ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
2024.02.14
2024.02.08
2024.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про білих і чорних ангелів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про білих і чорних ангелів
В тісному бомбосховищі , в задусі,
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із висоти
Все ж долітали вибухи далекі.
Бувало, недалеко десь рвоне
Й земля дрижить. Чекання те нелегке.
Не знаєш – як тривога промине,
Чи дім ще цілий лишиться стояти,
Чи то уже й не буде куди йти?!
В куточку під стіною сидить мати
Із хлопчиком. Він у страху тремтить
І тулиться тісніше до матусі.
Вона ж його до себе пригорта.
Його уста шепочуть: «Не боюся!»,
До мами оченята поверта
В надії, що вона його врятує
Від того жаху… Раптом запитав:
- Навіщо люди, матінко, воюють?
Для чого ця ракета приліта,
Щоб вбити нас? Що ми таке зробили,
Щоб нас вбивати? Звідки повелись
Ненависть, зло? Ми ж зовсім мирно жили.
І раптом звідкись вороги взялись?!
Хто нас бомбить? - Бомбить Росія, синку.
- Чому? Хіба ми вороги, скажи?
Там дядя Вася проживає в Химках.
Він же у гості приїздив і жив
У нас. А ми у нього гостювали.
Такий веселий і зі мною гравсь.
Чому ми раптом ворогами стали?
Він також прийде, щоб вбивати нас?
Що змушує людей іти вбивати
Таких, як сам? Скажи мені, чому?
Що матінка могла йому сказати,
Коли й сама не відала. Тому,
Подумавши , повідала синочку
Легенду давню, чуту ще тоді,
Як їй самій було ще стільки ж рочків,
Як синові: - Казав мені мій дід
Василь (твій прадід, любий сину)
В один із тихих вечорів ясних
Історію, звідкіль беруться війни,
Хто і навіщо починає їх.
Було то у далеку давню пору,
Як Бог ще тільки світ наш сотворив.
Тоді у світі ще не було горя
І він лише добром одним і жив.
Та ж світ великий, без кінця і краю,
Хіба за всім одному углядіть?!
Хтось в тому Богу помагати має
Й рішив тоді він ангелів створить.
Ті ангели по світові літали,
Дивились, щоб порядок був у нім.
Тим, хто в біду потрапив, помагали.
Але із часом дехто, поміж тим,
Став заздрісно на світ цей позирати
І сам у ньому правити схотів.
Супроти Бога він підбив повстати
Ще ангелів других. Та спроби ті
Припинені були рішуче Богом.
Відступників прогнав він із небес.
Й з’явились чорні ангели від того,
У підземеллях хоронились десь
Та проти Бога смути затівали.
Та не самі, руками тих людей,
Яких вони з шляхів добра збивали,
Навчали злих, неправедних ідей.
Робили це тихцем – боялись Бога.
Шукали тих, хто легко піддававсь
Спокусі всякій, на душі у кого
Наліт вже чорний від того збиравсь.
Хто заздрив чорно, хто чинив розбої,
Дурив і крав, паплюжив, убивав.
Їм легко із людиною такою.
Тож чорний ангел в душу й залітав.
Була людина, а ставала звіром
Підступним, хитрим. Між людей жила,
Других збивала в свою чорну віру
І сіяла навколо зерна зла.
Коли ж чимало душ таких збиралось
В якомусь краї, то тоді вони
Уже й до влади, навіть доривались.
Той, в кого дух вселився Сатани,
Сідав на трон й зло починало править…
- А як же білі ангели? Чому
Вони до того допустили справу?
- А білі, синку, ангели тому
Лише у цьому світі помагають,
Хто сам устане проти сили зла.
А, як таких чи мало, чи й немає?
Коли байдужість в душах розцвіла
Чи страх із дому вийти заважає?
Чи ж зможуть одиночки зупинить
Те зло, що лізе звідусіль нахрапом?
Воно з таким справлялося умить –
Смерть, психлікарня чи то по сибірах.
Дивись, вже й край той колір поміняв.
То був увесь зелений – тепер сірий,
Коричневий чи то червоний став,
І правлять в ньому фюрери чи дуче,
Чи то вожді. І зманюють людей
Ідеями нелюдськими своїми.
