На місці вікон хижо зяють діри.
На серці ще хижішая діра.
Ракета у будинок прилетіла.
І вбила. Бо для вбивства і була.

Далеко десь, в краю високих нравів
і величі, що сягне давнини,
хтось галочку, вдоволено, поставив
й вмостився додивлятись скрепні сни.
І не печуть у цього когось очі,
пульс рівний і спокійний сонний вдих,
лиш щось у глибині його шкребоче,
та він це шкрябання ігнорувати звик.
Хропе, пускає слину на подушку,
пречує, як уранці командир
його звитяжну героїчну тушку
звелить упхати в вихідний мундир.

Передчуває шану і подяку.
А може й зірочку нову. На мідний лоб.
Не знає, що отримає гілляку.
Бо виродок. Мерзота. Й довбо**б.
Бо входить у юрбу дегенератів,
які живуть без мізків і сердець
в ядучих трунках власних постулатів
піклуючись лише про гаманець,
плодячи зло і роздаючи горе,
жадаюче усе, що є чужим…
Вони усі невиліковно хворі
величчям неіснуючим своїм.

Замість під’їзду – пустка і уламки.
Частина дому зникла в нікуди.
В які б ви, с**и, не упхались бганки,
вас знайдуть ваші люблячі «брати».


28.04.23