Если снег когда-нибудь
все-таки станет снегом.
Если слово все-таки
что-то произнесет.
Память забудет,
как помнить она должна.

...Я приду по свой сон,
и скажу ему,
что память моя стала снегом,
что слово мое снова камень,
что река течет вспять.

Я скажу, что проиграла –
и война снова станет войной
на нежном ромашековом поле.

Я скажу, что сердце мое теперь – слово,
а значит, оно теперь – камень.
И, может, уже я бессмертна,
ибо мертвые не умирают,
ибо мертвые живы во снах,

и поют они сонмы
и слово у них – как камень,
и взгляд у них – будто вода,
и руки у них – самые нежные,
как нежное поле ромашек.

Я лягу в свой сон, как в гробницу,
и долго любить буду мертвых,
ибо сердце мое есть камень,
и память моя – есть пропасть,
а руки коснулись дна.

Я приду по свой сон
и больше его не отдам.


***
(укр.)

Якщо сніг коли-небудь
все-таки стане снігом.
Якщо слово все-таки
щось та колись промовить.
Пам'ять нарешті забуде,
що має вона пам'ятати.

...Я прийду по свій сон,
щоб сказати йому,
що пам'ять моя стала снігом,
що слово моє знову камінь,
що річка тече назад.

Я скажу, що програла –
і війна знову стане війною
на ніжному полі ромашок.

Я скажу, що серце моє тепер – слово,
а, значить, воно тепер – камінь.
І, може, тепер я безсмертна,
бо мертві не можуть вмерти,
бо мертві живуть у снах,

бо мертві співать сонми –
і слово у них – наче камінь,
і погляд у них – як вода,
і руки у них – найніжніші,
як ніжне ромашкове поле.

Я ляжу у сон, як в труну,
і довго любитиму мертвих,
бо серце моє – то є камінь,
бо пам'ять моя – то безодня,
бо руки торкнулися дна.

Я прийду по свій сон
і більше його не віддам.

грудень 2021р.