Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.03
22:37
Сходить Сонце України,
це і є той Божий Схід.
Хто в любові до людини –
той тримає Духа плід.
Чую дотик, Східний вітер
чулить душу неспроста,
бачу тему далі літер,
це і є той Божий Схід.
Хто в любові до людини –
той тримає Духа плід.
Чую дотик, Східний вітер
чулить душу неспроста,
бачу тему далі літер,
2026.04.03
21:56
Інтригами доводити до сліз,
Не підпускати до близьких відносин,
І відмовляти в сексі навідріз.
А ми нічо, і зайвого не просим.
Закоханість - це саме той засіл,
Де сіль кохання, цукор і гірчиця,
Часник образ... Збираймося за стіл,
Не підпускати до близьких відносин,
І відмовляти в сексі навідріз.
А ми нічо, і зайвого не просим.
Закоханість - це саме той засіл,
Де сіль кохання, цукор і гірчиця,
Часник образ... Збираймося за стіл,
2026.04.03
21:38
Домашні зауважили, що Хаїм спить в окулярах.
«Чому ти не здіймаєш наніч окуляри?»- питає здивована дружина.
«Бачиш, люба, так зіпсувався мій зір, що я вже не бачу людей ввісні».
***
В клубі юдейських інтелігентів великого промислового міста точиться р
2026.04.03
11:58
Не віриться, що листя жовте
Говорить у тяжкім гріху
І в те, що невблаганні жорна
Все перетворять на труху.
Не віриться, що найдорожче
Впаде мінливості листом.
Побита, зношена дорога
Говорить у тяжкім гріху
І в те, що невблаганні жорна
Все перетворять на труху.
Не віриться, що найдорожче
Впаде мінливості листом.
Побита, зношена дорога
2026.04.03
05:54
Туман розвіявся, мов дим,
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
17:19
Я ще відбиваюсь у дзеркалі сонних калюж,
Чомусь прикидаюся сильним та зовні здоровим.
А хмара на небі підтягує ношу важку,
Що схожа частково на сиву примару ворони.
І навіть якщо у минулому сенси вбачав,
То зараз уже розгубив притаманну гостинніс
Чомусь прикидаюся сильним та зовні здоровим.
А хмара на небі підтягує ношу важку,
Що схожа частково на сиву примару ворони.
І навіть якщо у минулому сенси вбачав,
То зараз уже розгубив притаманну гостинніс
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки
Кроками нестримної ходи,
Де майбутні храми та осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки
Кроками нестримної ходи,
Де майбутні храми та осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
.......
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
.......
Київ вступає у фазу оборони, бо війна і лунають вибухи й лякаючи постріли,
кривавлять його долоні, стискаються каштанові скроні, соціальні мережі рябіють жахливими постами.
Із вікна свого будинку, що мирно дихав від третьою світової на Оболоні, жінка з білим, мов молоко волоссям,
із жахом споглядає, як девергешний БТР переїжджає машину із живим чоловіком і кожна клітина тіла її голосить…
Вона рве те шовкове волосся, виє вовчицею і більше не може мовчки стояти осторонь…
— Де ж ви взялися на наші голови? — зойкає і присідає на підлогу, — Будьте прокляті! Горіть вам у пеклі! Прийшли нас звільняти від миру?
Від рідної мови, від ще бабцею, вишитих червоно-чорним хрестиком вишиванок довіри?
Тіло її молоде тремтить, а розум не може збагнути, що то стукає в двері чорна-пречорна смерть
і очі її стають, мов дозрілі чорниці від того, що усе сімейне щастя летить шкереберть…
Тому вона мовчки вкладає в наплічник документи та найнеобхідніші речі, бере за руки маленьких дітей і залишає затишне гніздечко квартири.
Паща МЕТРО ковтає постаті перехожих, бо одна за одною з небес розсипаються бомби…
Там, у сховках, де ставлять палатки, де волонтери роздають гарячий чай і хліб поступово починає прокидатися генетичний код хоробрості:
хтось перебирає срібні струни гітари і затихає сполоханий плач малої дитини,
бо все сповнено сенсом свідомості і гордо лунає із кожних палаючих уст:
— Усе буде Україна!
Де ж ти, сонна Європо? Прокинься! Дай нам небесний купол дерева, що затулятиме кроною!
Дим клубами на вулицях вигнутих стегон й не про війну кіно…
Українці — нація вільних людей! Ми самі себе захистимо!
1березня 2022.
кривавлять його долоні, стискаються каштанові скроні, соціальні мережі рябіють жахливими постами.
Із вікна свого будинку, що мирно дихав від третьою світової на Оболоні, жінка з білим, мов молоко волоссям,
із жахом споглядає, як девергешний БТР переїжджає машину із живим чоловіком і кожна клітина тіла її голосить…
Вона рве те шовкове волосся, виє вовчицею і більше не може мовчки стояти осторонь…
— Де ж ви взялися на наші голови? — зойкає і присідає на підлогу, — Будьте прокляті! Горіть вам у пеклі! Прийшли нас звільняти від миру?
Від рідної мови, від ще бабцею, вишитих червоно-чорним хрестиком вишиванок довіри?
Тіло її молоде тремтить, а розум не може збагнути, що то стукає в двері чорна-пречорна смерть
і очі її стають, мов дозрілі чорниці від того, що усе сімейне щастя летить шкереберть…
Тому вона мовчки вкладає в наплічник документи та найнеобхідніші речі, бере за руки маленьких дітей і залишає затишне гніздечко квартири.
Паща МЕТРО ковтає постаті перехожих, бо одна за одною з небес розсипаються бомби…
Там, у сховках, де ставлять палатки, де волонтери роздають гарячий чай і хліб поступово починає прокидатися генетичний код хоробрості:
хтось перебирає срібні струни гітари і затихає сполоханий плач малої дитини,
бо все сповнено сенсом свідомості і гордо лунає із кожних палаючих уст:
— Усе буде Україна!
Де ж ти, сонна Європо? Прокинься! Дай нам небесний купол дерева, що затулятиме кроною!
Дим клубами на вулицях вигнутих стегон й не про війну кіно…
Українці — нація вільних людей! Ми самі себе захистимо!
1березня 2022.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
