Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Трагедія на Солониці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трагедія на Солониці
Заревіли диким звіром, вдарили гармати,
Заходились пани-ляшки з-за валів стріляти.
А гармаші у них з німців, знають своє діло.
Тільки бебехи у небо в таборі злетіли.
І нема куди сховатись, хоч в землю заритись
Залишалось та до Бога з відчаю молитись.
Жінки плачуть, діти плачуть, козаки скрегочуть
Лиш зубами та помститись панам-ляхам хочуть.
Але вдіяти нічого не спроможні поки,
Бо обсіли пани-ляхи табір з усіх боків.
Оточили так, що миша, навіть, не проскочить,
Мабуть, все живе в окрузі винищити хочуть.
Насміхаються здалека на неміч козацьку,
Мріють в таборі зробити тім могилу братську.
Щоб нікого не лишилось в таборі живого,
Жінок, дітей, все козацтво відправить до Бога.
Мабуть, з відчаю козаки узялись шукати,
Хто в тім винен, що вбивають отут їх гармати.
Піднялися страхи старі та старі образи –
Винен той, хто віддавав їм погані накази,
Хто підняв їх, обнадіяв, що волю здобудуть,
Що у власній у державі панувати будуть.
То він винен – Наливайко. Чого їм страждати?
Захопити й на наругу ляхам тим віддати.
І схопили, пов’язали, а, хто заступився,
Той червоною від шабель кровію умився.
Думали купити волю зрадою. Даремно.
Ляхам такий не потрібен – хто не служить ревно.
Ледь ворота відчинили, повірили слову,
Як ввірвались пани-ляхи…Пролилося крові
Й тих, хто зрадив, й тих, хто опір продовжив чинити.
Полягли від ляських шабель і жінки, і діти.
Мертвим табір полишили, пішли пани-ляхи,
Лише ворони кружляли, аж сиві від жаху.
Взяли пани Наливайка, закували руки,
Стали думати – якої б вигадати муки,
Щоб ніхто вже в Україні за шаблю не брався,
Навіть, глянути сердито на ляха боявся.
Та дарма їм сподіватись, дарма їм радіти.
Синів славних Україна здатна народити.
Заходились пани-ляшки з-за валів стріляти.
А гармаші у них з німців, знають своє діло.
Тільки бебехи у небо в таборі злетіли.
І нема куди сховатись, хоч в землю заритись
Залишалось та до Бога з відчаю молитись.
Жінки плачуть, діти плачуть, козаки скрегочуть
Лиш зубами та помститись панам-ляхам хочуть.
Але вдіяти нічого не спроможні поки,
Бо обсіли пани-ляхи табір з усіх боків.
Оточили так, що миша, навіть, не проскочить,
Мабуть, все живе в окрузі винищити хочуть.
Насміхаються здалека на неміч козацьку,
Мріють в таборі зробити тім могилу братську.
Щоб нікого не лишилось в таборі живого,
Жінок, дітей, все козацтво відправить до Бога.
Мабуть, з відчаю козаки узялись шукати,
Хто в тім винен, що вбивають отут їх гармати.
Піднялися страхи старі та старі образи –
Винен той, хто віддавав їм погані накази,
Хто підняв їх, обнадіяв, що волю здобудуть,
Що у власній у державі панувати будуть.
То він винен – Наливайко. Чого їм страждати?
Захопити й на наругу ляхам тим віддати.
І схопили, пов’язали, а, хто заступився,
Той червоною від шабель кровію умився.
Думали купити волю зрадою. Даремно.
Ляхам такий не потрібен – хто не служить ревно.
Ледь ворота відчинили, повірили слову,
Як ввірвались пани-ляхи…Пролилося крові
Й тих, хто зрадив, й тих, хто опір продовжив чинити.
Полягли від ляських шабель і жінки, і діти.
Мертвим табір полишили, пішли пани-ляхи,
Лише ворони кружляли, аж сиві від жаху.
Взяли пани Наливайка, закували руки,
Стали думати – якої б вигадати муки,
Щоб ніхто вже в Україні за шаблю не брався,
Навіть, глянути сердито на ляха боявся.
Та дарма їм сподіватись, дарма їм радіти.
Синів славних Україна здатна народити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
