реєстр набрали…
Та й розпустили через якийсь час
Ще й заплатити жолд не побажали.
Тож тисячі козацтва взагалі
Зостались без доходу і прожитку.
І, зрозуміло – всі страшенно злі
Були на ляхів, ладні відомстити.
І серед тисяч випищиків тих
Був я також. Куди було податись?
Куди було прикласти рук своїх?
Бо ж до ріллі не будеш повертатись.
І тут Косинський раптом появивсь.
Я чув: з Острозьким в нього негаразди –
Князь землі відбирати заходивсь,
Що кролем даровані. Щоправда,
Ту землю Вишневецький відібрав
Та вже продав Острозькому. Одначе,
І той і той козака обібрав.
А Криштоф був не з тих, хто би пробачив.
Між козаків він добре знаним був,
Авторитетним, можна так сказати.
Тож, ледве Криштоф до Січі прибув
Аби на спротив козаків підняти,
Знайшлось багато поміж них таких,
Хто зуб великий мав уже на владу.
Щоб відомстити, врешті, кривд своїх,
Косинського вони прийняли радо
І гетьманом обрали, аби він
Повів на волость правди пошукати.
А там збігались вже з усіх сторін
Ті, хто вмів добре шаблями махати.
Я теж, заледве заклики почув
Іти за правду, довго не вагався
І в Піків до Косинського прибув,
Де він якраз із силами збирався.
На Білу Церкву рушили звідтіль,
Міста дрібні під свою руку брали.
Здались нам Канів, Корсунь без зусиль
І в Богуслав ворота відчиняли.
Ми досить мирно у містах велись,
Лиш гетьману присягу вимагали.
А тих, що упиратися взялись,
То на науку іншим – розстріляли.
Кормились, звісно, коштом тих міщан
Та ще Острозьких землі розоряли.
Приїхав сам був Оришовський Ян
Нас умовляти – слухати не стали.
Аби хоч трохи втихомирить нас,
Нам, навіть, жолду привезли частину.
Та ми уже озлились на той час
Й прощати не збиралися провини.
У Білій просиділи до Різдва,
Тоді уже в Трипілля перебрались.
Нам ляхи обіцяли на словах,
Як розійдемось – вини всі прощались,
Лиш Криштофа щоб видали ми їм.
Та ми на них лиш плюнули звисока.
Та Переяслав узяли за тим,
Що за Дніпром уже із того боку.
Улітку син Острозького рішив
Нас розігнати і прибув з військами.
Побачив тут, що надто поспішив,
Що йому гору не узять над нами.
Прикинувся, що він прийшов, мовляв
До нас на перемовини, з тим самим:
Косинського віддати вимагав
І розійтись. Ми відбулись словами,
Що всі над тим подумаєм. Із тим
Він і подавсь, не солоно поївши.
А ми тоді зібрались вслід за ним,
Бо ж тут сидіти не хотіли більше.
Всі землі, що в Острозького були
На Київщині, ми вже розорили,
Тож на Волинь тепер за тим пішли,
Й там насолити князеві хотіли.
Ми брали все, що до душі було
В маєтках панських, а тоді палили.
Нас вже ніщо спинити не могло,
Бо ми все більше набирали сили.
І не дивились, що прийшла зима,
Коли навколо здобичі багато…
А шляхта, бо ж спасіння їй нема,
До короля взялася узивати
Про поміч. Той надумався було
Послати військо та Замойський вперся.
З Острозьким в них не гладко щось ішло…
Не знаю, що, бо ж я між них не терся.
Тож посполите рушення тоді
Король зізвав з Брацлавщини, Волині
Та Київщини. Гетьман наш сидів
В Острополі, коли прийшли новини.
Одразу став докупи нас збирать,
Бо ж ми усі по краю розбрелися.
Поки устиг в Остропіль всіх зізвать,
Вже в Костянтинів вороги зійшлися.
Й не посполите рушення. Із ним
Ще і хоругви прибули магнатів,
І найманці угорські. Військом тим
Острозький Януш взявся керувати.
Хоча зима холодною була,
Морози, мов скажені, лютували,
Ворожа сила проти нас пішла,
А ми чинити опір сил не мали.
Тож гетьман у Острополі лишив
Загін маленький поспостерігати,
А своє військо чимскоріш повів
На схід, щоб десь позиції зайняти
Більш вигідні. Та, як не поспішав,
Далеко відірватись ми не встигли.
Остропіль швидко ворог подолав
Й вони за нами чимскоріш побігли.
Ми тоді лиш до П‘ятки підійшли
І думали у місті відсидітись.
Та плани, видно, в гетьмана були
Якісь другі. Рішив у полі стрітись
Із ворогом. Тож нам і повелів
Рухомий табір із возів ладнати
І табір той до пагорба повів,
Аби на ньому бій, нарешті дати.
Хотіли ще насипати вали
І табір наш ровами обкопати,
Та ж не вкопати мерзлої землі.
Надія на мушкети та гармати.
А тут й вороже військо підійшло.
Лиш табір наш на пагорбі уздріло,
Як посполите рушення пішло
В атаку. Та, лиш ближче підкотило,
Як ми впритул ударили з возів
З гармат, мушкетів. Їх ряди змішались.
Багато хто на землю полетів
Та так на ній лежати і зостались.
А особливо коней полягло
На полі тім. Кінноту би послати.
Та в нас її якраз і не було,
Не мали чим ми шляхту добивати.
Полишивши забитих на снігу,
Вся шляхта розвернулась, відступила,
Кривавий слід лишивши на бігу.
І тут у бій вступила нова сила –
Хоругви, що магнати привели
І, перш за все, Острозького гусари.
Вони кривавим полем тим пройшли
І на наш табір завдали удару.
Оскільки не було ровів, валів,
Вони близенько зовсім підступили
І довгі списи їх без зайвих слів
Всіх наших від возів тих відтіснили.
Не маючи чим битись проти них,
Ми мусили на відстані триматись.
А жовніри пустились з усіх ніг
Розтягувати табір, щоб ввірватись
Всередину. А далі вже страшна
Не битва – різанина почалася.
Тут знову кінна шляхта підійшла,
Що спершу взяти нас не спромоглася.
Тепер же повгамовувала гнів
І мстила нам за всі свої невдачі.
Нікого ворог клятий не жалів,
Хотів упень всіх вирізать. Одначе,
Косинський кілька сот нас згуртував
І, вирвавшись із табору, подався
До П’ятки. Нас ніхто не перейняв,
Бо ж кожен кров’ю в таборі впивався.
Коли вже наш помітили відхід
Та кинулися слідом, пізно стало.
Ми в П’ятці укріпилися, як слід
І вже зустріти ворога чекали.
Хоча тоді й хвалились вороги,
Що тисячі там наших положили,
Самі ж малими обійтись змогли
Там втратами. Інакше було діло.
Побачивши, що знову штурмувать
Нас доведеться, шляхта разом скисла.
Отож, багато в них лягло, видать
І довелося по другому мислить.
Нам також непереливки було,
Косинський тому посланців відправив
Для перемовин. Часу не пройшло
І ворог вже погодивсь на ту справу.
Оскільки битву виграли вони,
Тому й могли багато вимагати.
Та їм достало і тії війни,
Козацтво не схотіли дратувати.
Косинського лиш вимагали знять
Із гетьмана, награблене віддати
Й на Січ спокійно можем вирушать,
Лише магнатські землі оминати.
Нас же цілком влаштовувало те.
Домовилися та і розійшлися.
Косинського «зняли» тоді, проте
Він старшим нам, все рівно, залишився.
І навесні вже на наступний рік
Знов нас повів за правдою шукати.
Отримав у Черкасах кулю в бік
І нам назад тоді прийшлось вертати.
Онук у очі діду подивився, -
Косинського часом не зустрічав
В часи, коли він із Острозьким бився?
Дід усміхнувсь онуку: - Та ж було,
Доводилося Криштофа стрічати.
Мене тоді якраз із ним звело
Бажання, щоб на ляхах зло зігнати.
Бо ж одурили кляті ляхи нас –
Супроти турок у реєстр набрали…
Та й розпустили через якийсь час
Ще й заплатити жолд не побажали.
Тож тисячі козацтва взагалі
Зостались без доходу і прожитку.
І, зрозуміло – всі страшенно злі
Були на ляхів, ладні відомстити.
І серед тисяч випищиків тих
Був я також. Куди було податись?
Куди було прикласти рук своїх?
Бо ж до ріллі не будеш повертатись.
І тут Косинський раптом появивсь.
Я чув: з Острозьким в нього негаразди –
Князь землі відбирати заходивсь,
Що кролем даровані. Щоправда,
Ту землю Вишневецький відібрав
Та вже продав Острозькому. Одначе,
І той і той козака обібрав.
А Криштоф був не з тих, хто би пробачив.
Між козаків він добре знаним був,
Авторитетним, можна так сказати.
Тож, ледве Криштоф до Січі прибув
Аби на спротив козаків підняти,
Знайшлось багато поміж них таких,
Хто зуб великий мав уже на владу.
Щоб відомстити, врешті, кривд своїх,
Косинського вони прийняли радо
І гетьманом обрали, аби він
Повів на волость правди пошукати.
А там збігались вже з усіх сторін
Ті, хто вмів добре шаблями махати.
Я теж, заледве заклики почув
Іти за правду, довго не вагався
І в Піків до Косинського прибув,
Де він якраз із силами збирався.
На Білу Церкву рушили звідтіль,
Міста дрібні під свою руку брали.
Здались нам Канів, Корсунь без зусиль
І в Богуслав ворота відчиняли.
Ми досить мирно у містах велись,
Лиш гетьману присягу вимагали.
А тих, що упиратися взялись,
То на науку іншим – розстріляли.
Кормились, звісно, коштом тих міщан
Та ще Острозьких землі розоряли.
Приїхав сам був Оришовський Ян
Нас умовляти – слухати не стали.
Аби хоч трохи втихомирить нас,
Нам, навіть, жолду привезли частину.
Та ми уже озлились на той час
Й прощати не збиралися провини.
У Білій просиділи до Різдва,
Тоді уже в Трипілля перебрались.
Нам ляхи обіцяли на словах,
Як розійдемось – вини всі прощались,
Лиш Криштофа щоб видали ми їм.
Та ми на них лиш плюнули звисока.
Та Переяслав узяли за тим,
Що за Дніпром уже із того боку.
Улітку син Острозького рішив
Нас розігнати і прибув з військами.
Побачив тут, що надто поспішив,
Що йому гору не узять над нами.
Прикинувся, що він прийшов, мовляв
До нас на перемовини, з тим самим:
Косинського віддати вимагав
І розійтись. Ми відбулись словами,
Що всі над тим подумаєм. Із тим
Він і подавсь, не солоно поївши.
А ми тоді зібрались вслід за ним,
Бо ж тут сидіти не хотіли більше.
Всі землі, що в Острозького були
На Київщині, ми вже розорили,
Тож на Волинь тепер за тим пішли,
Й там насолити князеві хотіли.
Ми брали все, що до душі було
В маєтках панських, а тоді палили.
Нас вже ніщо спинити не могло,
Бо ми все більше набирали сили.
І не дивились, що прийшла зима,
Коли навколо здобичі багато…
А шляхта, бо ж спасіння їй нема,
До короля взялася узивати
Про поміч. Той надумався було
Послати військо та Замойський вперся.
З Острозьким в них не гладко щось ішло…
Не знаю, що, бо ж я між них не терся.
Тож посполите рушення тоді
Король зізвав з Брацлавщини, Волині
Та Київщини. Гетьман наш сидів
В Острополі, коли прийшли новини.
Одразу став докупи нас збирать,
Бо ж ми усі по краю розбрелися.
Поки устиг в Остропіль всіх зізвать,
Вже в Костянтинів вороги зійшлися.
Й не посполите рушення. Із ним
Ще і хоругви прибули магнатів,
І найманці угорські. Військом тим
Острозький Януш взявся керувати.
Хоча зима холодною була,
Морози, мов скажені, лютували,
Ворожа сила проти нас пішла,
А ми чинити опір сил не мали.
Тож гетьман у Острополі лишив
Загін маленький поспостерігати,
А своє військо чимскоріш повів
На схід, щоб десь позиції зайняти
Більш вигідні. Та, як не поспішав,
Далеко відірватись ми не встигли.
Остропіль швидко ворог подолав
Й вони за нами чимскоріш побігли.
Ми тоді лиш до П‘ятки підійшли
І думали у місті відсидітись.
Та плани, видно, в гетьмана були
Якісь другі. Рішив у полі стрітись
Із ворогом. Тож нам і повелів
Рухомий табір із возів ладнати
І табір той до пагорба повів,
Аби на ньому бій, нарешті дати.
Хотіли ще насипати вали
І табір наш ровами обкопати,
Та ж не вкопати мерзлої землі.
Надія на мушкети та гармати.
А тут й вороже військо підійшло.
Лиш табір наш на пагорбі уздріло,
Як посполите рушення пішло
В атаку. Та, лиш ближче підкотило,
Як ми впритул ударили з возів
З гармат, мушкетів. Їх ряди змішались.
Багато хто на землю полетів
Та так на ній лежати і зостались.
А особливо коней полягло
На полі тім. Кінноту би послати.
Та в нас її якраз і не було,
Не мали чим ми шляхту добивати.
Полишивши забитих на снігу,
Вся шляхта розвернулась, відступила,
Кривавий слід лишивши на бігу.
І тут у бій вступила нова сила –
Хоругви, що магнати привели
І, перш за все, Острозького гусари.
Вони кривавим полем тим пройшли
І на наш табір завдали удару.
Оскільки не було ровів, валів,
Вони близенько зовсім підступили
І довгі списи їх без зайвих слів
Всіх наших від возів тих відтіснили.
Не маючи чим битись проти них,
Ми мусили на відстані триматись.
А жовніри пустились з усіх ніг
Розтягувати табір, щоб ввірватись
Всередину. А далі вже страшна
Не битва – різанина почалася.
Тут знову кінна шляхта підійшла,
Що спершу взяти нас не спромоглася.
Тепер же повгамовувала гнів
І мстила нам за всі свої невдачі.
Нікого ворог клятий не жалів,
Хотів упень всіх вирізать. Одначе,
Косинський кілька сот нас згуртував
І, вирвавшись із табору, подався
До П’ятки. Нас ніхто не перейняв,
Бо ж кожен кров’ю в таборі впивався.
Коли вже наш помітили відхід
Та кинулися слідом, пізно стало.
Ми в П’ятці укріпилися, як слід
І вже зустріти ворога чекали.
Хоча тоді й хвалились вороги,
Що тисячі там наших положили,
Самі ж малими обійтись змогли
Там втратами. Інакше було діло.
Побачивши, що знову штурмувать
Нас доведеться, шляхта разом скисла.
Отож, багато в них лягло, видать
І довелося по другому мислить.
Нам також непереливки було,
Косинський тому посланців відправив
Для перемовин. Часу не пройшло
І ворог вже погодивсь на ту справу.
Оскільки битву виграли вони,
Тому й могли багато вимагати.
Та їм достало і тії війни,
Козацтво не схотіли дратувати.
Косинського лиш вимагали знять
Із гетьмана, награблене віддати
Й на Січ спокійно можем вирушать,
Лише магнатські землі оминати.
Нас же цілком влаштовувало те.
Домовилися та і розійшлися.
Косинського «зняли» тоді, проте
Він старшим нам, все рівно, залишився.
І навесні вже на наступний рік
Знов нас повів за правдою шукати.
Отримав у Черкасах кулю в бік
І нам назад тоді прийшлось вертати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію