ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.04.14 03:16
Ціловані росою босі ноги
шукають поміж вишень солов’я,
не слухалася мамки застороги…
але ж для юні вертиться земля.
Візьми нове життя у своє лоно,
хіба важливо проти хто чи ні?
І небеса не ставлять заборони
супроти волі жінки на землі.

Артур Курдіновський
2024.04.14 02:19
Наче, сам собі могилу вирив
У відлунні нецікавих справ.
Без авторитетів, без кумирів
Дивний світ собі побудував.

Забуваю бити я поклони...
Може, справді я - такий дивак?..
Так! Позаду - заздрість та прокльони.

Марія Дем'янюк
2024.04.13 20:18
Квітень взяв у руки пензлик:
Нумо малювати!
Одягнув у білу сукню
Вишень деревцята.

Барва жовта у нарцизів,
А також в кульбабки,
І тюльпанові шеренги

Юрій Гундарєв
2024.04.13 19:04
Ювілейний Мусі-пусі


Сьогодні прочитав сатиричний вірш «Мусі-пусі»:

 Є вуйко. Пише мливо натщесерце,
Від заздрощів погавкує на світ.
А я сатирик. Полюбляю з перцем

Артур Сіренко
2024.04.13 15:39
Хтось викинув величезне дзеркало (я побачив його на світанку), і воно лежало цілісінький день під залізним фарбованим парканом і відображало Небо – синє з білими неохайними хмарами і шматок задуманої вулиці – ніби відгризений тріщиною з часопростору. У ц

Олександр Сушко
2024.04.13 14:38
Є вуйко. Пише мливо натщесерце,
Від заздрощів погавкує на світ.
А я сатирик. Полюбляю з перцем
Жувати його твори на обід.

Аж казиться, аж піниться поетик!
Потуги творчі марні! Хоч убий.
Та графоман у квецянні упертий

Леся Горова
2024.04.13 08:50
Вже вкотре яблуня цвіте, і знову подив -
Сплелася тінь з одних лиш пелюстОк,
Зайду до неї, затамую подих,
І щоб не розтоптать - притишу крок.

Збиралась довго, й от розквітла зранку ,
Запінила безлисті ще гілки.
Стою, як в казці, у її серпанку.

Олена Побийголод
2024.04.13 07:21
Послухай, недужий, що медики кажуть:
як палиш – вдихаєш отруту та сажу;
легені псуєш, тож помреш...
Паління – це треш!

Послухай, козаче! Не пий забагато,
пияцтво – не тільки добробуту втрата:
печінку псуєш, тож помреш...

Микола Соболь
2024.04.13 06:25
Тче павучок небесне макраме
у лабіринтах бабиного літа,
любов’ю сонця осінь ще зігріта,
хоч скоро вітер з півночі задме
і полетять холодні пелюстки,
так відцвітають вишні вертограду,
Гомер допише вічну Іліаду,
яка до нас долине крізь віки

Віктор Кучерук
2024.04.13 06:07
Ніч закінчила свій відлік.
Темінь сточила іржа.
Небо привітно поблідло.
Обрій синіє, мов жар.
Гаснуть зірниці останні.
Звуків збудилася гра.
Здрастуй, жадане світання!
Здрастуй, просвітла пора!

Артур Курдіновський
2024.04.13 01:33
Я бачив сон, в якому я - поет.
Де слово має безперечну владу.
Де від життя я вислухав пораду
І витончений написав сонет.

Натхненні плани кликали вперед,
Знешкоджуючи хибні протиріччя.
Там світлом сяяло моє обличчя...

Іван Потьомкін
2024.04.12 22:20
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,

Микола Дудар
2024.04.12 18:35
Власноруч відтяпав шмат…
Проковтнув. І задихнувся.
Лиш почув вдогін він мат,
Взяв й в супрОтиві проснувся…
Зась, нікого… сам на сам
А вікно чомусь зашторив.
З того бо… виднівся Храм,
А за Ним виднілись гори…

Микола Дудар
2024.04.12 18:18
Розмовляв з лелеками учора
Постраждалі, змучені усі…
З ними в нас одне сьогодні горе…
Вибачивсь за все, передусім
Запросив до двору, як годиться
Саме раз… як добре що обід —
І спіймав себе… ні-ні, не сниться…
Захисти нас, Боженько, від бід…

Ніна Виноградська
2024.04.12 14:30
Позичили очей в Сірка,
Про гідність, честь не чули зроду.
І кинули свої війська
У пащу дикому народу.

Щоби підтримав і кричав
Про їхню вічну перемогу.
І двоголове їх курча

Світлана Пирогова
2024.04.12 12:36
Квітень стелить покривало
Із кульбабиних пишнот.
Сонце , ніби з неба впало,
У повітрі звуки нот.

Співи птахів голосисті,
І кружляння навесні.
Квіти жовто-золотисті
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Гундарєв (1955) / Проза

 Улисс усмирённый
И вот он лежит, распластанный, на больничной койке, не могущий поднять левую руку, еле двигающий правой, способный онемевшими губами выдавить из себя лишь один звук: «ма-а...» С этого звука начинается сознательная жизнь и вот теперь, когда ему всего лишь пятьдесят четыре, без двух недель, видимо, и заканчивается.
Врачи, конечно, подбадривают его, скорее, не его, а сидящую рядом на металлическом стульчике жену, говоря, что ничего, надо перетерпеть, он ещё и за девочками бегать будет!
Таня, жена, при этих безобидных, а главное, беспросветно лживых шутках, всегда болезненно вздрагивает, поправляя большие, будто с чужого лица, очки.
Да, набегался. Точнее, отбегался.
После второго инсульта только и проблем, как любовные приключения. Он и сам уже после первого звоночка проштудировал в интернете теперь, к сожалению, главную тему своей жизни (впору диссертацию писать) и пришёл к неутешительному выводу: третьего звонка (не театр!), как правило, не бывает...

Юлиан Леонидович Гладий, доцент кафедры международного права, харизматичный статный мужчина в очках со слегка затемненными стёклами, что придавало его облику некоторую загадочность, что, в свою очередь, возбуждало понятное стремление к разгадыванию у некоторых юных непорочных студенток, с аккуратно подстриженной и графически безупречно отбритой бородкой, уходил от своей жены шесть раз. Если учесть, что стаж семейной (и не всегда совместной) жизни составлял более тридцати лет (Юлиан и Татьяна, влюбившаяся с первого взгляда с первого курса в своего сокурсника и пожертвовавшая карьерой ради высокой миссии быть тенью, няней, мамой, другом, слугой и т.д. своего необыкновенного супруга, поженились уже на третьем курсе), то цифра шесть, беря во внимание уникальную любвеобильность Юлиана Леонидовича, а также его сниспосланный свыше дар (тут в ход пускалось все: и цитирование Гёте на немецком, и трёхсмысленные комплименты, и умение поднести пламя зажигалки без риска для дамы остаться с опалёнными ресницами, и, при случае, конечно, фрагмент из медленной части самой, кажется, длинной в музыкальном мире сонаты Шуберта), то, повторимся, эта цифра представлялась уже и не столь значительной.
Безусловно, все мужчины не без греха. И пусть первый бросит камень, начиная с автора этих строк, но... Но особенностью любовных метаний Юлиана Леонидовича было то, что самым главным, незыблемым, безусловным, что выше любви к жене, его верной Тане, даже выше безумной, всё испепеляющей дотла очередной страсти он считал честность. Да-да, честность!
— Танюша, — проникновенным голосом говорил Юлиан Леонидович, усаживая вечером на диван жену и беря её за руку. — Ты знаешь, как я тебя люблю. И ты знаешь, что я никогда не смогу тебе изменить.
Прибиваемая монологом супруга, как громом небесным, жена, вся как- то трогательно съёживалась, снимала безвкусные большие очки и с закрытыми глазами внимала пространным откровениям супруга.
— Только ты, моя единственная, моя самая лучшая девочка на свете, можешь меня понять. Да, я влюбился. Да, я безумно влюбился! Безумно, ты же понимаешь? И я тебе об этом прямо в глаза говорю. Я знаю, что ты меня поймёшь и не осудишь!
Потом они долго сидели, обнявшись, на диване. И оба плакали.
На следующее утро к их парадному, как всегда, подъезжал старенький «Рено», и из него, путаясь длинными ногами, выбирался безотказный товарищ Костя, вечный аспирант его кафедры. Он верно дожидался Юлиана Леонидовича, поглядывая на окна в очередной раз влюблённого друга. Затем на ступеньках подъезда появлялась трагическая фигура якобы навсегда уходящего мужа с чемоданом в одной руке и с неизменным тёмно-синим томом Гёте на немецком — в другой. И, как всегда, вслед за Юлианом Леонидовичем выскакивала в одном, халате заплаканная Таня и совала оробевшему Косте пакет с яблоками и овсяным печеньем — на первое время. Брошенная жена украдкой крестила отъезжающий «Рено» и обречённо возвращалась в опустевшую квартиру.
К слову сказать, Таня никогда не осуждала мужа. Никогда. Да, потом она будет страдать, глотать успокоительные таблетки, ворочаться до утра в смятой постели, хранящей, как казалось, тепло любимого и такого родного тела.
Так проходил месяц. Максимум — второй. И, наконец, раздавался телефонный звонок. Верный Санчо Костя, благородно предоставлявший комнату своей давно умершей мамы влюблённым, виноватым голосом умолял простить Юлиана Леонидовича. Простить и впустить.
Через час карета любви останавливалась у подъезда страдающего Одиссея, и Юлиан Леонидович с чемоданом и Гёте в руках появлялся на пороге до боли родной квартиры.
Не было никаких объяснений, укоров, признаний.
Они, обнявшись, сидели на диване и тихо плакали. До утра.
Утром свежий, одухотворённый, а главное, прощённый, он мчался в университет, постреливая любознательными глазками, прикрытыми тёмными стёклышками, по сторонам.
И так — шесть раз. Всего лишь...

Теперь, уже осознавая близкий исход, Юлиан Леонидович с горечью корил себя, свою б... натуру, свои якобы честные, а по сути бесчестные и бессовестные признания, которые безжалостно отнимали у его единственной, самой любимой и самой верной на свете женщины всё — молодость, здоровье, красоту, веру, оставив лишь его — разбитого, немого и никому не нужного. Кроме неё.
Первые капельки дождя весело забарабанили по оконным стёклам.
— Ма-а... ма.., — еле слышно промычал Юлиан Леонидович.
— Да, мой любимый, дождик, да, мой родной, — отвечала жена.
Она боялась признаться себе, что наконец-то счастлива. Да, счастлива, и пусть Господь простит её. Ведь теперь она твёрдо знала, что к их дому уже никогда не подъедет ненавистный «Рено» и не заберёт её любимого с томом Гёте.

Автор: Юрий Гундарев
2023 год




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2023-04-28 10:57:02
Переглядів сторінки твору 336
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.951 / 5.5  (4.857 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.918 / 5.5  (4.821 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2024.04.13 23:27
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2023-04-28 13:03:25 ]
Цікаве, трепетне оповідання! Це справжнє життя подружжя без прикрас, про зради і прощення і душевний стан обох. Дякую, пане Юрію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2023-04-29 06:54:21 ]
Яке самозречене кохання у жінки, яка всетерпимість, Це - подвиг життєвий. І як мужикові не шкода її, він чесно признається у зрадах. Це ж збочення, дикий упиризм, краще вже брехати, ніж так мордувати жінку чесністю. І домордувався...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2023-04-29 06:57:16 ]
Чесне лайно чи чесна погань краще назвати. Образ Одіссея тут не підходить. Нема хитромудості. Є тільки збочена чесність.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Гундарєв (М.К./Л.П.) [ 2023-04-29 09:14:45 ]
Дякую сердечно Вам, пані Тетяно, за теплий відгук.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Гундарєв (М.К./Л.П.) [ 2023-04-29 09:17:28 ]
Дякую, пане Ярославе, за Вашу думку.