поміж болями зимних вивихів,
поміж теплих, на диво, видихів
палахкоче зима між дірками,
тулить голову між одвірками,
і долоні пече мені,
не питаючи імені,
не звіряє відбитки на льоду,
не чекає, а чи слідом піду.

лупить зопалу
по потилиці
і на милиці
сипле попелу,
простягає:
"бери, іди
від біди до біди
по краю.
більш нічого для тебе не маю,
окрім сего страшного звичаю:

зимні щоки загріти гарячкою.
лячно?
лячно!
ти ба-но — лячно їй!?
ще й не виділа жаху голого!
обезболена снігу вколами,
онде маєш опертя вітрове
й сухостої, що були миртами,
і лискучу дорогу.
що з того, що не віриш у бога злого!"

"вірю: вивірки вив'ють гніздечка,
у яких мої діти зрідняться,
і луска опаде з плечей
і луною дощі: е-ге-геееей!
сонце лясне
завчасно
і рястом
щасна кровця
в полонці,
як оці,
заясніє на раз зелено,
бо живемо таки, живемо!.."

а наразі зимі цій забавкою,
доки хтось у мені не занявкає.





19.01.2023