Я наснюсь тобі весною,
Не вставай зі сну!
Корабель належав Ною,
А непарні – дну.

Чути щебет а чи щебінь
Дряпає борти?
Ні, – це в хвилі пінний гребінь
Ударяєш ти.

Бурхай, бурхай серцем в грудях,
Плюскочи об вал!
Корабель пройде по людях,
Сповнить ритуал.

Зринь на землю, парним дану,
І вертай в глибінь.
Ти омріяв там кохану,
А зустрінеш – тінь.

І весни цієї снище –
Чарівливе дно –
Дивну пісеньку просвище
Про усе й одно.

А опісля – сколихає
Під сирени спів.
Дно для того, хто кохає
З цілого лиш пів.

10.03.2020



Хлопчик біля вікна

Любий,
ось ще один рік промайнув.
Губить
віра зерно.
Й начебто все одно, хто позад нас зростає,
хто їх до сну вкладає,
хто у своє вікно
Богу жалі читає,
руці отак складає...
в кучерях – вітер грає.
І кого не обіймуть,
і що не зросло.
Але як у Бога випросити трохи для себе
добра, тепла, русокосого сина,
щоб позбавив страху, а найперше – зла.
І щоб кожна його волосина
про тебе рекла.
І щоб всі оті імена, які на вустах зачинались,
отримали власне тіло.
І щоб не боліло.
А у нас тут – роки й роки,
спільні друзі.
01.04.2020