Коли навколо скаженіє хуга

Й морозом кидає в усі кінці,

Найперше, вчителю, звернись до друга,

Аби не збитися всуціль на манівці.

А друг для вчителя – звичайно, учень,

Трима кебету він напоготів,

Коли у класи холодок їдучий

Ввірветься, наче різь до животів.

Бо учень заспокоїть, мов припарка –

Мовляв, хіба навчання в цьому суть?

Стає у класі тепло й навіть жарко

Від знань, що вчителі нам принесуть...

В морозі – знову ж – є таки відрада:

Бурульки-соплі вже не пожуєш

І від сидіння не відірвеш заду,

Щоб дати драла, – вже що є, те є...

Писати, правда, просто неможливо,

Але і тут учитель не в ганьбі:

Є ще підручник – незрівнянне чтиво,

У втісі не відмовимо ж собі...

А ще зігріти вчителя ми в змозі,

Коли урок піднімемо сторчма.

Не вибирати ж: бути на морозі

Чи на уроці, хоч його й нема.

До дрижаків не хочеться звикати,

Тому і вчителю зажевріє талан,

Коли з уроків дременем до хати,

Довершивши його робочий план.

Від холоду у грудку збита думка,

Це не горох, що відліта від стін.

Хто й не хотів, тепер уже дотумкав

Про Президента, Раду і Кабмін.