І вже народ за ними слідом йде,
І вже готовий убивати з ними.
Себе вже богообраним вважа
І думає, що має повне право
Других учити з поміччю ножа,
Творити свою «вічну» наддержаву.
Тоді сусідам лихо настає,
Бо ж прийдуть «богообрані» з ножами,
Які чуже вважають за своє.
Тепер уже народам тим, так само,
Потрібно зрозуміти – хто вони:
Байдужі, боягузи чи іуди.
Чи встануть спільно супроти війни,
Чи ворогу до ніг схилятись будуть.
Як схиляться, то ангели з небес
Лиш сумно будуть на таке глядіти.
Коли ж народ з’єднається увесь,
Аби супроти зла отого вийти.
Хай слабші, але сильні духом, то
І ангели тоді прийдуть на поміч.
І там, де десять, наче стане сто,
Яких не вдасться подолать нікому.
Зійдуться у смертельному бою
Тут на землі народи, в небі ж стануть,
Одвічну битву поведуть свою
І ангели. Громи небесні грянуть.
Зійдуться чорні й білі в небесах
Невидимі з землі людському оку.
І падатиме на траву роса
Кривава у промінні сонця, поки,
Нарешті, білі стануть гору брать
І чорних із небес униз скидати
Та в підземелля знову заганять.
І світ від зла їх чорного звільняти.
А на землі в кривавому бою
Зламає шию їх орда й поспішно
В «печеру» заховається свою,
Надіями пустими себе втішить,
Що вона скоро набереться сил
І візьме гору. Та у лігво кляте,
Зганяючи ту погань звідусіль,
Прийдуть добра могутнього солдати
І викурять із душ їх чорноту,
Відкриють очі, щоб могли пізнати
Зло, що чинили і неправду ту,
Якої ради йшли вони вбивати.
І знову стане спокій на землі,
Поки залижуть чорні свої рани.
І разом з Сатаною на чолі
Плести десь чорні сіті свої стануть.
Спочинуть люди, врешті від війни
Із часом всі свої страхи забудуть.
А ангели добра із вишини
Із радістю на те дивитись будуть.
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із висоти
Все ж долітали вибухи далекі.
Бувало, недалеко десь рвоне
Й земля дрижить. Чекання те нелегке.
Не знаєш – як тривога промине,
Чи дім ще цілий лишиться стояти,
Чи то уже й не буде куди йти?!
В куточку під стіною сидить мати
Із хлопчиком. Він у страху тремтить
І тулиться тісніше до матусі.
Вона ж його до себе пригорта.
Його уста шепочуть: «Не боюся!»,
До мами оченята поверта
В надії, що вона його врятує
Від того жаху… Раптом запитав:
- Навіщо люди, матінко, воюють?
Для чого ця ракета приліта,
Щоб вбити нас? Що ми таке зробили,
Щоб нас вбивати? Звідки повелись
Ненависть, зло? Ми ж зовсім мирно жили.
І раптом звідкись вороги взялись?!
Хто нас бомбить? - Бомбить Росія, синку.
- Чому? Хіба ми вороги, скажи?
Там дядя Вася проживає в Химках.
Він же у гості приїздив і жив
У нас. А ми у нього гостювали.
Такий веселий і зі мною гравсь.
Чому ми раптом ворогами стали?
Він також прийде, щоб вбивати нас?
Що змушує людей іти вбивати
Таких, як сам? Скажи мені, чому?
Що матінка могла йому сказати,
Коли й сама не відала. Тому,
Подумавши , повідала синочку
Легенду давню, чуту ще тоді,
Як їй самій було ще стільки ж рочків,
Як синові: - Казав мені мій дід
Василь (твій прадід, любий сину)
В один із тихих вечорів ясних
Історію, звідкіль беруться війни,
Хто і навіщо починає їх.
Було то у далеку давню пору,
Як Бог ще тільки світ наш сотворив.
Тоді у світі ще не було горя
І він лише добром одним і жив.
Та ж світ великий, без кінця і краю,
Хіба за всім одному углядіть?!
Хтось в тому Богу помагати має
Й рішив тоді він ангелів створить.
