ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва під П’яткою в 1593 році
- Скажи, дідусю, ти ж козакував? –
Онук у очі діду подивився, -
Косинського часом не зустрічав
В часи, коли він із Острозьким бився?
Дід усміхнувсь онуку: - Та ж було,
Доводилося Криштофа стрічати.
Мене тоді якраз із ним звело
Бажання, щоб на ляхах зло зігнати.
Бо ж одурили кляті ляхи нас –
Супроти турок у реєстр набрали…
Та й розпустили через якийсь час
Ще й заплатити жолд не побажали.
Тож тисячі козацтва взагалі
Зостались без доходу і прожитку.
І, зрозуміло – всі страшенно злі
Були на ляхів, ладні відомстити.
І серед тисяч випищиків тих
Був я також. Куди було податись?
Куди було прикласти рук своїх?
Бо ж до ріллі не будеш повертатись.
І тут Косинський раптом появивсь.
Я чув: з Острозьким в нього негаразди –
Князь землі відбирати заходивсь,
Що кролем даровані. Щоправда,
Ту землю Вишневецький відібрав
Та вже продав Острозькому. Одначе,
І той і той козака обібрав.
А Криштоф був не з тих, хто би пробачив.
Між козаків він добре знаним був,
Авторитетним, можна так сказати.
Тож, ледве Криштоф до Січі прибув
Аби на спротив козаків підняти,
Знайшлось багато поміж них таких,
Хто зуб великий мав уже на владу.
Щоб відомстити, врешті, кривд своїх,
Косинського вони прийняли радо
І гетьманом обрали, аби він
Повів на волость правди пошукати.
А там збігались вже з усіх сторін
Ті, хто вмів добре шаблями махати.
Я теж, заледве заклики почув
Іти за правду, довго не вагався
І в Піків до Косинського прибув,
Де він якраз із силами збирався.
На Білу Церкву рушили звідтіль,
Міста дрібні під свою руку брали.
Здались нам Канів, Корсунь без зусиль
І в Богуслав ворота відчиняли.
Ми досить мирно у містах велись,
Лиш гетьману присягу вимагали.
А тих, що упиратися взялись,
То на науку іншим – розстріляли.
Кормились, звісно, коштом тих міщан
Та ще Острозьких землі розоряли.
Приїхав сам був Оришовський Ян
Нас умовляти – слухати не стали.
Аби хоч трохи втихомирить нас,
Нам, навіть, жолду привезли частину.
Та ми уже озлились на той час
Й прощати не збиралися провини.
У Білій просиділи до Різдва,
Тоді уже в Трипілля перебрались.
Нам ляхи обіцяли на словах,
Як розійдемось – вини всі прощались,
Лиш Криштофа щоб видали ми їм.
Та ми на них лиш плюнули звисока.
Та Переяслав узяли за тим,
Що за Дніпром уже із того боку.
Улітку син Острозького рішив
Нас розігнати і прибув з військами.
Побачив тут, що надто поспішив,
Що йому гору не узять над нами.
Прикинувся, що він прийшов, мовляв
До нас на перемовини, з тим самим:
Косинського віддати вимагав
І розійтись. Ми відбулись словами,
Що всі над тим подумаєм. Із тим
Він і подавсь, не солоно поївши.
А ми тоді зібрались вслід за ним,
Бо ж тут сидіти не хотіли більше.
Всі землі, що в Острозького були
На Київщині, ми вже розорили,
Тож на Волинь тепер за тим пішли,
Й там насолити князеві хотіли.
Ми брали все, що до душі було
В маєтках панських, а тоді палили.
Нас вже ніщо спинити не могло,
Бо ми все більше набирали сили.
І не дивились, що прийшла зима,
Коли навколо здобичі багато…
А шляхта, бо ж спасіння їй нема,
До короля взялася узивати
Про поміч. Той надумався було
Послати військо та Замойський вперся.
З Острозьким в них не гладко щось ішло…
Не знаю, що, бо ж я між них не терся.
Тож посполите рушення тоді
Король зізвав з Брацлавщини, Волині
Та Київщини. Гетьман наш сидів
В Острополі, коли прийшли новини.
Одразу став докупи нас збирать,
Бо ж ми усі по краю розбрелися.
Поки устиг в Остропіль всіх зізвать,
Вже в Костянтинів вороги зійшлися.
Й не посполите рушення. Із ним
Ще і хоругви прибули магнатів,
І найманці угорські. Військом тим
Острозький Януш взявся керувати.
Хоча зима холодною була,
Морози, мов скажені, лютували,
Ворожа сила проти нас пішла,
А ми чинити опір сил не мали.
Тож гетьман у Острополі лишив
Загін маленький поспостерігати,
А своє військо чимскоріш повів
На схід, щоб десь позиції зайняти
Більш вигідні. Та, як не поспішав,
Далеко відірватись ми не встигли.
Остропіль швидко ворог подолав
Й вони за нами чимскоріш побігли.
Ми тоді лиш до П‘ятки підійшли
І думали у місті відсидітись.
Та плани, видно, в гетьмана були
Якісь другі. Рішив у полі стрітись
Із ворогом. Тож нам і повелів
Рухомий табір із возів ладнати
І табір той до пагорба повів,
Аби на ньому бій, нарешті дати.
Хотіли ще насипати вали
І табір наш ровами обкопати,
Та ж не вкопати мерзлої землі.
Надія на мушкети та гармати.
А тут й вороже військо підійшло.
Лиш табір наш на пагорбі уздріло,
Як посполите рушення пішло
В атаку. Та, лиш ближче підкотило,
Як ми впритул ударили з возів
З гармат, мушкетів. Їх ряди змішались.
Багато хто на землю полетів
Та так на ній лежати і зостались.
А особливо коней полягло
На полі тім. Кінноту би послати.
Та в нас її якраз і не було,
Не мали чим ми шляхту добивати.
Полишивши забитих на снігу,
Вся шляхта розвернулась, відступила,
Кривавий слід лишивши на бігу.
І тут у бій вступила нова сила –
Хоругви, що магнати привели
І, перш за все, Острозького гусари.
Вони кривавим полем тим пройшли
І на наш табір завдали удару.
Оскільки не було ровів, валів,
Вони близенько зовсім підступили
І довгі списи їх без зайвих слів
Всіх наших від возів тих відтіснили.
Не маючи чим битись проти них,
Ми мусили на відстані триматись.
А жовніри пустились з усіх ніг
Розтягувати табір, щоб ввірватись
Всередину. А далі вже страшна
Не битва – різанина почалася.
Тут знову кінна шляхта підійшла,
Що спершу взяти нас не спромоглася.
Тепер же повгамовувала гнів
І мстила нам за всі свої невдачі.
Нікого ворог клятий не жалів,
Хотів упень всіх вирізать. Одначе,
Косинський кілька сот нас згуртував
І, вирвавшись із табору, подався
До П’ятки. Нас ніхто не перейняв,
Бо ж кожен кров’ю в таборі впивався.
Коли вже наш помітили відхід
Та кинулися слідом, пізно стало.
Ми в П’ятці укріпилися, як слід
І вже зустріти ворога чекали.
Хоча тоді й хвалились вороги,
Що тисячі там наших положили,
Самі ж малими обійтись змогли
Там втратами. Інакше було діло.
Побачивши, що знову штурмувать
Нас доведеться, шляхта разом скисла.
Отож, багато в них лягло, видать
І довелося по другому мислить.
Нам також непереливки було,
Косинський тому посланців відправив
Для перемовин. Часу не пройшло
І ворог вже погодивсь на ту справу.
Оскільки битву виграли вони,
Тому й могли багато вимагати.
Та їм достало і тії війни,
Козацтво не схотіли дратувати.
Косинського лиш вимагали знять
Із гетьмана, награблене віддати
Й на Січ спокійно можем вирушать,
Лише магнатські землі оминати.
Нас же цілком влаштовувало те.
Домовилися та і розійшлися.
Косинського «зняли» тоді, проте
Він старшим нам, все рівно, залишився.
І навесні вже на наступний рік
Знов нас повів за правдою шукати.
Отримав у Черкасах кулю в бік
І нам назад тоді прийшлось вертати.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-03-19 16:40:34
Переглядів сторінки твору 594
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.719
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоя Бідило (Л.П./М.К.) [ 2023-03-20 08:17:41 ]
Дорогого варте нагадування, що у героїчних козацьких війн і Руїни, як підсумку перемог, одна з головних причин: "Бо ж до ріллі не будеш повертатись". Війна - найприбутковіша для і найзгубніша праця.
...Доводилося Криштофа стрічати.
Мене тоді якраз із ним звело
Бажання, щоб на ляхах зло зігнати.
Бо ж одурили кляті ляхи нас –
Супроти турок у реєстр набрали…
Та й розпустили через якийсь час
Ще й заплатити жолд не побажали.
Тож тисячі козацтва взагалі
Зостались без доходу і прожитку.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2023-03-23 20:13:14 ]
Справді, історія багата на такі приклади. І не тільки наша. Дякую, що зазирнули і думку свою висловили. Хай щастить.