* * *
Яка нея́сна глибина історії!
Я́к завтрашні зірки закаламучені!

* * *
Створюючи новий світогляд на старій планеті,
слід думати не стільки про майбутнє, скільки про минуле.

* * *
Древня Африка ховає корені, з яких живе наша планетарна суть.
Цей ще не народ, а вже суспільство ледь-істот рухалося
в своїх пошуках не менш удало за сьогоднішнього метросапієнса.
Як ламалися континенти й звідки сходило сонце –
так рухався живий людський потік.

* * *
Азіатська скрипка – пірнув у море,
виринув – Древня Греція.

* * *
Азія – вітчизна фантазії.

* * *
О, Рампо Часу! Ти освітиш кожного!
Усі страхи́, кошмари, нісенітниці!
Безглузду епопею зла художнього
перекладеш з часописів в обітниці!
О, Вічна Рампо! Дай антракт між діями!
Зміни порядок виходів Історії!

* * *
Новітня ера – на грані старіння.

* * *
Стрибок старого Стрибога
на кільканадцять верст
перепочив дорогу,
перепочав хрест.

* * *
Швидше б християнство йшло
у душі стрибогових русів,
якби кожне місто жило
не в злому – в Святому Дусі.

* * *
Православний час служить при свічах,
лиш Господь над ним.

* * *
Православний час – у живих очах золотих ікон.

* * *
Чесноти тримають не один народ.

* * *
На задвірках імперії сіла в грязюку романтика.

* * *
Процеси нюрнберґські на більшовизм чекають.

* * *
Брудні сліди державного тавра
по особо́вих справах, по посвідченнях,
по всіх життях – криваве слово «враґ»
і вирок «розстріляти» на закінчення.

* * *
Хто владі дошкуляв аж до тертя,
полеміку розводячи й дискусії,
з півслова правди – вже не мав життя,
а тільки час на лічені конвульсії.

* * *
У шатрах раю в ефемері стоїть нова епоха страт.

* * *
США! Ша!!!

* * *
Кожен кат починав
покотилом старенького глобуса.

* * *
Над Пророком процесу нема.

* * *
Історія

Забутая доро́го у пітьмі!
Тебе шукала не одна потвора,
малюючи слідами на зимі
криваві кола.

У нетрях цих безлюдність світова
ховалася від Господа і Бога.
Тут, що не крок, – пророка катував,
збивав дорогу…

Загублена доро́го у пітьмі,
тобою бігла не одна потвора,
коли сиділа мудрість у тюрмі,
а злість – довкола…

* * *
Так скупо відображені життя –
а смертю так нахабняче розвінчані?
У стосах документів з забуття
волають ску́ті, досі не помічені!

* * *
Описуючи нас
до помпи від Помпеї,
ти віддаляєш час
нової епопеї.

* * *
Мов піліґрими, ста́ріють віки
і йдуть за обрій з вивченими віршами.

* * *
Я шию білими нитками.
Ти шиєш білими нитками.
Час шиє білими нитками.

* * *
Виводжу поняття ідеологічного колапсу.
До нього потрапляють переважно імперії в стані передаґонії,
а також держави без чіткої національної та гомонаціональної
політики, занедбані кризовими явищами в часі.

* * *
Чорнобиль…
Він вибухнув,.. пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.

* * *
Засмаглі сосни сохнуть, сохнуть.
Від спеки вицвілий пісок.
Їх обсипає сном глибоким
і пропікає до кісток.

Нестерпна спека, а над нею,
мов божевільні чи святі,
так легковажно над землею
лежать розстріляні хмарки.

Полісся, що з тобою стало?!
Стара чорнобильська земля…
Яка війна тобі здаля
цей смертний вирок надіслала?

* * *
Зміна – за зміною форм!
Псевдо- чи архіновація?
Суперечсуперінформ!
Повна новин інформація!

* * *
Дрібненький жарт, доведений до жанру.
Питомий фарс, затертий до нудьги.
Ця влада – скрізь, її вчорашнє завтра,
щодня встає, та не з тої́ ноги.

* * *
Невільне людство хлине через край
і вирве правду мовою некволою.

* * *
Так дайте ж народу пройтися стихійно
по вулиці Правди до площі Свободи!

* * *
Великий біс з маленького кутка
з’явився в світ, розмножився у людях.

* * *
Дияволу

Ти – знавісні́ле вогнище вгоріле,
покинуте розбійниками в лісі!
Ти – дика рись, розідрана в двобою
з Архангелом, Якому вічно жити.
Ти – хворий хід пустелі на долину,
яка цвіте на знак твого безпліддя!
Ти – чортів ріг, загублений в Різдво
в околицях монастиря мого.
Ти блимаєш смолою й скаженієш,
коли тобою нехтують герої.
Ти – на добро лише іржава клямка
і зух сухих озлоблених очиць.
Ти – грець спустошення й невиліковна тризна
на власному могильнику щодень.
Ти – тільки тут, де суєта і блуд.
А на́с гріхи ведуть на Божий Суд.

* * *
Коли постане світоч постійна́
демаршовим кидком страшно́ї сили, –
то зробить крок до Бога сатана,
і другий…

* * *
По полю пролетів автомобіль.
Так в’їде сатана в своє господство.

* * *
Настали злі часи, ах яка у серці глибина!

* * *
Стає на ноги велика культура,
колосальна і довгострокова!
Бичаче обличчя, свиняча фіґура,
талісман – золота підкова.

* * *
І єдності не буде – як минулого:
у вічнім поєдна́нні людство вистигне.
Першолюдина жне ячмінь майнулого,
бо раптом? надлюдина ноги вистягне.

* * *
Мирські істини майже аґонізують, безповоротно
стикаючись з державними законами.
Суспільство страждає від єдиного алкогольного
подиху можновладця, який промовисто демонструє
свій демонізм. Колапс неспокою заповнює
прості поняття: «мати», «сім’я», «ти».

* * *
Місто рухається в напрямку до Содому.

* * *
Гинуть легенди, стрибаючи з веж
в прірвища новопороджені.

* * *
Сім’я…
Аморфність зв’язків між її членами є причиною
їх наростаючого – повного відчуження й однією
з моделей загибелі людства.

* * *
Ось країна, в якої нема заробітку,
де працюють усі – та ледь-ледь животіють.
Зовні здасться, що власті не менше потіють?
Бо зсере́дини ми вже потрапили в клітку.

* * *
Завжди стається так, що історія вимагає
від людини виходу, або вже – на вихід.

* * *
Триває боротьба,
не ділиться пиріг,
і всюди – як на гріх –
аварії й теракти.

* * *
Закон бездоганний для суддів
та безкінечний для приречених.

* * *
Любити закон дозволено законом.
Поки що.

* * *
Єдин Вищий Закон.

* * *
Люди з’їжджають з розуму,
а «вумні» механізми
дорогою влади зчиняють розголос
про всякі «-ізми».

* * *
Суєта породить хаос.

* * *
Час фанатизму – і зневіри час,
шеренги роботів – і хаос.

* * *
Як ти, Розумна Людина,
зникнути можеш у цей вік,
прекрасний вік?! Шалений вік!

* * *
Час по колу чи спіралі,
нагнітаючи віки,
мостить пастку для моралі
вам, жінки й чоловіки.

* * *
Взавтра – не без того –
більша зрада стане Богу.
Гріх, як грім, за ним – полуда –
дасть Ісус, Аллах та Будда.

* * *
За тим останнім покликом землі,
якої ні онук, ні син не чують, –
то Отчий Труд, ті Вічні Мозолі
на штурмі ча́су всіх чортів бичують!

* * *
Якби ж знаття! Куди вкрутнути ґвинт,
щоб розвалити весь бардак знадво́ру?

* * *
Другий Перґамент

Ви не несіть свою високу моду,
не ждіть Пророка кроків по Русі, –
не Він постане перед вами згодом,
в утішний час без жодних потрясінь.

Не Він шугне вогнем по злих долонях,
по мармуром умощених містах,
не Він заграва в піднебеснім лоні,
не Він пожежі блискавичний птах.

А той, хто білим словом назоветься
і оголосить про нові псалми,
звідкуди гріх брудним потоком ллється,
де всі по черзі є пророки – ми.

* * *
Лиш антропологи по вивченню сердець
не зможуть пояснити наш кінець.
(«Апокаліпсис»)

* * *
Романтична сльоза – це єдине, що твориться нині,
це не прісна вода, а майбутнє, солоне на смак.

* * *
Майбутнє – це табу на всі загадки.
Майбутнє заборонено ворушити словом
чи напівсловом і тривожити передчасно.
Воно має бути.

* * *
Минуле майнуло в майбутнє цабе.

* * *
На крівлі сонячного ча́су
рихтує свій фундамент Дух.
У храмі тім космічну расу
сподобить Він, як гряне зух.

Вона розселиться у Дусі,
перебере безмежний код,
аби по фібру, в кожнім русі
зійти Христом у свій народ.

* * *
Нехай би все світилося
дзвінке й мільярдновольтне –
закони з місця б зрушили
у свій законний стан!

* * *
На черзі час нових ідейних нас,
іде про віру і довіру мова.

* * *
Доля нації – робити і творити
історію сьогодні й повсякчас.

https://dlib.kiev.ua/items/show/829
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-історія-сучасність-майбутнє-роздуми-вислови-цитати.html