Так гостро пахне морем, світлий пане.
І бути чи не бути – вже не суть,
Бо рибку в банці діти принесуть –
І випустять – і та хвостом багряним
Окреслить світ, і проведе межу
Між “до” і “після” – у одне “віднині”.
І я – поглянь! – над хвилями біжу
По місячно-простеленій стежині.
І не збагнеш – де вигадка, де сон,
І не зітхнеш – за що мені такого?
...Ти бачив сніг на морі? В унісон
Вода і небо туляться до нього,
І він летить – замішаний з піском,
У вуха мушель, на чаїні крила...
Туди, де ріже срібним голоском
Останню пісню втомлена Сивіла...