Ті ангели по світові літали,
Дивились, щоб порядок був у нім.
Тим, хто в біду потрапив, помагали.
Але із часом дехто, поміж тим,
Став заздрісно на світ цей позирати
І сам у ньому правити схотів.
Супроти Бога він підбив повстати
Ще ангелів других. Та спроби ті
Припинені були рішуче Богом.
Відступників прогнав він із небес.
Й з’явились чорні ангели від того,
У підземеллях хоронились десь
Та проти Бога смути затівали.
Та не самі, руками тих людей,
Яких вони з шляхів добра збивали,
Навчали злих, неправедних ідей.
Робили це тихцем – боялись Бога.
Шукали тих, хто легко піддававсь
Спокусі всякій, на душі у кого
Наліт вже чорний від того збиравсь.
Хто заздрив чорно, хто чинив розбої,
Дурив і крав, паплюжив, убивав.
Їм легко із людиною такою.
Тож чорний ангел в душу й залітав.
Була людина, а ставала звіром
Підступним, хитрим. Між людей жила,
Других збивала в свою чорну віру
І сіяла навколо зерна зла.
Коли ж чимало душ таких збиралось
В якомусь краї, то тоді вони
Уже й до влади, навіть доривались.
Той, в кого дух вселився Сатани,
Сідав на трон й зло починало править…
- А як же білі ангели? Чому
Вони до того допустили справу?
- А білі, синку, ангели тому
Лише у цьому світі помагають,
Хто сам устане проти сили зла.
А, як таких чи мало, чи й немає?
Коли байдужість в душах розцвіла
Чи страх із дому вийти заважає?
Чи ж зможуть одиночки зупинить
Те зло, що лізе звідусіль нахрапом?
Воно з таким справлялося умить –
Смерть, психлікарня чи то по сибірах.
Дивись, вже й край той колір поміняв.
То був увесь зелений – тепер сірий,
Коричневий чи то червоний став,
І правлять в ньому фюрери чи дуче,
Чи то вожді. І зманюють людей
Ідеями нелюдськими своїми.
І вже народ за ними слідом йде,
І вже готовий убивати з ними.
Себе вже богообраним вважа
І думає, що має повне право
Других учити з поміччю ножа,
Творити свою «вічну» наддержаву.
Тоді сусідам лихо настає,
Бо ж прийдуть «богообрані» з ножами,
Які чуже вважають за своє.
Тепер уже народам тим, так само,
Потрібно зрозуміти – хто вони:
Байдужі, боягузи чи іуди.
Чи встануть спільно супроти війни,
Чи ворогу до ніг схилятись будуть.
Як схиляться, то ангели з небес
Лиш сумно будуть на таке глядіти.
Коли ж народ з’єднається увесь,
Аби супроти зла отого вийти.
Хай слабші, але сильні духом, то
І ангели тоді прийдуть на поміч.
І там, де десять, наче стане сто,
Яких не вдасться подолать нікому.
Зійдуться у смертельному бою
Тут на землі народи, в небі ж стануть,
Одвічну битву поведуть свою
І ангели. Громи небесні грянуть.
Зійдуться чорні й білі в небесах
Невидимі з землі людському оку.
І падатиме на траву роса
Кривава у промінні сонця, поки,
Нарешті, білі стануть гору брать
І чорних із небес униз скидати
Та в підземелля знову заганять.
І світ від зла їх чорного звільняти.
А на землі в кривавому бою
Зламає шию їх орда й поспішно
В «печеру» заховається свою,
Надіями пустими себе втішить,
Що вона скоро набереться сил
І візьме гору. Та у лігво кляте,
Зганяючи ту погань звідусіль,
Прийдуть добра могутнього солдати
І викурять із душ їх чорноту,
Відкриють очі, щоб могли пізнати
Зло, що чинили і неправду ту,
Якої ради йшли вони вбивати.
І знову стане спокій на землі,
Поки залижуть чорні свої рани.
І разом з Сатаною на чолі
Плести десь чорні сіті свої стануть.
Спочинуть люди, врешті від війни
Із часом всі свої страхи забудуть.
А ангели добра із вишини
Із радістю на те дивитись будуть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію