Стань біля мене, стиш буденний біг,
І зійдемо зі стежки в степ вологий ,
Там небо впало в грИцевий батіг,
Притиснутий оманом до дороги .

Тебе я далі лугом поведу,
Де цвіт бузковий вторить живокостом,
А донник білий піниться в медУ,
І де спориш розкидався помостом.

Хтось ніби вишиванку розстелив-
То вихор пелюстковий так пронісся ,
Не чуть з дороги запаху смоли,
Сховались в далечінь примари міста.

Підходь до мене, ось моя рука,
Підем туди, де тінями прилісок,
В якому терен синій заблукав,
Бо між дубів йому задуже тісно.

Чом оглядаєшся розгублено? Бетон
Розпечений на сонці, серцю ближче?
Тоді вертай. Бо лине голос. То
Мене за лісом сині гори кличуть.

2022.07.