
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
2025.07.16
22:04
Це вже ніколи не повернеться,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.
Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.
Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,
2025.07.16
20:28
з горішка човник хлюпає веслом
і довга тінь між хвилями і дном
і те весло до дна – як перевесло
гойдає сонце глибоко на дні
весняні ночі теплі літні дні
й передчуття «от-от» – аби не щезло
з горішка човник брижі на воді
і довга тінь між хвилями і дном
і те весло до дна – як перевесло
гойдає сонце глибоко на дні
весняні ночі теплі літні дні
й передчуття «от-от» – аби не щезло
з горішка човник брижі на воді
2025.07.16
20:21
А деякі сліпі поводирі,
не маючи душі, явили тіло
і... пазурі
на тому вівтарі,
куди нечистій силі закортіло.
***
А шулеру політики не треба
не маючи душі, явили тіло
і... пазурі
на тому вівтарі,
куди нечистій силі закортіло.
***
А шулеру політики не треба
2025.07.16
09:43
Ти програєш, я виграю.
Що з цим підходом нездорове?
Чи ми з тобою у бою
списи схрестили гарячково
і має хтось перемогти,
а інший, здоланий, програти?
А переможець святкувати
«поБеду» бажану свою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що з цим підходом нездорове?
Чи ми з тобою у бою
списи схрестили гарячково
і має хтось перемогти,
а інший, здоланий, програти?
А переможець святкувати
«поБеду» бажану свою,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Хлопці мене питають...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хлопці мене питають...
Хлопці мене питають:
— Юлю, чому ти, як раніше не пишеш?
Давай, почитай нам про Новий рік, чи, як листя пада торішнє…
Як вони сварились, а потім — зійшлися. Хай крутим буде happy end!
Або, як вона танцювала для нього у палких сукнях сонця кольору red .
Чому ти не відкриваєш у клітинку в ромашках, білих свій, потертий блокнот?
Він важить мільярди тон, він містить мільйони іонів солдатських нот!
Ну, подумаєш, якийсь ідіот сказав, що писати про війну, коли вона йде — то моветон.
Ти маєш у запасі слово, а ми лише «Стугни-П», автомат на плечі і короткий сон.
Розкажи, як там живуть твої крилаті поети і голублять весняний ряст?
Досить уже водити пальцем по півлітровій банці безбарвним поглядом, а хочеш, то пиши про нас!
Я кажу їм:
— Братики, я була в Києві. Ліки, броники, все таке…
Мої ребра зараз затягнуті, наче нога пораненого в тугий турнікет.
Там, у серці столиці, коли затарювалася вашими однаковими сигаретами,
повз мою багатоверхівку я бачила, як ППО розмашатало дві рашисткі, крилаті ракети.
Третій прильот… Голосіння, плач … Влучили в київську шосту ТЕЦ…
Світло — відсутнє, води — не має, відігрів здобувається із найгарячіших народних сердець.
Та, звичайно, що лагодять хутко, а душі людей терплячіші за найсильніший мороз,
але в кожній лишився слід пішохідної зебри, чорно-рудий, кривавий « москв…!
У них там зараз такий самий театр і мета, як і в приземлених нас,
По ТБ крутять про ЗСУ реклами. Дивлячись їх можна плакати на день, принаймні, по десять раз.
І народ тепер молиться не старим, а новим богам. Коротше, хлопці, люди молються Вам.
І хтось із них, зціплюючи від люті зуби, приносить мій, у ромашку, пом’ятий, білий блокнот.
— На, сестро, — каже, — напиши їм іще й про таких незразкових нас,
бо ми тут стоїмо за всіх, хоч інколи гнемо мати, смішкам вмикаємо фарс, відкриваємо на «жисть» оцю рот!
І я пошепки , в повній тиші, починаю збирати рими, сплітаючи у вінок, і брати на борт.
А їм читаю про інше: до сказу сексуальне і не про цю дурнувату війну.
Я їм читаю про кохання всі сім своїх срібних нот і так само маю замало сну.
Хлопці мене питають:
— Юлю, чому ти, як раніше не пишеш?
Давай, почитай нам про Новий рік, чи, як листя пада торішнє…
Як вони сварились, а потім — зійшлися. Хай крутим буде happy end!
Або, як вона танцювала для нього у палких сукнях сонця кольору red .
Юлія Івченко. 18. 12. 2022.
— Юлю, чому ти, як раніше не пишеш?
Давай, почитай нам про Новий рік, чи, як листя пада торішнє…
Як вони сварились, а потім — зійшлися. Хай крутим буде happy end!
Або, як вона танцювала для нього у палких сукнях сонця кольору red .
Чому ти не відкриваєш у клітинку в ромашках, білих свій, потертий блокнот?
Він важить мільярди тон, він містить мільйони іонів солдатських нот!
Ну, подумаєш, якийсь ідіот сказав, що писати про війну, коли вона йде — то моветон.
Ти маєш у запасі слово, а ми лише «Стугни-П», автомат на плечі і короткий сон.
Розкажи, як там живуть твої крилаті поети і голублять весняний ряст?
Досить уже водити пальцем по півлітровій банці безбарвним поглядом, а хочеш, то пиши про нас!
Я кажу їм:
— Братики, я була в Києві. Ліки, броники, все таке…
Мої ребра зараз затягнуті, наче нога пораненого в тугий турнікет.
Там, у серці столиці, коли затарювалася вашими однаковими сигаретами,
повз мою багатоверхівку я бачила, як ППО розмашатало дві рашисткі, крилаті ракети.
Третій прильот… Голосіння, плач … Влучили в київську шосту ТЕЦ…
Світло — відсутнє, води — не має, відігрів здобувається із найгарячіших народних сердець.
Та, звичайно, що лагодять хутко, а душі людей терплячіші за найсильніший мороз,
але в кожній лишився слід пішохідної зебри, чорно-рудий, кривавий « москв…!
У них там зараз такий самий театр і мета, як і в приземлених нас,
По ТБ крутять про ЗСУ реклами. Дивлячись їх можна плакати на день, принаймні, по десять раз.
І народ тепер молиться не старим, а новим богам. Коротше, хлопці, люди молються Вам.
І хтось із них, зціплюючи від люті зуби, приносить мій, у ромашку, пом’ятий, білий блокнот.
— На, сестро, — каже, — напиши їм іще й про таких незразкових нас,
бо ми тут стоїмо за всіх, хоч інколи гнемо мати, смішкам вмикаємо фарс, відкриваємо на «жисть» оцю рот!
І я пошепки , в повній тиші, починаю збирати рими, сплітаючи у вінок, і брати на борт.
А їм читаю про інше: до сказу сексуальне і не про цю дурнувату війну.
Я їм читаю про кохання всі сім своїх срібних нот і так само маю замало сну.
Хлопці мене питають:
— Юлю, чому ти, як раніше не пишеш?
Давай, почитай нам про Новий рік, чи, як листя пада торішнє…
Як вони сварились, а потім — зійшлися. Хай крутим буде happy end!
Або, як вона танцювала для нього у палких сукнях сонця кольору red .
Юлія Івченко. 18. 12. 2022.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію