1.
Ти вчора, орку, вбив дитину,
На роздоріжжі розстріляв.
Кров українська, як калина.
За мить маля – вже янголя.
Воно тебе зустріло, може,
як гостя, бо наївне ще,
а ти, кіріловскій безбожник,
убив і світові пече.
Та не тобі, ординцю лютий.
Бровою навіть не ведеш,
бо наказав садюга путін:
“стрєляй хохлов, і жгі, і рєж”.

2.
А десь далеко в сатанії,
яку ми знаєм як росію,
твоє дитя, ще не зіпсуте,
не може казки оминути
і просить маму розказати,
а та з дитини робить “вату”,
бо чує розповідь малеча
про царську міць, про дужі плечі,
про меч, який усіх рубає.
І так до звичних баю-баю.

3.
Заснув синок твій геть тривожно,
бо страшно змалечку – різня,
бо й заховатися не можна
у казку без меча й коня,
без ворогів, що наче б всюди.
Гримлять, спалахують казки.
Так доки в сатанії буде? –
питають лячно малюки.

4.
Допоки, орку? Знов не чуєш…
А знаєш, вбите те дитя
прийде до твого геть не всує –
усе у Бога до пуття.
Візьме за руку янголятко
твого нащадка і повір –
відчує він, що рідний татко – звір,
уже довіку, до загину,
до спопеляючих вогнів,
що і його віддав, дитину,
в безглузду жертву сатані.